ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
09.03.2004
Щодо порушення справи про банкрутство
Судова палата у господарських справах Верховного Суду України за участю представників агрофірми "З." - К-р С.I., державної податкової інспекції у Рівненському районі Рівненської області - С-ка О.П., ЗАТ "Л." - Гба В.Є., Української державної будівельної корпорації - Ш-го В.I., розглянувши касаційну скаргу агрофірми "З." на постанову Вищого господарського суду України від 05.11.2003, встановила:
У жовтні 1996 року ТОВ "П." звернулося в арбітражний суд Рівненської області із заявою про порушення справи про банкрутство агрофірми "З." боржника, на підставі ст. 5 Закону "Про банкрутство" ( 2344-12 ) в редакції від 14.05.92. Провадження у справі порушено ухвалою арбітражного суду Рівненської області від 31.10.96.
Ухвалою арбітражного суду Рівненської області від 11-15.04.97 визнано майнові вимоги кредиторів до боржника і, зокрема, майнові вимоги державної податкової інспекції у Рівненському районі Рівненської області (далі - ДПІ) у сумі 16182202 грн. 57 коп. Як зазначено в ухвалі, ця сума визнана за рішеннями про застосування фінансових санкцій за порушення вимог Закону "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" (185/94-ВР ) та Указу Президента України "Про регулювання бартерних (товарообмінних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності" (84/95 ), у тому числі 15880287 грн. 46 коп. - заборгованість по іноземному кредиту. Водночас в описовій частині ухвали арбітражного суду Рівненської області від 02.07.97 зазначено, що за ухвалою цього суду від 11-15.04.97 ДПІ є кредитором із сумою майнових вимог 16182202 грн. та 15880287 грн. 46 коп. за поданням відділення Державного казначейства у Рівненському районі.
Ухвалою арбітражного суду Рівненської області від 14.12.98 визнано уточнені майнові вимоги кредиторів до боржника. Цією ухвалою майнові вимоги ДПІ визнано у сумі 16182202 грн. 57 коп. та 15880287 грн. 46 коп. заборгованості по іноземному кредиту.
В описових частинах інших ухвал, які виносились арбітражним судом Рівненської області під час розгляду справи, зазначалось, що за розрахунком ДПІ заборгованість боржника станом на 11.12.98 складає 5133939 грн. 81 коп. (ухвала від 26.01.99), станом на 22.03.99 - 29431369 грн. 26 коп. (ухвала від 23.03.99).
Ухвалою арбітражного суду Рівненської області від 10.01.2000 на підставі абз. 5 ч.1 розділу VII Закону "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" ( 2343-12 ) в редакції від 30.06.99 вирішено застосувати положення цього закону при розгляді даної справи щодо введення мораторію на задоволення вимог кредиторів, процедури санації боржника тощо.
Ухвалою арбітражного суду Рівненської області від 28.02.2000 введено процедуру санації боржника та призначено керуючого санацією. В описовій частині цієї ухвали наведено перелік осіб, які є кредиторами у даній справі, та зазначено суми їх вимог, у тому числі зазначено суму вимог ДПІ 48494446 грн.
Постановою господарського суду Рівненської області від 30.08.2001 агрофірму "З." визнано банкрутом, призначено ліквідатора.
Ухвалою господарського суду Рівненської області від 25.03.2002 зобов'язано ліквідатора подати реєстр вимог кредиторів із зазначенням черговості задоволення їх вимог.
Ухвалою господарського суду Рівненської області від 12.03.2003 зменшено розмір вимог ДПІ на суму 43886853 грн. 98 коп. щодо заборгованості за кредитом, наданим під гарантію уряду, зобов'язано ліквідатора внести зміни до реєстру вимог кредиторів.
Суд зазначив, що заява ДПІ від 14.03.97 містила грошові вимоги до боржника в сумі 301915 грн. 11 коп., яка є податковим боргом. В уточненнях від 11.12.97, 11.12.98, 22.03.99 ДПІ називала суми грошових вимог 15880267 грн. 46 коп. та 23622300 грн., пені 1322849 грн., але підтверджуючих документів не надавала; заяви з майновими вимогами до боржника в установленому порядку не подавала. На стадії ліквідаційної процедури суду подавались реєстри вимог кредиторів, у які включено вимоги ДПІ в сумі 43886853 грн., пізніше 48494496 грн. 53 коп., розмір яких також документально не підтверджено; реєстри вимог судом не затверджувались. Зазначені суми є не податковим боргом, а заборгованістю боржника за кредитом, наданим під гарантію уряду. Закон "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) уповноважує податкові органи здійснювати заходи з погашення податкового боргу і не регулює питання погашення кредитів, наданих за рахунок бюджетних коштів, або позик, залучених державою чи під державні гарантії.
Суд також зазначив, що виконання зобов'язань за кредитною угодою від 16.12.97, укладеною між Міністерством фінансів та боржником (кредит під гарантію уряду), забезпечено договором застави. Тому кредитор має право стягнути борг за рахунок заставленого майна відповідно до вимог ст. 31 Закону "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" ( 2343-12 ).
За цих обставин суд дійшов висновку, що вимоги ДПІ, включені в реєстр кредиторів, підлягають зменшенню на суму 43886853 грн. 98 коп.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 03-11.07.2003 ухвалу господарського суду Рівненської області від 12.03.2003 залишено без змін.
На обгрунтування постанови апеляційний суд додатково послався на положення ч.2 ст. 1 Декрету Кабінету Міністрів від 17.03.93 N 25-93 "Про надання державних гарантій щодо іноземних кредитів, які надаються Україні відповідно до міжнародних договорів" та п.5 Положення про порядок залучення іноземних кредитів та надання гарантій Кабінету Міністрів для забезпечення зобов'язань юридичних осіб - резидентів щодо їх погашення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів від 05.05.97 N 414 (вказане Положення втратило чинність згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2001 N 787. За правилами цих нормативних актів агентські функції щодо обслуговування іноземних кредитів, повернення яких гарантується Кабінетом Міністрів, виконували визначені ним банки-агенти, з якими державні органи, уповноважені Кабінетом Міністрів, за погодженням з Міністерством фінансів укладали відповідні агентські угоди.
Суд зазначив, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів від 26.01.98 N 98 "Про додаткові заходи щодо відшкодування витрат державного бюджету на виконання гарантійних зобов'язань Кабінету Міністрів" Державному банку України "У." як банку-агенту доручалося укласти угоду про переведення боргу за іноземним кредитом агрофірми "З." на СП "А."; Міністерству фінансів - укласти угоду з агрофірмою "З." про відшкодування до кінця 1998 року витрат державного бюджету; банку "У." - укласти кредитну угоду з СП "А.". Судом установлено, що вказані заходи виконано. 22.05.2000 банк "У." запропонував боржнику для відшкодування витрат державного бюджету добровільно передати предмет застави банку "У." або іншій вказаній ним особі, яку банк "У." визначить після надання агрофірмою "З." згоди на добровільну передачу предмета застави.
Постановою Вищого господарського суду від 05.11.2003 постанову Львівського апеляційного господарського суду від 03-11.07.2003 та ухвалу господарського суду Рівненської області від 12.03.2003 скасовано. Суд касаційної інстанції зазначив, що у разі визнання судом грошових вимог кредитора розмір цих вимог не може змінюватись, окрім випадків перегляду судового рішення в апеляційному або касаційному порядку чи за нововиявленими обставинами. Постанова мотивована тим, що зменшення суми грошових вимог ДПІ після їх визнання судом у справі про банкрутство не передбачено Законом "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12 ) та порушує майнові права кредитора.
5 лютого 2004 року колегією суддів Верховного Суду України за касаційною скаргою агрофірми "З." порушено провадження з перегляду у касаційному порядку постанови Вищого господарського суду від 05.11.2003. У касаційній скарзі ставиться питання про скасування оскарженої постанови з мотивів порушення положень ст.ст. 8, 92 Конституції України ( 254к/96-ВР ), неправильного застосування норм матеріального права.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Скасовуючи ухвалу господарського суду Рівненської області від 12.03.2003 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 03-11.07.2003 у даній справі, Вищий господарський суд мотивував оскаржену постанову тим, що визнані судом грошові вимоги кредитора не можуть бути змінені, окрім випадків перегляду відповідних судових рішень в апеляційному та касаційному порядку чи за нововиявленими обставинами.
Проте із зазначеними мотивами оскарженої постанови погодитись не можна, оскільки їх наведено без врахування конкретних обставин, з яких виходили суди першої й апеляційної інстанцій.
До винесення ухвали арбітражного суду Рівненської області від 10.01.2000 про застосування при розгляді даної справи положень Закону "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (784-14 ) в редакції від 30.06.99 провадження у справі, зокрема на стадії визнання майнових вимог кредиторів до боржника, здійснювалось за правилами Закону "Про банкрутство" (2343-12 ) в редакції від 14.05.92. Відповідно до ч.1 ст. 3 цього Закону кредиторами визнавались громадяни або юридичні особи, які мали підтверджені належними документами майнові вимоги до боржника, крім кредиторів, майнові вимоги яких повністю забезпечені заставою. Згідно зі ст. 10 цього Закону письмові заяви кредиторів з майновими вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, розглядалися судом, який за результатами розгляду цих вимог своєю ухвалою визнавав їх чи відхиляв.
Як зазначено в ухвалі господарського суду Рівненської області від 12.03.2003, у процесі розгляду даної справи ДПІ подавала до суду декілька заяв, у яких вказувались різні суми майнових вимог, не підтверджені належними документами. Матеріали справи свідчать про те, що сума вимог 43886853 грн. 98 коп. - заборгованість по іноземному кредиту, яка включена ліквідатором до реєстру вимог кредиторів, в установленому законом порядку судом не визнавалась; реєстр вимог кредиторів судом не затверджувався.
За таких обставин мотиви оскарженої постанови Вищого господарського суду не відповідають дійсності, а відтак, ця постанова не містить законних підстав для скасування судових рішень у даній справі. Немає й інших підстав для скасування постанови Львівського апеляційного господарського суду від 03-11.07.2003, який погодився з висновками суду першої інстанції.
Зокрема, суди першої й апеляційної інстанцій обгрунтовано взяли до уваги, що у зв'язку із заборгованістю агрофірми "З." перед державним бюджетом у сумі 11700000 німецьких марок, що утворилася станом на 01.07.97 внаслідок виконання Кабінетом Міністрів гарантійних зобов'язань по іноземному кредиту, 16.12.97 між Міністерством фінансів та агрофірмою "З." укладено кредитну угоду, зобов'язання за якою забезпечено заставою цінних паперів на підставі договору від 04.02.98, укладеного між банком "У." та агрофірмою "З.".
Враховуючи викладене, оскаржена постанова підлягає скасуванню, а скасована нею законна й обгрунтована постанова суду апеляційної інстанції - залишенню в силі.
Керуючись статтями 111-17 - 111-20 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Судова палата у господарських справах Верховного Суду України постановила:
Касаційну скаргу агрофірми "З." задовольнити. Постанову Вищого господарського суду України від 05.11.2003 скасувати, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 03-11.07.2003 залишити в силі.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.