Претензійно-позовна робота
на підприємстві

Як відомо, з 1 січня 2004 року набули чинності Господарський і новий Цивільний кодекси України. Унаслідок цього змінилися деякі положення, пов'язані з пред'явленням претензій і позовів, трохи змінилися терміни позовної давності, з'явилися нові види відповідальності за господарськими договорами.

Сподіваємося, що ця стаття буде цікава не тільки працівникам юридичної служби підприємства, але й бухгалтерам, працівникам комерційних відділів, а також іншим читачам, які мають відношення до господарської діяльності підприємства.

Подання претензії

Порядок пред'явлення претензії

Як відомо, суб'єкт господарювання, чиї права або законні інтереси порушені, має право звернутися до порушника таких прав або інтересів з письмовою претензією (п. 2 ст. 222 ГК і ст. 6 ГПК).

Але чи завжди треба пред'являти претензію?

Згідно з рішенням Конституційного Суду України № 15 пред'явлення претензії є правом, а не обов'язком особи. У зазначеному рішенні КС зобов'язав Верховну Раду і Кабінет Міністрів привести нормативно-правові акти у відповідність зі своїм рішенням.

Однак до сьогодні не внесені зміни до ст. 5 ГПК, яка містить загальне правило, згідно з яким вживання заходів досудового врегулювання спору не є необхідною умовою для подання позову до суду, за винятком випадків, якщо:

а) сторони в договорі дійшли згоди про те, що досудове врегулювання спору обов'язкове;

б) спір виник за договорами:

- перевезення;

- надання послуг зв'язку;

- заснованим на державному замовленні.

Відповідно до ст. 5 ГПК якщо навіть досудове врегулювання спорів є обов'язковим, то при поданні позову прокурором, його заступником, Рахунковою палатою, Антимонопольним комітетом і його територіальними відділеннями справи приймаються до розгляду без вжиття заходів досудового врегулювання.

Законодавець також окремо виділяє ще одну групу спорів, які не потребують досудового врегулювання (ст. 5 ГПК), а саме спори:

- про визнання договорів недійсними;

- визнання недійсними актів державних або інших органів, підприємств та організацій, які не відповідають законодавству і порушують права й інтереси підприємств та організацій, що охороняються законом;

- стягнення заборгованості за опротестованими векселями;

- стягнення штрафів НБУ з банків та інших фінансово-кредитних установ;

- про звернення стягнення на закладене майно.

Також до цього часу не внесені зміни до ст. 63 ГПК, пункт 7 якої передбачає необхідність повернення позовної заяви у випадку, якщо не надані докази вжиття заходів досудового врегулювання спору (у випадках, передбачених ст. 5 ГПК).

Однак у Листі № 01-8 Вищий господарський суд, посилаючись на рішення Конституційного Суду № 15, свідчить про те, що правові норми, якими встановлений порядок досудового врегулювання спорів (ст. 5 ГПК), а також наслідки недотримання вимог зазначених норм (п. 7 ст. 63 ГПК), не можуть застосовуватися судами при вирішенні господарських спорів.

Таке положення нормативно-правових актів зводить до мінімуму необхідність пред'явлення претензій, оскільки кредитор може безпосередньо звернутися до суду з метою захисту своїх порушених прав та інтересів.

Однак звернення до суду тягне за собою певні витрати (держмито, плата за інформаційно-технічне обслуговування процесу), тому можна скористатися можливістю пред'явлення претензії.

Крім того, згідно з п. 18 ст. З Закону № 606 і ч. 5 ст. 8 ГПК визнана в установленому порядку претензія підлягає виконанню державною виконавчою службою.

Проте відразу ж зауважимо, що цією декларативною нормою навряд чи можна скористатися, оскільки визнана в установленому порядку претензія не віднесена до виконавчого документа (ст. 18 Закону № 606).

Згідно зі ст. 6 ГПК і ст. 222 ГК у претензії необхідно зазначити:

- повне найменування і поштові реквізити заявника претензії та особи, якій претензія направляється;

- дату пред'явлення претензії та її номер;

- обставини, на підставі яких пред'явлена претензія;

- докази, що підтверджують зазначені обставини;

- посилання на відповідні нормативні акти;

- вимоги заявника;

- суму претензії та її розрахунок, якщо претензія підлягає грошовій оцінці;

- платіжні реквізити заявника претензії;

- перелік документів, доданих до претензії.

Документи, наявні у другої сторони, можуть не додаватися до претензії, але тоді про це слід указати в тексті претензії.

Слід звернути увагу на те, що претензія повинна бути підписана уповноваженою особою заявника або його представником (п. 5 ст. 222 ГК і ст. 6 ГПК). Уповноваженою особою є керівник, повноваження якого підтверджені засновницькими документами (наприклад, директор), представником же може бути будь-яка особа, уповноважена за довіреністю на підписання претензії.

Претензія повинна бути відправлена поштою рекомендованим або цінним листом або вручена під розписку спеціально уповноваженій посадовій особі адресата. Такою особою може бути, наприклад, директор, секретар, бухгалтер. Щоб були докази про вручення претензії боржникові, необхідно, аби особа, яка отримала претензію під розписку, поставила на копії претензії дату її отримання, підпис, прізвище, ім'я, по батькові, посаду та відбиток печатки (штампу) підприємства.

Застосування штрафних санкцій

Як визначено в ст. 224 ГК, суб'єкт господарських операцій, що порушив господарське зобов'язання, зобов'язаний відшкодувати заподіяні ним збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушені.

Таким чином, пред'являючи претензію, підприємство має право зажадати відшкодування таких затрат (на підставі ст. 225 ГК):

- вартості втраченого, пошкодженого або знищеного майна;

- додаткових витрат (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів);

- нестриманого прибутку (упущеної вигоди);

- матеріальної компенсації моральної шкоди.

Стаття 229 ГК містить спеціальну норму, згідно з якою суб'єкт господарських відносин, що порушив грошове зобов'язання, зобов'язаний відшкодувати збитки, заподіяні невиконанням зобов'язання, і сплатити штрафні санкції.

Штрафні санкції можуть бути стягнуті у вигляді пені або штрафу залежно від умов договору (ст. 230 ГК). Розміри штрафних санкцій у більшості випадків є договірними і встановлюються сторонами в договорі. Але існують випадки, коли розмір штрафних санкцій установлений законодавчо.

Розглянемо більш детально такі випадки.

1. Якщо інше не передбачене законом або договором, у разі порушення господарського зобов'язання, у якому хоча б одна зі сторін є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок держбюджету чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції згідно з ч. 2 ст. 231 ГК застосовуються в таких розмірах:

- за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі 20 % вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

- за порушення термінів виконання зобов'язання стягується пеня в розмірі 0,1 % вартості товарів (робіт, послуг), за якими допущене прострочення виконання, за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7 % зазначеної вартості.

2. Як указано в ст. 274 ГК, за невиконання зобов'язання з приймання сільгосппродукції безпосередньо у виробника, а також у разі відмови від приймання продукції, наданої виробником в терміни і згідно з порядком, узгодженим сторонами в договорі контрактації, контрактант сплачує виробнику штраф в розмірі 5 % від вартості неприйнятої продукції.

3. Статтями 106, 116, 118, 122, 123, 127 Статуту залізниці встановлені розміри штрафів, які застосовуються незалежно від погодження їх у договорі.

Також щодо невиконання грошових зобов'язань законодавством установлене максимальне обмеження розміру пені, яку можна стягнути за таке порушення. Це обмеження закріплене в ст. З Закону № 543 та п. 2 ст. 343 ГК.

Отже, боржник за прострочення платежу сплачує на користь кредитора пеню в розмірі, установленому угодою сторін, але не більше від подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Крім неустойки з боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, згідно зі ст. 625 ЦК можна також стягнути суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

Деякі вважають, що можна стягнути або пеню, або 3 % річних, уважаючи, що річні відсотки - це різновид пені. Однак така думка помилкова, оскільки правова природа річних відсотків відрізняється від пені. Тому 3 % річних, передбачені ст. 625 ЦК, є самостійним видом захисту порушених цивільних прав. Підтвердження цього можна знайти в постанові ВСУ від 18.02.02 р. і в постанові ВАСУ від 27.06.01 р.*

Статтею 235 ГК також уведене поняття "оперативно-господарські санкції". Такі санкції застосовуються до господарюючих суб'єктів за порушення господарських зобов'язань і незалежно від провини суб'єкта, що порушив зобов'язання. Оперативно-господарські санкції можуть застосовуватися тільки в тому випадку, якщо вони передбачені в договорі між сторонами.

У статті 236 ГК міститься перелік видів оперативно-господарських санкцій:

1) одностороння відмова від виконання свого зобов'язання стороною зі звільненням її від відповідальності за це - у разі порушення зобов'язання другою стороною;

2) відмова від оплати за зобов'язанням, яке виконане неналежним чином або достроково виконане боржником без згоди другої сторони;

3) відстрочення відвантаження продукції або виконання робіт унаслідок прострочення виставлення акредитива платником, припинення видачі банківських позик тощо;

4) відмова сторони зобов'язання від прийняття подальшого виконання зобов'язання, порушеного другою стороною, або повернення в односторонньому порядку виконаного кредитором за зобов'язаннями;

5) установлення в односторонньому порядку на майбутнє додаткових гарантій належного виконання зобов'язань стороною, яка порушила зобов'язання. Такими гарантіями можуть бути: зміна порядку оплати продукції (робіт, послуг), переведення платника на передоплату продукції (робіт, послуг) або на оплату після перевірки їх якості тощо;

6) відмова від установлення надалі господарських відносин зі стороною, що порушує зобов'язання.

Зазначимо, що цей перелік не є вичерпним і сторони в договорі можуть передбачити також і інші види оперативно-господарських санкцій.

На підставі вищевикладеного можна зробити висновок, що з 1 січня 2004 року відповідальність за порушення договірних зобов'язань дещо змінилася, з'явилися нові види санкцій.

Таким чином, виникає закономірне запитання: яким законодавством керуватися в так званий перехідний період?

Як указано в п. 10 Прикінцевих і Перехідних положень ЦК, відповідальність за порушення умов договору застосовується за правилами нового ЦК у тих випадках, коли порушення були допущені після 01.01.04 р., але якщо договором, укладеним до 01.01.04 р., передбачена інша відповідальність, то застосовується відповідальність згідно із цим договором.

Це положення міститься і в п. 5 Прикінцевих положень ГК, однак у цьому пункті існує ще одне застереження. Так, за порушення, здійснені до 01.01.04 р., можуть застосовуватися положення ГК у тому випадку, якщо вони пом'якшують відповідальність за вказані порушення.

Необхідно окремо згадати про порядок пред'явлення претензії за зобов'язаннями, термін виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги. Право на пред'явлення претензії (або позову) у таких випадках виникає тільки після закінчення семи днів після пред'явлення вимоги виконати зобов'язання, оскільки боржник згідно з п. 2 ст. 530 ЦК повинен виконати таке зобов'язання протягом семи днів після пред'явлення вимоги, якщо зобов'язання про негайне виконання не випливає з договору або закону.

Зразок претензії

Претензія

Вашим підприємством згідно з Договором поставки матеріалів № 34 від 12 січня 2004 року (далі - Договір) за товарною накладною № 50 від 28.01.04 р. були отримані будівельні матеріали (далі - Товар) на загальну суму 109 658 (сто дев'ять тисяч шістсот п'ятдесят вісім) грн. 84 коп. Датою отримання Товару є 28 січня 2004 року. Згідно з п. 3.2 Договору оплата за поставлений Товар повинна бути здійснена протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту отримання Товару. Отже, термін оплати Товару за накладною М 50 від 28.01.04 р. минув 27.02.04 р. На порушення договірних зобов'язань Ваше підприємство платіжним дорученням № 126 від 20.02.04 р. сплатило лише 20 000 (двадцять тисяч} грн. Таким чином, на момент складання цієї Претензії сума основного боргу становить 89 658 (вісімдесят дев'ять тисяч шістсот п'ятдесят вісім) грн. 84 коп. Пунктом 8.1 Договору передбачена відповідальність Покупця за прострочення оплати за Договором у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу.

Бажаючи уникнути судового розгляду спору і недоцільних витрат, ЗАТ "КИТ", керуючись ст. 6, 8 Господарського процесуального кодексу, ст. 222, 229 Господарського кодексу, ст. 625 Цивільного кодексу, пунктом 8.1 Договору, пропонує Вам:

1. Перерахувати суму основного боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення в розмірі 90 647 (дев'яносто тисяч шістсот сорок сім) грн. 60 коп.. а також суму, що дорівнює 3 % річних у розмірі 611 (шістсот одинадцять) грн. 65 коп.. і пеню в розмірі 2 854 (дві тисячі вісімсот п'ятдесят чотири) грн. 34 коп.

на наш розрахунковий рахунок за такими реквізитами: р/р № 2600______________

у КБ "_________"м. Дніпропетровська, МФО_________,ЗКПО__________________.

2. Протягом одного місяця дати обґрунтовану відповідь на цю претензію в письмовому вигляді за такою адресою: 69001. м. Запоріжжя, вул. Гагаріна. б. 56. закрите акціонерне товариство "КИТ".

У разі незадоволення, часткового задоволення або залишення цієї Претензії без відповіді ЗАТ "КИТ", інтереси якого я представляю, буде змушене звернутися до господарського суду за захистом своїх законних прав та інтересів.

Додаток:
Розрахунок суми претензії

Інші документи, необхідні для розгляду цієї Претензії, у Вас є.

Додаток до Претензії
від 20 травня 2004 р. № 344

Розрахунок
суми основного боргу з урахуванням індексу інфляції, неустойки
і 3 % річних за Договором від 12.01.04 р. № 34

ТОВ "Вектор" згідно з Договором № 34 від 12 січня 2004 року (далі - Договір) за товарною накладною № 50 від 28.01.04 р. були отримані будівельні матеріали (далі -Товар) на загальну суму 109 658 (сто дев'ять тисяч шістсот п'ятдесят вісім) грн. 84 коп.

Станом на 20.05.04 р. сума основного боргу становить 89658 (вісімдесят дев'ять тисяч шістсот п'ятдесят вісім) грн. 84 коп.

1. Розрахунок суми інфляційних втрат:

індекс інфляції за 2004 рік -

89 658,84 грн. х 1,004 х 1,007 = 90 647,60 грн.

Інфляційні втрати становлять: 90 647,60 грн. – 89 658,84 грн.= 988,76 грн.

2. Розрахунок суми 3 % річних згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу:

момент виникнення заборгованості - 28 лютого 2004 року. термін прострочення з 28.02.04 р. по 20.05.04 р. дорівнює 83 дням.

89 658. 84 грн. х 3 % х 83 дн. (з 28.02.04 р. по 20.05.04 р.) : 365 дн. = 611,65 грн.

3. Розрахунок пені на загальну суму заборгованості становить 89 658,84 грн.:

облікова ставка НБУ з 05.12.02 р. - 7 %.

89 658,84 грн. х 14 % х 83 дн. (з 28.02.04 р. по 20.05.04 р.) : 365 дн. = 2 854,34 грн.

Разом сума заборгованості (основний борг + інфляційні втрати + 3 % річних + пеня) = 94 113 (дев'яносто чотири тисячі сто тринадцять) грн. 59 коп.

Головний бухгалтер Іванова О. М.

Порядок відповіді на претензію

Відповідно до загального правила, установленого ст. 7 ГПК, претензія підлягає розгляду протягом одного місяця з моменту її отримання. Однак у випадку якщо обов'язковими для обох сторін правилами або договором передбачене право переперевірки забракованої продукції (товарів) підприємством-виготівником, претензії, пов'язані з якістю та комплектністю продукції (товарів), розглядаються протягом двох місяців.

Із загального правила існують винятки. Так, згідно зі ст. 315 ГК за договором перевезення вантажів перевізник зобов'язаний розглянути заявлену претензію і повідомити заявника протягом трьох місяців, а щодо претензії з перевезення в прямому змішаному сполученні - протягом шести місяців. Претензії зі сплати штрафу або премії за договором перевезення вантажів повинні бути розглянуті протягом 45 днів.

Зауважимо, що законодавством передбачена можливість продовження вищезгаданих термінів. Відповідно до все тієї ж ст. 7 ГПК якщо до претензії не додані документи, необхідні для її розгляду, вони можуть бути витребувані у заявника із зазначенням терміну їх подання, який не може бути меншим п'яти днів, не враховуючи часу поштового пробігу. При цьому термін розгляду претензії тимчасово припиняється до отримання витребуваних документів, або до закінчення терміну їх подання.

Таким чином, одержувач претензії має право затребувати будь-які документи, відсутні у нього, але необхідні для розгляду претензії, і встановити термін їх подання, наприклад, у три місяці, оскільки законодавче максимальний термін подання таких документів не застережений. Отже, в інтересах заявника якнайшвидше подати витребувані документи.

Сторона, що пред'явила претензію або отримала претензію, має право звернутися до другої сторони також з вимогою звірити взаємні розрахунки, а саме підписати акт звіряння. Слід зазначити, що підписаний обома сторонами акт звіряння є одним з головних доказів наявності боргу.

Тому майбутньому позивачеві радимо заручитися таким доказом для суду.

Мін'юстом ще в 1996 році були видані Рекомендації, у п. 2.5 яких передбачена можливість направлення нагадування про прискорення надання відповіді на претензію. Таке нагадування повинне бути підписане в тому ж порядку, що й претензія. У самій претензії або нагадуванні можна послатися на положення ст. 9 ГПК, що передбачає відповідальність одержувача претензії за порушення термінів її розгляду або залишення претензії без відповіді. Така відповідальність застосовується господарським судом (при розгляді спору) у вигляді штрафу в розмірі 2 % від суми претензії, але не менше 5 НМДҐ (85 грн.) і не більше 100 НМДГ (1 700 грн.). Але в будь-якому випадку підприємство, що не отримало відповідь на претензію або отримало відповідь, у якій претензійні вимоги відхилені повністю чи частково, має право звернутися за захистом своїх законних прав та інтересів до суду.

Подання позову

Порядок пред'явлення позову

Подаючи позов до суду, підприємство-позивач передусім повинне мати документальні докази, що підтверджують вимоги. Причому це повинні бути оригінали документів. Такими доказами, як правило, є:

- договір;

- акт звіряння взаємних розрахунків;

- товарні накладні, акти виконаних робіт або акти приймання-передачі;

- копія претензії (якщо вона була заявлена) з доказами її отримання другою стороною.

Перед поданням позову необхідно сплатити держмито, а також сплатити витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Докази такої оплати слід додати до позову.

Як визначено в п. 2 ст. З Декрету № 7-93, за подання заяв до господарського суду справляється держмито в таких розмірах:

- за позовами майнового характеру - 1 % ціни позову, але не менше З НМДГ (51 грн.) і не більше 100 НМДГ (1700 грн.);

- за позовами немайнового характеру, у тому числі за заявами про визнання недійсними повністю або частково актів ненормативного характеру (наприклад, визнання недійсним податкового повідомлення-рішення), за заявами кредиторів про порушення справи про банкрутство, а також за заявами кредиторів, які звертаються з майновими вимогами до боржника після оголошення про порушення справи про банкрутство, - 85 грн.;

- за позовами, які виникають під час укладення, зміни або розірвання господарських договорів, - 85 грн.

Сума витрат на інформаційно-технічне забезпечення процесу на сьогодні становить 118 грн. (Постанова № 411).

Також перед поданням позову до суду позивач зобов'язаний направити відповідачеві копію позову з доданими документами (ст. 56 ГПК).

Згідно зі ст. 54 ГПК позовна заява повинна містити:

- найменування господарського суду, куди подається позов;

- найменування сторін, їх поштові адреси, найменування та номери рахунків у банківських установах;

- документи, що підтверджують статус такого суб'єкта, якщо позов подає фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності;

- ціну позову або суму договору (за спорами, що виникають при укладенні, зміні або розірванні договорів);

- позовні вимоги, з викладенням обставин, на яких засновуються позовні вимоги, перелік доказів, обґрунтований розрахунок сум, що оспорюються або стягуються;

- перелік законодавчих актів, на підставі яких подається позов;

- відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спорів (якщо це необхідно);

- перелік документів і доказів, доданих до позову.

До позовної заяви, як того вимагає ст. 57 ГПК, повинні бути додані документи, які підтверджують:

- вжиття заходів досудового врегулювання спору (якщо це необхідна умова);

- відправлення відповідачеві копії позовної заяви і доданих документів;

- сплату держмита і витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу;

- обставини, на яких засновуються позовні вимоги.

Звертаємо увагу, що до позовної заяви можна додати як оригінали, так і належним чином завірені копії документів. Копії можна завірити або нотаріально, або на самому підприємстві. Самостійно копії завіряються підписом керівника підприємства з додатком відбитка печатки. Так завіряється кожна сторінка копії. Крім того на кожній сторінці копії необхідно зробити напис: "Копія правильна", зазначити місце роботи, посаду, прізвище, ім'я, по батькові особи, яка завірила копії, та дату завіряння.

Якщо позовна заява підписується представником позивача, додається також довіреність представника.

Терміни позовної давності

Позовна давність - це термін, протягом якого особа може звернутися до суду з метою захистити свої громадянські права або інтереси (ст. 256 ЦК). Однак після закінчення цього терміну особа не втрачає права на звернення з позовом до суду і заява про захист порушеного права (інтересу) повинна бути прийнята судом, незалежно від закінчення терміну позовної давності (ч. 2 ст. 267 ЦК).

Термін позовної давності повинен застосовуватися судом тільки за заявою сторони в спорі (така заява повинна бути подана до винесення рішення). Загальний термін позовної давності встановлений ст. 257 ЦК і складає 3 роки.

Також існують спеціальні терміни позовної давності, які ми наводимо в таблиці.

Спеціальні терміни позовної давності

Пред'являючи позов, також слід пам'ятати, що є вимоги, на які не поширюються терміни позовної давності. Перелік таких вимог наведений у ст. 268 ЦК.

Крім того, спеціальні норми існують і щодо термінів пред'явлення претензій.

Так, зокрема, відповідно до ст. 134 Статуту залізниці претензії до залізниці повинні бути пред'явлені протягом шести місяців (перебіг цього терміну починає обчислюватися з певних подій, перелік яких міститься в цій статті).

Претензія за договором перевезення вантажів може бути пред'явлена протягом 6 місяців, а претензія щодо сплати штрафів і премій за договором перевезення вантажів - протягом 45 днів (п. 2 ст. 315 ГК).

Також щодо договору поручництва частиною 4 ст. 559 ЦК установлені деякі особливості, пов'язані з термінами давності.

Так, якщо в договорі поручництва не встановлений термін поручництва, він припиняється, якщо кредитор протягом 6 місяців з дня настання терміну виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. А якщо термін основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, поручництво припиняється, якщо кредитор не пред'явить позов до поручителя протягом одного року з дня укладення договору поручництва.

Акцентуємо вашу увагу на тому, що у зв'язку з набуттям чинності 1 січня 2004 року Господарського і нового Цивільного кодексів щодо застосування термінів позовної давності існують певні особливості.

Пунктом 6 Перехідних положень ЦК установлене загальне правило, згідно з яким положення ЦК про позовну давність застосовуються до позовів, термін пред'явлення яких, установлений законодавством, що діяло до 01.01.04 р., не минув до 01.01.04 р. Однак це правило застосовується з урахуванням особливостей ГК.

Так, згідно п. 6 Прикінцевих положень ГК до порушень, які сталися до 01.01.04 р., застосовуються терміни позовної давності, передбачені ГК, у такому порядку:

- якщо спеціальні терміни, передбачені законодавством, що діяло до 01.01.04 р., були більшими, ніж передбачені ГК, то застосовуються терміни, які існували раніше;

- якщо спеціальні терміни, передбачені законодавством, що діяло до 01.01.04 р., менші від тих термінів, які встановлені ГК, то застосовуються збільшені спеціальні терміни згідно з ГК.

ПРИКЛАД

Покупець за договором купівлі-продажу, укладеним у квітні 2003 року, у липні при прийманні товару виявив недоліки проданого товару і заявив у липні 2003 року претензію продавцеві. У серпні 2003 року покупець отримав відмову в задоволенні заявленої претензії. Згідно зі ст. 72 старого ЦК за позовами про недоліки проданої речі встановлений скорочений термін позовної давності в 6 місяців. Керуючись цим положенням ЦК, можна припустити, що термін позовної давності минає в січні 2004 року. Однак відповідно до ст. 258 ЦК за позовами про недоліки проданих товарів застосовується спеціальний термін позовної давності в один рік. Отже, як визначено в п. 6 Перехідних положень ЦК, у даному випадку буде застосовуватися термін позовної давності в 1 рік.

Звернемо увагу на особливості застосування терміну позовної давності до штрафних санкцій.

З 1 січня 2004 року щодо неустойки існує спеціальний термін позовної давності в 1 рік. До того ж згідно зі ст. 232 ГК, якщо договором не встановлене інше, штрафні санкції можна стягнути тільки за півроку з того моменту, коли сталося порушення зобов'язання. Що стосується основного боргу - його можна стягнути протягом З років (і навіть більше, якщо жодна зі сторін судового спору не подасть заяву про застосування терміну позовної давності).

Зауважимо, що термін позовної давності, установлений законом, не може бути скорочений за угодою сторін (ч. 2 ст. 259 ЦК). Однак ч. 1 ст. 259 ЦК дозволяє збільшити термін позовної давності за угодою сторін.

______________

* Опубліковані у виданні "Постанови Верховного Суду та Віщого господарського суду Україні у господарських справах", 2003, вип. 1.

Перелік документів

1. Закон № 543 - Закон України від 22.11.96 р. № 543/96-ВР "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

2. Закон № 606 - Закон України від 21.04.99 р. № 606-XIV "Про виконавче провадження”.

3. ЦК - Цивільний кодекс України від 16.01.03 р. № 435-IV.

4. ГК - Господарський кодекс України від 16.01.03 р. № 436-IV.

5. ГПК - Господарський процесуальний кодекс від 06.11.91 р. № 1798-XII.

6. Старий ЦК - Цивільний кодекс Української РСР від 18.07.63 р.

7.Декрет № 7-93 - Декрет КМУ від 21.01.93 р. № 7-93 "Про державне мито".

8. Постанова № 411 - постанова КМУ від 29.03.02 р. № 411 "Про визначення розмірів витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу".

9. Постанова ВАСУ від 27.06.01 р. - постанова Вищого арбітражного суду України від 27.06.01 р.

10. Постанова ВCУ від 18.02.02 р. - постанова Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 18.02.02 р.

11. Рекомендації № 2 - Рекомендації Мін'юсту від 15.01.96 р. № 2 "Про порядок ведення претензійної та позовної роботи на підприємстві, в установі, організації".

12. Рішення КСУ № 15 - Рішення Конституційного Суду України від 09.07.02 р. № 15-рп/2002.

13. Лист № 01-8 - інформаційний лист Вищого господарського суду України від 30.08.02 р. № 01-8/978 "Про Рішення Конституційного Суду України від 09.07.02 р.".

Євгенія Авер'янова,
юрист

Документи що посилаються на цей