КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
27.03.2003
Щодо скарги ТОВ "Ф." на рішення Господарського суду
Київської області від 22.11.2002 р
Київський апеляційний господарський суд <...>, розглянувши у відкритому судовому засіданні скаргу ТОВ "Ф." на рішення Господарського суду Київської області від 22.11.2002 р. у справі за позовом Київського обласного відділення Фонду України соціального захисту інвалідів до ТОВ "Ф." про стягнення 31464,30 грн. ВСТАНОВИВ:
Рішенням Господарського суду Київської області від 22.11.2002 р. <...> позов задоволено. На підставі рішення суду з відповідача підлягає стягненню на користь позивача 13110,13 грн. штрафних санкцій, до державного бюджету державне мито в розмірі 131,10 грн., на користь ДП "Судовий інформаційний центр" підлягає стягненню 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу та доповнення до неї, в яких просить рішення суду скасувати, оскільки вважає, що при його прийнятті суд допустив невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи, порушив і неправильно застосував норми матеріального і процесуального права, що спричинили прийняття неправильного рішення. При цьому заявник посилається на наступне.
Позивач неправомірно нарахував штрафні санкції, починаючи з 01.01.2001 р., оскільки відповідачу не доводились нормативи робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2001 році, тільки, після внесення 05.07.2001 р. змін ( 2606-14 ) до Закону "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" ( 875-12 ) (далі - Закон) було визначено, за рахунок яких коштів стягуються штрафні санкції за нестворення робочих місць для працевлаштування інвалідів.
За результатами діяльності у 2001 р. товариство прибутку не мало і станом на 01.01.2002 р. його збитки становили 422,6 тис. грн., а відповідно до ч. 3 ст. 20 Закону ( 875-12 ) сплата штрафних санкцій, здійснюється виключно за рахунок прибутку, що залишається у розпорядженні підприємства після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів).
Позивач не вправі звертатися з даним позовом до господарського суду, оскільки Законом ( 875-12 ) та іншими законами не передбачено прав Фонду України соціального захисту інвалідів і його відділень на звернення до суду (далі - Фонд).
Позивач, в свою чергу, надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Позивач посилається на те, що Законом ( 875-12 ) та Порядком сплати підприємствами, установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду, акумуляції, обліку та використання цих коштів, затвердженим постановою КМУ N 1767 від 28.12.2001 р., на відділення Фонду покладено обов'язок здійснювати контроль за своєчасним і повним надходженням штрафних санкцій від підприємств, які не забезпечують нормативу робочих місць. Відповідач не створив робочі місця для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого ст. 19 Закону, а тому не може бути звільнений від обов'язку щодо сплати штрафних санкцій, передбачених ст. 20 вказаного Закону.
При розгляді апеляційної скарги колегією суддів були заслухані пояснення представників сторін, досліджені наявні матеріали справи та встановлено наступне.
Позивач подав до Господарського суду Київської області позов про стягнення з відповідача 31464,30 грн. штрафних санкцій за 2001 р., передбачених ст. 20 Закону ( 875-12 ).
В процесі розгляду справи позивач зменшив розмір позовних вимог і просив стягнути з відповідача штрафні санкції у сумі 13110,13 грн. за 5 місяців 2001 р. за період з 01.08.2001 р. по 31.12.2001 р. з підстав того, що місцевою радою народних депутатів не приймалося рішення про встановлення відповідачу на 2001 р. нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів і тільки після внесення 05.07.2001 р. змін до Закону ( 875-12 ) у відповідача виникло зобов'язання щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та сплати штрафних санкцій.
Приймаючи рішення про стягнення з відповідача штрафних санкцій у сумі 13110,13 грн., господарський суд першої інстанції виходив з того, що якщо створене робоче місце інваліда фактично не введено в дію шляхом працевлаштування інваліда, то відповідач не звільняється від обов'язку сплатити штрафні санкції до Фонду на підставі ст. 20 Закону ( 875-12 ), оскільки вказана норма не ставить відповідний обов'язок підприємства у залежність від будь-яких обставин, з яких інвалід не працює на даному підприємстві, а також у залежність від наявності чи відсутності у підприємства прибутку.
Колегія суддів не погоджується з висновками господарського суду першої інстанції, викладеними в оскарженому рішенні, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 19 Закону ( 875-12 ) в редакції від 05.07.2001 р. (2606-14 ) для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця.
З наявного у матеріалах справи звіту відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів по формі 10-ПІ (річна) за 2001 р. вбачається, що середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу товариства становила 84 чоловіка, а кількість робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів відповідачем відповідно до ст. 19 зазначеного Закону ( 875-12 ) становить 3 місця, які фактично не були зайняті інвалідами.
Згідно зі ст. 18 Закону ( 875-12 ) працевлаштування інвалідів на підприємствах здійснюється органами Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцевими радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів.
Пунктами 5, 10, 11, 12, 13, 14 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою КМУ від 03.05.95 р. N 314, передбачено, що підприємства інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, а працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням повноважень, стану здоров'я, здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.
Отже, нормами чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні на підприємства покладено обов'язок по забезпеченню певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, а не обов'язок їх працевлаштування.
При дослідженні матеріалів справи встановлено, що визначеними органами інваліди для працевлаштування на підприємство відповідача не направлялися, так само як і не було безпосереднього звернення інвалідів на підприємство для працевлаштування.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що на відповідача не може бути покладена відповідальність за неналежне виконання обов'язків по працевлаштуванню інвалідів органами, зазначеними у ст. 18 Закону ( 875-12 ).
Статтею 20 Закону ( 875-12 ) передбачено, що підприємства (об'єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
Однак при вирішенні питання щодо наявності підстав для стягнення з відповідача штрафних санкцій слід врахувати частину 3 ст. 20 Закону (875-12), якою передбачено сплату штрафних санкцій підприємством, установою, організацією за рахунок прибутку, що залишається в їх розпорядженні після всіх податків, зборів (обов'язкових платежів).
Як вбачається з матеріалів справи, за результатами фінансово-господарської діяльності за 2001 р. підприємство відповідача працювало збиткове і прибутку не отримало (звіт про фінансові результати за 2001 р. та баланс підприємства на 01.01.2002 р.).
Під час розгляду апеляційної скарги відповідач надав суду також довідку ДПІ у Вишгородському районі Київської області, з якої вбачається, що згідно поданих до податкової інспекції декларацій за 2001 рік ТОВ "Ф." отримало збитки у сумі 341,3 тис. грн.
Наведене свідчить про те, що судом першої інстанції були неповно з'ясовані обставини справи і висновки, викладені в оскарженому рішенні, не відповідають чинному законодавству та обставинам справи, а тому рішення Господарського суду Київської області від 22.11.2002 р. підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у позові.
У той же час, колегія суддів зазначає, що твердження відповідача, викладене в апеляційній скарзі про те, що позивач не вправі звертатися з даним позовом до господарського суду, не приймається до уваги, оскільки відповідно до п. 11 Положення про Фонд України соціального захисту інвалідів, затвердженого постановою КМУ N 92 від 18.07.91 р. (у редакції від 28.09.98 р. N 1538, Фонд і його відділення в АР Крим, областях, містах Києві та Севастополі є юридичними особами.
Згідно з абзацом 4 частини 3 цього Положення Фонд здійснює контроль за своєчасним і повним надходженням до бюджету Фонду коштів від підприємств (об'єднань), установ та організацій, які не забезпечують установлених нормативів робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів. Тобто наведене свідчить, що здійснювати функції контролю за своєчасним і повним надходженням коштів до бюджету Фонду неможливо без застосування і стягнення Фондом штрафних санкцій з підприємств, установ, організацій, які не забезпечують установлених нормативів робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, якщо ними добровільно не сплачуються до відповідного відділення Фонду штрафні санкції за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
З урахуванням викладеного та керуючись ст.ст. 99, 101, п. 3 ст. 103, пп. 1, 3 ст. 104, ст. 105 ГПК України ( 1798-12 ), суд ПОСТАНОВИВ:
Рішення Господарського суду Київської області від 22.11.2002 р. скасувати.
В позові відмовити.
Стягнути з Київського обласного відділення Фонду ТОВ "Ф." 66,14 грн. державного мита, сплаченого за розгляд апеляційної скарги.
Видачу наказу доручити Господарському суду Київської області.