СУДОВА ПАЛАТА У ГОСПОДАРСЬКИХ СПРАВАХ
ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
11.02.2002
Про розгляд касаційної скарги
Верховний Суд України, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу головного управління Національного банку України по м. Києву і Київській області на постанову судової колегії по перегляду рішень, ухвал, постанов Вищого арбітражного суду України від 27 червня 2001 р. у справі за позовом головного управління Національного банку України по м. Києву і Київській області до акціонерного банку "Зевс" про стягнення 189069 грн. 56 коп. штрафу, ВСТАНОВИВ:
рішенням арбітражного суду м. Києва від 13 вересня 2000 р. позов задоволено, оскільки відповідач допустив недорезервування коштів у період з 1 по 20 грудня 1998 р., чим порушив вимоги постанови Правління Національного банку України від 26 грудня 1996 р. N 333 "Про затвердження Положення про порядок формування банківською системою України обов'язкових резервів".
Постановою заступника голови арбітражного суду м. Києва про перевірку рішення в порядку нагляду від 20 листопада 2000 р. вищевказане рішення скасовано, а в задоволенні позову відмовлено.
Постановою судової колегії по перегляду рішень, ухвал, постанов Вищого арбітражного суду України від 27 червня 2001 р. постанову арбітражного суду м. Києва від 20 листопада 2000 р. залишено без зміни.
Ці постанови мотивовані так. Згідно з постановою Правління Національного банку України від 26 жовтня 1998 р. N 438 штрафні санкції не застосовуються до комерційних банків, щодо яких прийнято постанови про ліквідацію та припинення діяльності, та збиткових банків, які мають збиткову діяльність не менше трьох місяців. У той же час діяльність відповідача у період з 1 по 20 грудня 1998 р. була збитковою. Крім того, відповідно до п. 5.8 Положення про застосування Національним банком України заходів впливу до комерційних банків за порушення банківського законодавства, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 4 лютого 1998 р. N 38, штраф накладається шляхом оформлення розпорядження, підписаного керівником чи заступником керівника територіального відділення Національного банку України. Такого розпорядження про стягнення штрафу позивач не видавав.
Ухвалою Верховного Суду України від 4 грудня 2001 р. за касаційною скаргою головного управління Національного банку України по м. Києву і Київській області порушено провадження з перегляду в касаційному порядку постанови Вищого арбітражного суду України від 27 червня 2001 р. У скарзі ставиться питання про скасування постанови Вищого арбітражного суду України від 27 червня 2001 р. та передачу справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Посилання зроблені на виявлення різного застосування Вищим арбітражним судом України положень статті 48 Закону України "Про банки і банківську діяльність" ( 2121-14 ) та п. 5.8 постанови Правління Національного банку України від 4 лютого 1998 р. N 38 "Про затвердження Положення про застосування Національним банком України заходів впливу до комерційних банків".
Заслухавши доповідача, пояснення представника Національного банку України, який підтримав доводи касаційної скарги та просив її задовольнити, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково на таких підставах.
Згідно зі статтею 6 Конституції України ( 254к/96-ВР ) державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України (254к/96-ВР) органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Постанова заступника голови арбітражного суду м. Києва про перевірку рішення в порядку нагляду від 20 листопада 2000 р., якою рішення цього ж суду від 13 вересня 2000 р. скасовано, прийнята з порушенням вимог закону.
Так, згідно з частиною другою статті 48 Закону України "Про банки і банківську діяльність" ( 872-12 ) (в редакції станом на грудень 1998 р.) у разі порушення суб'єктами банківської діяльності законодавства, невиконання актів Національного банку останній має право стягувати за рішенням суду (арбітражного суду) штраф у розмірі неправомірно одержаного доходу та застосовувати інші економічні санкції відповідно до законодавства.
У відповідності з частиною третьою статті 51 зазначеного вище Закону (872-12 ) Національний банк встановлює для комерційних банків економічні нормативи, у тому числі і розмір обов'язкових резервів, що розміщуються у Національному банку.
Порядок формування та розмір обов'язкових резервів визначено постановою Правління Національного банку України від 26 грудня 1996 р. N 333, якою затверджено Положення про порядок формування банківською системою України обов'язкових резервів.
Суд першої інстанції встановив, що відповідач порушив вимоги вказаного акта Національного банку України та допустив недорезервування коштів за період з 1 по 20 грудня 1998 р. Акціонерний банк "Зевс" не заперечував дану обставину. Відповідно до пунктів 18, 21 постанови Правління Національного банку України від 26 грудня 1996 р. N 333 відповідачу було нараховано штраф у розмірі неправомірно одержаного доходу від недорезервованої суми залучених коштів, який склав 189069 грн. 56 коп.
Постановою Правління Національного банку України від 25 жовтня 1998 р. N 438 передбачено, що штрафні санкції не застосовуються до комерційних банків, щодо яких прийнято постанову Правління про ліквідацію та припинення діяльності, а також збиткових банків, які мають збиткову діяльність не менше трьох місяців. У той же час, у матеріалах справи міститься довідка про збиткову діяльність акціонерного банку "Зевс" протягом 20 діб, а не трьох місяців, як того вимагає згаданий вище нормативний акт.
Таким чином, у постанові арбітражного суду м. Києва від 20 листопада 2000 р. зроблено помилковий висновок, що нарахування штрафних санкцій було здійснено без врахування збиткової діяльності акціонерного банку "Зевс".
Безпідставним є також твердження, викладене в постанові арбітражного суду м. Києва від 20 листопада 2000 р., про те, що стягнення штрафу накладається начальником регіонального управління Національного банку України з видачею розпорядження про притягнення до відповідальності та стягнення штрафу у розмірі неправомірно одержаного доходу, яке підписується керівником та головним бухгалтером регіонального відділення Національного банку.
Так, відповідно до вимог статті 48 Закону України "Про банки та банківську діяльність" ( 872-12 ) наявність такого розпорядження не вимагається.
Крім того, згідно з пунктом 5.8 постанови Правління Національного банку України від 4 лютого 1998 р. N 38 "Про затвердження Положення про застосування Національним банком України заходів впливу до комерційних банків" (в редакції на момент вчинення правопорушення - грудень 1998 р.) банк не видає, а готує розпорядження про притягнення до відповідальності та стягнення штрафу.
Отже, відсутність у матеріалах справи розпорядження Національного банку України не є підставою для звільнення відповідача від відповідальності за допущені ним порушення.
Зазначені вище доводи свідчать, що постанова арбітражного суду м. Києва від 20 листопада 2000 р. є необєрунтованою та суперечить вимогам закону.
Залишаючи без змін незаконну постанову арбітражного суду м. Києва, Вищий арбітражний суд України не дав належної правової оцінки доводам головного управління Національного банку України по м. Києву і Київській області та діяв всупереч повноваженням і вимогам, покладеним на нього статтями 6, 19, 129 Конституції України ( 254к/96-ВР ), Законом України "Про арбітражний суд" ( 1142-12 ) та Арбітражним процесуальним кодексом України ( 1798-12 ). Його постанова прийнята з порушенням законності, однієї з основних засад судочинства.
Таким чином, постанова судової колегії по перегляду рішень, ухвал, постанов Вищого арбітражного суду України від 27 червня 2001 р. та постанова заступника голови арбітражного суду м. Києва від 20 листопада 2000 р. підлягають скасуванню, а рішення арбітражного суду м. Києва від 13 вересня 2000 р. як законне та обґрунтоване - залишенню без зміни.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 111-17 - 111-20 ГПК (1798-12), Верховний Суд України ПОСТАНОВИВ:
касаційну скаргу головного управління Національного банку України по м. Києву і Київській області задовольнити частково.
Постанову судової колегії по перегляду рішень, ухвал, постанов Вищого арбітражного суду України від 27 червня 2001 р. та постанову арбітражного суду м. Києва від 20 листопада 2000 р. скасувати, а рішення арбітражного суду м. Києва від 13 вересня 2000 р. залишити без зміни.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.