СУДОВА ПАЛАТА У ГОСПОДАРСЬКИХ СПРАВАХ
ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
02.08.2003
Щодо касаційної скарги
Верховний Суд України, розглянувши касаційну скаргу Чернігівської обласної спілки споживчих товариств (далі - Облспоживспілка) на постанову Вищого господарського суду України від 17 квітня 2003 р. у справі за позовом Облспоживспілки до ДПІ у м. Чернігові, встановив:
У травні 2002 року Облспоживспілка звернулася до господарського суду Чернігівської області із позовом до ДПІ про спонукання відповідача відобразити в облікових картках платника податків суми фактично сплачених податків, визнання недійсними податкових вимог, звільнення активів із податкової застави.
Позивач вказував, що при перерахуванні ним у 2001 році податків і зборів (обов'язкових платежів) з вини акціонерного комерційного агропромислового банку "Україна" (далі - банк "Україна") до відповідних бюджетів не надійшла сума 19182,87 грн., у тому числі 12270 грн. ПДВ, 6277,28 грн. земельного податку, 244,50 грн. податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, 149,69 грн. збору за спеціальне використання водних ресурсів, 241,40 грн. комунального податку. Відповідач не відобразив вказані суми як сплачені в облікових картках платника податків та надіслав податкові вимоги, в яких повідомив, що все майно Облспоживспілки знаходиться у податковій заставі. В обгрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що ДПІ порушила вимоги підпункту 6.2.2 пункту 6.2 статті 6, підпункту 8.2.1 пункту 8.2 статті 8, підпункту 16.5.1 пункту 16.5 статті 16 Закону України від 21 грудня 2000 р. N 2181-III "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (далі - Закон) та Закону України від 5 квітня 2001 р. N 2346-III "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні".
Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що підпунктом 16.5.1 пункту 16.5 статті 16 зазначеного Закону ( 2181-14 ) встановлено відповідальність банку за порушення порядку своєчасного та повного внесення обов'язкових платежів до бюджетів, але при цьому платник податків не звільняється від обов'язку сплатити основну суму податкового зобов'язання (податкового боргу). Відповідач вказував, що відображення в облікових картках платника податків сум податків як сплачених можливо лише за умови фактичного отримання бюджетами цих сум.
Рішенням господарського суду Чернігівської області від 21 червня 2002 р. позов задоволено частково, зобов'язано відповідача відобразити в облікових картках платника податків фактично сплачені податки в сумі 19182,87 грн., визнано недійсними надіслані Облспоживспілці податкові вимоги від 06.01.2002 N 1/15 та від 14.02.2002 N 2/366, у решті вимог провадження у справі припинено.
Мотивуючи рішення посиланням на положення підпункту 16.5.1 пункту 16.5 статті 16 Закону ( 2181-14 ), суд визнав доведеним факт перерахування позивачем податків і зборів на суму 19182,87 грн.
У частині вимоги про звільнення активів із податкової застави суд зазначив, що у зв'язку з визнанням податкових вимог недійсними це питання повинно вирішуватись відповідно до положень підпункту 8.7.1 пункту 8.7 статті 8 Закону ( 2181-14 ).
Постановою Київського апеляційного господарського Суду від 23 січня 2003 р. зазначене рішення залишено без змін.
Постановою Вищого господарського суду України від 17 квітня 2003 р. рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасовано в частині зобов'язання відповідача відобразити в облікових картках платника податків фактично сплачені податки і збори в сумі 19182,87 грн.; у цій частині позовних вимог відмовлено; у решті судові рішення залишено без змін. Скасовуючи частково судові рішення у даній справі, Вищий господарський суд України послався на те, що висновки судів у цій частині вимог позбавлені правового обгрунтування.
26 червня 2003 року Верховним Судом України за касаційною скаргою Облспоживспілки порушено провадження з перегляду в касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України. У касаційній скарзі ставиться питання про скасування оскаржуваної постанови та передачу справи на новий розгляд до суду першої інстанції з мотивів порушення положень статті 13 Конституції України ( 254к/96-ВР ), неправильного застосування норм матеріального права, виявлення різного застосування Вищим господарським судом України одного й того самого положення закону в аналогічних справах. В обгрунтування мотивів касаційної скарги зроблено посилання на постанову Вищого господарського суду України від 10 жовтня 2002 р.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників позивача та відповідача, розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Судами встановлено, що у період з 13 квітня 2001 року по 16 липня 2001 року за платіжними дорученнями Облспоживспілки з її банківського рахунка перераховано податків і зборів на загальну суму 19182,87 грн. Переказ грошей не було завершено і вказана сума не надійшла за призначенням до відповідних бюджетів через те, що стосовно банку "Україна", який обслуговує позивача, застосовано ліквідаційну процедуру. До вказаних правовідносин судами застосовано підпункт 16.5.1 пункту 16.5 статті 16 Закону ( 2181-14 ) (в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин), відповідно до якого за порушення строків зарахування податків, зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів або державних цільових фондів, встановлених законодавством, з вини банку такий банк сплачує пеню за кожний день прострочення, включаючи день сплати, у розмірах, встановлених для відповідного податку, збору (обов'язкового платежу), а також несе іншу відповідальність, встановлену цим Законом, за порушення порядку своєчасного та повного внесення податку, збору (обов'язкового платежу) до бюджету або державного цільового фонду. При цьому платник податків, зборів (обов'язкових платежів) звільняється від відповідальності за несвоєчасне або неповне зарахування таких платежів до бюджетів та державних цільових фондів, включаючи нараховану пеню або штрафні санкції.
Посилаючись на зазначені норми законодавства, суд першої інстанції, з яким погодились суди апеляційної і касаційної інстанцій, дійшов висновку про те, що свої податкові зобов'язання Облспоживспілка виконала, та задовольнив позовні вимоги про визнання податкових вимог ДПІ недійсними.
Слід зазначити, що вирішення справи у цій частині позовних вимог, а також стосовно позовної вимоги про звільнення активів із податкової застави, не є предметом касаційного оскарження постанови Вищого господарського суду України до Верховного Суду України.
Скасовуючи частково судові рішення у справі, Вищий господарський суд України виходив із того, що сам по собі облік нарахованих і сплачених сум податків і зборів, який ведеться органом державної податкової служби, не спричиняє правових наслідків для платника, а тому підстави для зобов'язання відповідача внести зміни в облік відсутні.
Однак погодитись із цим не можна.
Облік, контроль і складання звітності щодо платежів, що надходять до бюджету, проводяться органами державної податкової служби з використанням автоматизованої інформаційної системи, засобами якої забезпечується автоматизоване виконання всіх операцій, у тому числі ведення особових рахунків платників податків (пункт 1.8 Інструкції про порядок ведення органами державної податкової служби оперативного обліку податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів та до державних цільових фондів у редакції наказу ДПА від 3 вересня 2001 р. N 342. Відповідно до пунктів 3.1, 3.8 розділу 3 зазначеної Інструкції з метою обліку нарахованих і сплачених сум платежів до бюджету органами державної податкової служби на кожний поточний рік відкриваються особові рахунки за кожним платником та кожним видом платежу, які повинні сплачуватись такими платниками. У картках особових рахунків відображаються умови справляння платежу та дані про платника податків, у тому числі терміни подання розрахунків та терміни сплати; інформація про податкові зобов'язання, нараховані за результатами документальних перевірок; стан розрахунків платників з бюджетом (суми нарахованого та сплаченого платежу, штрафних санкцій, суми податкового боргу та надміру сплачені) та інше.
Згідно з підпунктом 10.1 пункту 10 зазначеної Інструкції в особових рахунках платника податків щомісяця підводяться підсумки та виводиться сальдо розрахунків платника з бюджетом (суми податкового боргу та надміру сплачені). На підставі облікових даних карток особових рахунків платника податків в автоматичному режимі формуються податкові вимоги (пункт 13.1 розділу 13 Інструкції), тобто письмові вимоги податкового органу до платника податків погасити суму податкового боргу, включаючи пеню. За даними карток особових рахунків формується довідка про наявність у платника податків перед бюджетом суми податкового боргу в разі необхідності надання такої довідки за заявою платника (пункт 13.2 розділу 13 Інструкції).
Наведені положення законодавства дають підставу для висновку про наявність у платника податків матеріально-правового інтересу в тому, щоб дані карток особових рахунків правильно відображали фактичний стан платежів до бюджету.
Враховуючи викладене, оскаржена постанова Вищого господарського суду України не містить законних підстав для відмови у задоволенні позовної вимоги Облспоживспілки про спонукання ДПІ відобразити в картках особових рахунків платника податків суми фактично сплачених податків. За цих обставин оскаржена постанова підлягає частковому скасуванню, а частково скасовані нею рішення судів першої й апеляційної інстанцій - залишенню в силі.
Керуючись статтями 111-17 - 111-20 ГПК ( 1798-12 ), Верховний Суд України постановив:
Касаційну скаргу Чернігівської обласної спілки споживчих товариств задовольнити.
Постанову Вищого господарського суду України від 17 квітня 2003 р. скасувати частково, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 23 січня 2003 р. та рішення господарського суду Чернігівської області від 21 червня 2002 р. залишити в силі.
Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.
Надруковано: "Господарське судочинство в Україні", 2004 р.