ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
18.03.2003
Про розгляд касаційної скаргу ЗАТ "Дніпробуд"
Справа N 2-16/2602
Верховний Суд України на спільному засіданні колегій суддів у складі: <...>
за участю представників позивача Зубова В.Ф., Зурначіді Д.I., Пахомової О.Ф., розглянувши касаційну скаргу закритого акціонерного товариства "Дніпробуд" (далі - ЗАТ "Дніпробуд") на постанову Вищого господарського суду України від 05.12.2002 р. N 2-16/2602-2000, ВСТАНОВИВ:
У жовтні 2001 р. ЗАТ "Дніпробуд" звернулося в господарський суд Автономної Республіки Крим (далі - АРК) із позовом до Фонду майна АРК та товариства з обмеженою відповідальністю "ЕОЛ" (далі - ТОВ "ЕОЛ") про визнання недійсним укладеного між відповідачами договору оренди цілісного майнового комплексу дитячого оздоровчого табору "Каскад", м. Алушта (далі - оздоровчий табір) від 01.09.2001 р. У процесі розгляду справи позивач доповнив позов вимогою про визнання недійсним наказу Фонду державного майна України (далі - ФДМУ) від 14.06.2001 р. N 1057 "Про створення комісії з оцінки державного майна, що передається в оренду".
Позивач зазначав, що на підставі договору купівлі-продажу від 20.03.1993 р. N 161, укладеного між ФДМУ і організацією орендарів орендного підприємства "Гідроенергобуд", остання набула право власності на об'єкт приватизації - цілісний майновий комплекс зазначеного підприємства, та утворила ЗАТ "Дніпробуд", яке є правонаступником майнових прав за вказаним договором купівлі-продажу. Відповідно до акта прийому-передачі від 13.10.1993 р. усе майно, яке перебувало на балансі орендного підприємства "Гідроенергобуд", передано організації орендарів у власність. До складу цього майна входили основні та оборотні засоби оздоровчого табору, які включені до статутного фонду ЗАТ "Дніпробуд". У подальшому на підставі рішення загальних зборів акціонерів ЗАТ "Дніпробуд" від 25.11.1999 р. майно оздоровчого табору було передано спільному підприємству по будівництву та експлуатації пансіонату "Нева" (далі - Спільне підприємство) як внесок до статутного фонду в обмін на корпоративні права у цьому підприємстві. Позов обґрунтовувався посиланням на порушення положень ч.2 ст. 24 Закону України "Про приватизацію державного майна" ( 2163-12 ) та ст. 49 Закону України "Про власність" ( 697-12 ), оскільки, на думку позивача, в результаті укладення договору оренди цілісного майнового комплексу оздоровчого табору Фонд майна АРК розпорядився майном, яке йому не належало.
Ухвалою господарського суду АРК від 14.05.2002 р. до участі у справі залучено ФДМУ як відповідача, а Спільне підприємство - третьою особою без самостійних вимог на предмет спору.
Фонд майна АРК позов не визнавав, посилаючись на те, що цілісний майновий комплекс оздоровчого табору є державною власністю; договір оренди укладено на виконання наказу ФДМУ від 31.01.2001 р. N 150 "Щодо виконання завдання із забезпечення надходження орендної плати до державного бюджету" та листа ФДМУ від 16.08.2001 р. N 10-16-10169 "Щодо укладення договору оренди".
ТОВ "ЕОЛ" позов не визнавало, посилаючись на те, що цілісний майновий комплекс оздоровчого табору є державною власністю і його передано в оренду у відповідності з вимогами Закону України "Про оренду державного та комунального майна" ( 2269-12 ).
ФДМУ відзиву на позов не надало.
6 червня 2002 р. ФДМУ звернувся із зустрічним позовом до ЗАТ "Дніпробуд" про визнання права власності на майно оздоровчого табору.
Рішенням господарського суду АРК від 06.06.2002 р. позовну вимогу про визнання недійсним договору оренди цілісного майнового комплексу оздоровчого табору від 01.09.2001 р. задоволено. Суд визнав вказану позовну вимогу доведеною та зазначив, що відповідачі не надали доказів укладення договору оренди щодо об'єкта державної власності. Позовну вимогу про визнання недійсним наказу Фонду державного майна України від 14.06.2001 р. N 1057 суд не прийняв до розгляду у зв'язку з несплатою державного мита.
Ухвалою цього суду від 07.07.2002 р. зустрічну позовну заяву ФДМУ повернуто без розгляду на підставі пунктів 1, 3, 6 ч.1 ст. 63 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ).
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 19.08.2002 р. рішення господарського суду АРК від 06.06.2002 р. скасовано, у позові відмовлено. Постанова вмотивована посиланням на те, що позивач не надав доказів приватизації майна оздоровчого табору у складі цілісного майнового комплексу орендного підприємства "Гідроенергобуд". Відхиляючи доводи позивача, суд зазначив, що безоплатна передача об'єктів соціально-побутового призначення власнику приватизованого підприємства не означає виникнення у нього права власності на ці об'єкти. Укладений між відповідачами договір оренди цілісного майнового комплексу оздоровчого табору від 01.09.2001 р. суд визнав таким, що відповідає вимогам Закону України "Про оренду державного та комунального майна" ( 2269-12 ).
Постановою Вищого господарського суду України від 05.12.2002 р. N 2-16/2602-2002 постанову суду апеляційної інстанції залишено без змін.
6 лютого 2003 р. Верховним Судом України за касаційною скаргою ЗАТ "Дніпробуд" порушено провадження з перегляду у касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України від 05.12.2002 р. N 2-16/2602-2002. У касаційній скарзі ставиться питання про скасування постанов судів касаційної та апеляційної інстанцій і залишення в силі рішення господарського суду АРК від 06.06.2002 р. або передачу справи на новий розгляд до іншого суду першої інстанції з мотивів порушення положень ст. 129 Конституції України ( 254к/96-ВР ), неправильного застосування норм матеріального права, виявлення різного застосування Вищим господарським судом України одного й того ж положення закону у аналогічних справах. Для обгрунтування мотивів касаційної скарги щодо неоднозначного застосування господарськими судами положень законодавства про приватизацію та про власність зроблено посилання на постанову Вищого арбітражного суду України від 05.02.2001 р. N 04-1/17-8/178.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників позивача, розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню на таких підставах.
Залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції про відмову у позові, Вищий господарський суд України виходив із того, що майно оздоровчого табору було передане позивачем до статутного фонду Спільного підприємства, і відповідно до закону Спільне підприємство набуло право власності на це майно. Посилаючись на вказану обставину, суд касаційної інстанції зазначив, що внаслідок укладення між Фондом майна АРК та ТОВ "ЕОЛ" договору оренди цілісного майнового комплексу оздоровчого табору суб'єктивне матеріальне право ЗАТ "Дніпробуд" не порушено, а тому останнє не є належним позивачем у даній справі.
Проте такий висновок не є обгрунтованим, оскільки суд касаційної інстанції дійшов його без врахування дійсних обставин справи та суті правовідносин, що виникли у зв'язку з передачею ЗАТ "Дніпробуд" майна оздоровчого табору до статутного фонду Спільного підприємства.
Якщо законом не визначено коло осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов'язаних з визнанням угод недійсними, слід виходити із правил ст. 2 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) щодо права будь-якого підприємства звернутися до господарського суду із позовом за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.
При цьому позивач самостійно визначає і обгрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення його прав та інтересів, а суд повинен перевірити доводи, на яких грунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і в залежності від встановлених обставин вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту.
Обгрунтовуючи свої вимоги, ЗАТ "Дніпробуд" посилалося на те, що воно є одним із засновників Спільного підприємства і, як власник майна оздоровчого табору, передало його до статутного фонду цього підприємства в обмін на корпоративні права. На підтвердження цих доводів суду було подано копію установчого договору про створення Спільного підприємства.
У процесі розгляду справи Спільне підприємство надало суду пояснення, що рішенням зборів засновників від 14-15.12.2001 р. позивача виключено із складу засновників у зв'язку з тим, що майно оздоровчого табору не може бути внеском ЗАТ "Дніпробуд" до статутного фонду Спільного підприємства. При цьому збори засновників виходили, зокрема, із того, що ЗАТ "Дніпробуд" не підтвердило право власності на майно оздоровчого табору, зазначене майно є державною власністю і відповідно до наказу ФДМУ від 14.06.2001 р. N 1057 за договором від 01.09.2001 р. передано в оренду ТОВ "ЕОЛ".
Враховуючи викладене, висновок Вищого господарського суду України про те, що ЗАТ "Дніпробуд" не є юридично заінтересованою особою в процесі, не грунтується на матеріалах справи та вимогах законодавства.
Не розглянувши касаційну скаргу ЗАТ "Дніпробуд" по суті, Вищий господарський суд України не перевірив викладених у ній доводів та залишив без змін постанову суду апеляційної інстанції, яку не можна визнати законною й обгрунтованою.
Судом апеляційної інстанції зроблено суперечливі висновки щодо доведеності факту включення майна оздоровчого табору до складу цілісного майнового комплексу орендного підприємства "Гідроенергобуд", приватизованого організацією орендарів. Водночас судом зазначено, що безоплатна передача спірного майна не означає передачу його у власність організації орендарів. При цьому судом не з'ясовано, у якому правовому режимі здійснено безоплатну передачу майна, які права і обов'язки виникли у організації орендарів у зв'язку з такою передачею майна.
Для з'ясування цього питання суду слід було витребувати та дослідити план приватизації цілісного майнового комплексу орендного підприємства "Гідроенергобуд", складання якого передбачено ст. 14 Закону України "Про приватизацію державного майна" ( 2163-12 ). Відповідно до Положення про план приватизації, затвердженого наказом ФДМУ від 10.11.1992 р. N 476, яке було чинним на момент приватизації зазначеного підприємства, саме у плані приватизації повинні міститися, зокрема, вимоги та обмеження щодо приватизації об'єкта, характеристика об'єктів соціально-побутового призначення, порядок і умови їх використання.
Судами не перевірено доводів позивача про те, що майно оздоровчого табору увійшло до статутного фонду ЗАТ "Дніпробуд", та не дана цим доводам правова оцінка.
Судами не з'ясовувались і не оцінювались обставини, пов'язані із передачею позивачем майна оздоровчого табору Спільному підприємству як внеску до статутного фонду зазначеного підприємства.
Мотивуючи свої вимоги і заперечення, сторони посилалися на положення ч.2 ст. 24 Закону України "Про приватизацію державного майна" (в редакції Закону України від 04.03.1992 р. N 2163-XII, а позивач, крім того, посилався на порушення положень ст. 49 Закону України "Про власність" ( 697-12 ). Проте суди цих доводів сторін не розглянули і правила зазначених ст. до спірних відносин не застосували без будь-якого правового обгрунтування.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у п.1 постанови від 29.12.1976 р. N 11 "Про судове рішення" із змінами і доповненнями, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Судові рішення у даній справі цим вимогам не відповідають, у зв'язку з чим вони підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції. При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно розглянути всі обставини справи в їх сукупності та вирішити спір відповідно до закону.
Керуючись статтями 111-17 - 111-21 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Верховний Суд України ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу закритого акціонерного товариства "Дніпробуд" задовольнити.
Постанову Вищого господарського суду України від 05.12.2002 р. N 2-16/2602-2002, постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 19.08.2002 р. та рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 06.06.2002 р. скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.