ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
08.11.2001
Щодо касаційної скарги ЗАТ "Біо Топ"
(постанову залишено без зміни постановою
Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 25.02.2002
Справа N 14/691
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Гусака М.Б. (головуючий), Чупруна В.Д., Чабана В.В.,
розглянувши касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства "Біо Топ" про перевірку в касаційному порядку рішення арбітражного суду м. Києва від 08.05.2001 р. та постанови голови цього ж суду від 27.06.2001 р. у справі N 14/691 за позовом Української державної інноваційної компанії до Закритого акціонерного товариства "Біо Топ" про стягнення 762 071,22 грн., встановив:
23.06.1995 р. між центральним відділенням державного інноваційного фонду України та ЗАТ "Біо Топ" був укладений договір N 82/ВС 2-95, за яким ЗАТ "Біо Топ" надавалась інноваційна позика в розмірі 130 000 млн. крб. на виконання проекту "Організація серійного виробництва лікувальних сироватичних препаратів в Україні для лікування інфекційних захворювань".
Платіжним дорученням N 248 від 30.06.1995 р. обумовлені кошти були перераховані на спеціальний рахунок цільового використання у АБ "Ліга".
За договором термін повернення коштів встановлювався 20.07.1997 р. Додатковими угодами від 18 липня 1996 р., 30 грудня 1996 р., 6 квітня 1999 р., цей термін подовжений до 23.06.1999 р.
30.06.1995 р. ЗАТ "Біо Топ", Держіннофондом України та АСК "Скіф" був укладений договір N 008 майнового страхування фінансового ризику реалізації інноваційного проекту.
Договором уступки вимоги N 2у/82-97 від 14.04.1997 р. Державний інноваційний фонд України передав свої права по інноваційному договору Київському обласному відділенню ДІФ України.
Постановою арбітражного суду м. Києва (суддя Капацин Н.В.) по справі N 14/5 від 19.02.1996 р. АБ "Ліга" визнаний банкрутом, а ухвалою того ж суду від 28.03.1996 р. ЗАТ "Біо Топ" визнано кредитором по відношенню до АБ "Ліга" з майновими вимогами на суму 349 447 624 000 крб.
01.12.2000 р. Українською державною інноваційною компанією (УДІК) подано позов до ЗАТ "Біо Топ" про стягнення заборгованості за інноваційним договором N 82/ВС 2-95 у сумі 762 071,22 грн.
Рішенням від 26.12.2000 р. (суддя Капацин Н.В.) позовні вимоги задоволені.
Постановою заступника голови арбітражного суду м. Києва (Мельник В.I.) від 06.03.2001 р. рішення скасоване, а справа через неповне з'ясування обставин направлена на новий розгляд.
17.04.2001 р. ЗАТ "Біо Топ" подано зустрічний позов про спонукання укласти угоду про внесення змін до інноваційного договору щодо продовження терміну його дії до 26.03.2006 р.
Рішенням (судді Ропій А., Губенко Н., Шкурат А.) від 08.05.2001 р. первісний позов задоволене частково, стягнуто з ЗАТ "Біо Топ" 760 460, 13 грн.; за позовом про стягнення 1611,09 грн. провадження припинено у зв'язку з тим, що відповідачем за платіжним дорученням N 378 від 11.12.2000 р. перераховано позивачеві в рахунок повернення коштів інноваційної позички 1611,09 грн.; у зустрічному позові відмовлено.
Постановою голови арбітражного суду м. Києва Пінчук А.М. від 27.06.2001 р. рішення суду від 08.05.2001 р. залишене без змін.
27.07.2001 р. ЗАТ "Біо Топ" подало касаційну скаргу, у якій посилається на те, що судом, при винесенні рішення від 08.05.2001 р. та постанови від 27.06.2001 р., були зроблені висновки, які не відповідають фактичним обставинам справи, та неправильно застосовано норми матеріального права, зокрема, ст. 161 ЦК УРСР ( 1540-06 ).
07.11.2001 р. ЗАТ "Біо Топ" подало клопотання про залучення до справи нових матеріалів, а саме: постанови ВАСУ N 04-1/11-17/156 у справі N 24/682А від 27 червня 2001 р. за позовом АТ "Птахофабрика Київська" до УДІК; ухвали арбітражного суду Дніпропетровської області у справі N 1/92 від 24.04.2001 р. за позовом прокурора Дніпропетровської області до ВАТ "Дніпропетровська паперова фабрика"; ухвали арбітражного суду Закарпатської області у справі N 1-18/2 від 27.12.2000 р. за позовом прокурора до ТзОВ "Тоніс", Українсько-швейцарської акціонерної страхової компанії "АКБ Гарант"; рішення господарського суду м. Києва від 27.09.2001 р. за позовом УДІК до ТзОВ "Сатурі"; та припинення провадження у справі.
Колегія суддів, вивчивши матеріали справи та проаналізувавши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального законодавства при прийнятті оспорюваних судових актів, приходить до висновку про необгрунтованість касаційної скарги.
Відповідно до ст. 161 ЦК УРСР ( 1540-06 ), зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк, відповідно до вказівок закону, договору. Оскільки, ЗАТ "Біо Топ" взяло на себе зобов'язання повернути інвестору його вклад, згідно з п.4.9. Договору N 82/ВС 2-95, воно повинно його виконати. Банкрутство АБ "Ліга", на спеціальний рахунок цільового призначення в якому були перераховані кошти, не є обставиною непереборної сили.
Ст. 212 ЦК УРСР ( 1540-06 ) передбачає, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливістю виконання грошового зобов'язання. Тому судом не можуть розглядатися твердження відповідача про те, що він не отримав кошти, а отже, і не повинен їх повертати.
Надані відповідачем документи не можуть прийматися до уваги, оскільки, за ч.2 ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ), касаційна інстанція не має права збирати нові докази або додатково перевіряти докази. Тобто, залучення нових матеріалів до справи є перевищенням меж повноважень ВГСУ.
Окрім того, відповідно до ч.2 ст. 35 ГПК України ( 1798-12 ), факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони. Отже, встановлення іншими судами при розгляді спорів між іншими сторонами того, що УДІК не є правонаступником Державного інноваційного фонду, не є преюдиційним фактом при розгляді даного спору.
Загалом, за своєю суттю ліквідація та створення на базі ДІФ Української державної інноваційної компанії, про які йдеться у п.1 Постанови КМУ від 13 квітня 2000 р. N 654 "Про утворення Української державної інноваційної компанії", є нічим іншим як фактичною реорганізацією при якій допускається правонаступництво. У п.2. даної Постанови чітко зазначено: "Установити, що компанія є правонаступником майнових прав і обов'язків, у тому числі за договорами про надання інноваційних позик, Державного інноваційного фонду та його регіональних відділень". Пунктом 7 статті 34 Закону України "Про підприємства в Україні" ( 887-12 ) окреслено перетворення (один з видів реорганізації) одного підприємства в інше, при якому до підприємства, яке щойно виникло, переходять усі майнові права і обов'язки колишнього підприємства, що, як ми бачимо, і мало місце у даному випадку.
Неповернення ЗАТ "Біо Топ" інвестору його цільового внеску в строки та у розмірах, які визначаються в договорі N 82/ВС 2-95 та додатках, є страховим випадком, передбаченим п.1.2. Договору N 008 майнового страхування фінансового ризику реалізації інноваційного проекту від 30.06.1995 р., внаслідок якого, заборгованість може бути стягнута з страхувальника. Проте, чинне законодавство не обмежує права сторони на звернення з позовом про стягнення заборгованості лише зі страховика, тому позовні вимоги до відповідача були задоволені обгрунтовано.
Порушення вимог матеріального та процесуального права під час прийняття рішення від 08.05.2001 р. та постанови від 27.06.2001 р. колегією суддів не встановлено.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Вищий господарський суд України постановив:
1. Відмовити у задоволенні касаційної скарги ЗАТ "Біо Топ".
2. Рішення арбітражного суду м. Києва від 08.05.2001 р. та постанову голови цього ж суду від 27.06.2001 р. залишити без змін.