ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
10.09.2002 N 2/606
Щодо розгляду у відкритому судовому засіданні за
касаційною скаргою Дочірнього підприємства "Інтермік-Україна"
Верховний Суд України на спільному засіданні колегій суддів у складі <...>:
за участю представників
позивача: Беляневича В.Е., Подпалова М.Г.,
відповідача: Демидюк О.Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за касаційною скаргою Дочірнього підприємства "Інтермік-Україна" на постанову Вищого господарського суду України від 9 квітня 2002 року справу за позовом Відкритого акціонерного товариства "Запорізький м'ясокомбінат" (далі - Товариство) до Дочірнього підприємства "Інтермік-Україна" (далі - Підприємство) про стягнення 840 931 грн. 69 коп. збитків і штрафу та за зустрічним позовом Підприємства про стягнення 213 582 грн. 41 коп. боргу, 39 251 грн. пені за прострочення оплати та 10 620 грн. витрат на оплату послуг адвоката, встановив:
Позов до господарського суду м. Києва Товариство пред'явило 28 вересня 2001 року.
Заявлені позовні вимоги обґрунтовувались тим, що Підприємство поставило йому обумовлені укладеним між ними договором три термокамери неналежної якості. У зв'язку з цим воно зобов'язане повернути частково оплачену їх вартість у сумі 698 706 грн. 87 коп., сплатити передбачений пунктом 6.6. договору штраф у розмірі 20% вартості термокамер, що становить 139 741 грн. 37 коп., а також компенсувати вартість експертизи та метрологічної атестації термокамер у сумі 2483 грн. 45 коп.
Підприємство позов не визнало, обґрунтовуючи свої заперечення тим, що позовні вимоги заявлені поза межами гарантійного періоду на термокамери, а це, відповідно до статті 236 ЦК УРСР ( 1540-06 ), не дає Товариству права пред'являти продавцю претензії з приводу недоліків проданої речі.
Враховуючи, що Товариство оплатило термокамери частково (замість 840 931 грн. 69 коп. сплачено 698 706 грн. 87 коп.). Підприємство пред'явило зустрічний позов про стягнення з Товариства 213 582 грн. 41 коп. боргу та передбачену пунктом 4.9. контракту неустойку в розмірі 0,5% від вартості термокамер за кожний день прострочення, що становить 39 251 грн., а також 10 620 грн. витрат за послуги адвоката.
Рішенням господарського суду м. Києва від 23 листопада 2001 року в задоволенні первісного позову відмовлено, а зустрічний позов задоволене. Судове рішення мотивоване тим, що на дату пред'явлення позову зобов'язання відповідача щодо гарантійного обслуговування термокамер припинилося у зв'язку з закінченням гарантійних термінів, а тому вимоги первісного позову є безпідставними. Зустрічний позов суд визнав обгрунтованим.
Київський апеляційний господарський суд постановою від 12 лютого 2002 року зазначене рішення суду першої інстанції скасував, первісний позов задовольнив, а в задоволенні зустрічного позову відмовив.
Оскаржуваною постановою Вищий господарський суд України постанову апеляційної інстанції залишив без змін.
Підприємство просить постанову Вищого господарського суду України скасувати, обґрунтовуючи касаційну скаргу неправильним застосуванням судами апеляційної і касаційної інстанції норм матеріального права. На його думку, названі суди всупереч вимогам статей 72,76, 249 ЦК УРСР не застосували 6-місячний строк позовної давності для позову, що випливають з поставки продукції неналежної якості. А мотив судів про те, що стаття 250 ЦК УРСР та передбачений договором гарантійний термін ніби обмежували Товариство у праві звертатися з позовом, а реалізація цього права була можливою лише після закінчення гарантійного терміну, є помилковим.
Відповідач вважає, що позивач не виконав свого обов'язку щодо передачі продавцю протягом одного тижня після підписання договору нормативної документації, якій мала відповідати продукція. У зв'язку з цим термокамери були поставлені згідно з договірною специфікацією і сертифіковані на території України згідно з існуючими стандартами та введені в експлуатацію. Тому вони повинні відповідати технічним вимогам заводу-виробника і, відповідно, експертиза мала проводитись на їх відповідність саме цим вимогам, а не іншим.
Укладений з товариством договір, на його думку, є договором поставки, а тому для регулювання встановлених між ними правовідносин слід застосовувати, крім умов договору і законів України, також Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення (затверджено постановою Ради Міністрів СРСР від 25 липня 1988 року N 888 (далі - Положення про поставки) та Інструкцію про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів за якістю (затверджено постановою Держарбітражу СРСР від 25 квітня 1966 року П-7 (далі - Інструкція). Але суди вказані правові акти при розгляді справи застосували неправильно.
Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представників сторін, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи. Верховний Суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
На підставі наявних у справі документів і матеріалів, інших доказів суди всіх інстанцій встановили, що 18 грудня 1998 року між позивачем і відповідачем був укладений договір поставки, згідно з умовами якого Підприємство зобов'язалося передати Товариству три термокамери; зазначене зобов'язання Підприємство виконало, передавши обладнання Товариству на підставі товарно-транспортних накладних від 30 квітня 1999 року N 829705 та від 4 травня 1999 року N 0016450; факт введення його в експлуатацію з 5 жовтня 1999 року підтверджений двостороннім актом від 17 жовтня 2000 року; гарантійний період його експлуатації, передбачений додатковою угодою до договору, встановлено до 1 квітня 2001 року; листом від 13 жовтня 2000 року Товариство вимагало заміни неякісного обладнання, але Підприємство відмовилося виконати зазначені вимоги.
На виконання вимоги статті 75 ЦК УРСР ( 1540-06 ) суди апеляційної і касаційної інстанцій розглянули питання пропуску позивачем скороченого 6-місячного строку позовної давності, встановленого пунктом третім частини другої статті 72 та статтею 249 ЦК УРСР, і дійшли правильного висновку про те, що він не пропущений. Зазначений висновок мотивовано тим, що оскільки договором був встановлений гарантійний період експлуатації термокамер, то перебіг вказаного строку позовної давності міг початися лише з дати закінчення гарантійного періоду, тобто з 2 квітня 2001 року, а не з дати встановлення покупцем у належному порядку недоліків поставленої йому продукції.
На думку судів, позивач не мав права протягом гарантійного періоду вимагати відшкодування збитків у вигляді вартості обладнання, оскільки умови договору та Положення про поставки надавали йому протягом цього періоду лише право вимагати від відповідача усунення дефектів або заміни термокамер.
Зазначений висновок не суперечить встановленим судами фактичним обставинам справи та вимогам законодавства України, оскільки від дати, коли Товариство дізналося про порушення свого права (2 квітня 2001 року) і до дати пред'явлення позову (28 вересня 2001 року) не пройшло 6 місяців.
Суди апеляційної і касаційної інстанцій дійшли обгрунтованого та правильного висновку про законність позовних вимог первісного позову та про безпідставність зустрічного позову.
Виходячи з викладеного та керуючись статтями 111-17 - 111-20 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Верховний Суд України постановив:
Касаційну скаргу Дочірнього підприємства "Інтермік-Україна" залишити без задоволення, а постанову Вищого господарського суду України від 9 квітня 2002 року - без змін.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.