ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
21.08.2002
Щодо касаційної скарги ДПІ на постанову
Харківського апеляційного господарського суду
Справа N Б-16927/2-19
Судова колегія Вищого господарського суду України, розглянувши матеріали касаційної скарги ДПІ на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 03.06.2002 р. у справі N Б-16927/2-19 господарського суду Харківської області за заявою ЗАТ "Б" про визнання себе банкрутом, ВСТАНОВИЛА:
Ухвалою від 03.04.2002 р. господарського суду Харківської області визнано вимоги ДПІ в розмірі основного боргу 802579,68 грн. та включено їх до реєстру вимог кредиторів в третю чергу та окремо розмір пені (штрафів) 184718,20 грн. Додаткові майнові вимоги у сумі 2403009,09 грн. на підставі п.5 ст. 31 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" ( 2343-12 ) (далі - Закон) визнано погашеними як такі, що заявлені після закінчення строку, встановленого для їх погашення.
ДПІ звернулась з апеляційною скаргою на ухвалу від 03.04.2002 р. господарського суду Харківської області, в якій просила скасувати ухвалу в частині невизнання додаткових майнових вимог кредитора у сумі 2403009,09 грн.
Постановою від 03.06.2002 р. Харківського апеляційного господарського суду у задоволенні апеляційної скарги відмовлено на тих самих підставах.
ДПІ звернулась з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову від 03.06.2002 р. Харківського апеляційного господарського суду та ухвалу від 03.04.2002 р. господарського суду Харківської області, мотивуючи це тим, що додаткові майнові вимоги (заборгованість) виникли в процесі розгляду справи у зв'язку з укладенням договорів про розстрочення податкового боргу N 15 від 18.06.2001 р. на суму 1138085,39 грн., які були зменшені за рахунок оплати на 11752,41 грн., та N 37 від 04.10.2001 р. на суму 393676,11 грн., а також заборгованістю по сплаті податку на прибуток у розмірі 883000 грн.
Заслухавши пояснення представників скаржника та боржника, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню на таких підставах.
Відповідно до п.15 ст. 11 Закону ( 2343-12 ) після опублікування оголошення про порушення справи про банкрутство в офіційному друкованому органі всі кредитори незалежно від настання строку виконання зобов'язань мають право подавати заяви із грошовими вимогами до боржника.
Правові наслідки пропуску строку, встановленого п.1 ст. 14 Закону ( 2343-12 ), передбачені п.5 ст. 31 Закону, а саме: вимоги, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, не розглядаються і вважаються погашеними.
Додаткову заяву про грошові вимоги кредитор - ДПІ зобов'язана була подати у встановлений строк. При цьому немає значення, які грошові зобов'язання були, оскільки характер та їх зміст не повинні досліджуватися судом першої інстанції, бо сама заява таких кредиторів не розглядається відповідно до п.5 ст. 31 Закону ( 2343-12 ).
Вимоги по поточних зобов'язаннях погашаються боржником без будь-яких обмежень в процедурі банкрутства до введення ліквідаційної процедури.
Відповідно до ст. 23 Закону ( 2343-12 ) після визнання боржника банкрутом вимоги по зобов'язаннях, які виникли в процедурах банкрутства (розпорядження майном або санація), повинні бути заявлені та визнані господарським судом, а їх погашення вже передбачено ст. 31 Закону.
Посилання скаржника на те, що вимоги, які були заявлені в додатковій заяві до суду, є поточними, не можуть служити підставою для скасування судових актів.
У процедурі розпорядження майном поточні кредитори не повинні подавати заяви з грошовими вимогами в порядку ст. 14 Закону ( 2343-12 ).
Відповідно до ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) касаційна інстанція на підставі вже встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, не має права вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що судами першої та апеляційної інстанції вірно застосовані норми матеріального та процесуального права і підстав для скасування судових актів не вбачається.
На підставі викладеного та керуючись ст. 14, 23, 31 Закону "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" ( 2343-12 ), ст. 108, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), судова колегія ПОСТАНОВИЛА:
Касаційну скаргу ДПІ на постанову від 03.06.2002 р. Харківського апеляційного господарського суду залишити без задоволення.
Ухвалу господарського суду Харківської області від 03.04.2002 р. у справі N Б-16927/2-19 залишити без змін.
Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 03.06.2002 р. у справі N Б-16927/2-19 залишити без змін.
Надруковано: "Законодавство України про банкрутство та судова практика", 2003 р.