ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
12.05.2004
Про розгляд касаційної скарги ВАТ "Д"
Справа N 41/529
Вищий господарський суд України у складі <...>
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ВАТ "Д" на постанову від 28.01.2004 р. Київського апеляційного господарського суду у справі N 41/529 за позовом НБУ в особі Управління НБУ в Кіровоградській області (надалі - Управління) до ВАТ "Д" (надалі - Банк) про стягнення 4509,54 грн. зустрічний позов про визнання постанови недійсною, ВСТАНОВИВ:
Управлінням в господарському суді м. Києва пред'явлено позов про стягнення з Банку на користь Державного бюджету України штрафних санкцій за порушення валютного законодавства на суму 4509,54 грн.
На обгрунтування позовних вимог Управління посилалось на те, що 05.11.99 р. на користь ПП П., рахунок якого відкритий в Філії - Гайворонське відділення Банку, згідно з експортним контрактом надійшли грошові кошти на суму 983,50 дол. США у вигляді попередньої оплати. Проте, порушуючи вимоги п.1 ст. 6 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.93 р. N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (надалі - Декрет) та Правила здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку України, затверджені постановою Правління НБУ від 18.03.99 р. N 127, грошові кошти були зараховані відповідачем з кореспондентського рахунку установи банку на поточний рахунок резидента без їх попереднього зарахування на розподільчий рахунок. За наслідками виявленого порушення, на підставі ст. 16 Декрету та Положення про валютний контроль, затвердженого постановою Правління НБУ від 08.02.2000 р. N 49 (надалі - Положення), Управлінням прийнято постанову N 13-11/2257бт від 06.06.2003 р. про притягнення Банку до відповідальності за порушення валютного законодавства у вигляді штрафу на суму 4509,54 грн. (надалі - Постанова).
Банком в порядку ст. 60 ГПК України ( 1798-12 ) подано до Управління зустрічний позов про визнання Постанови недійсною на підставах того, що протокол порушення валютного законодавства від 07.05.2003 р. складено з порушенням вимог ст. 38, п.7 ч.1 ст. 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення ( 80732-10 ), та положень пп.15.3.1 п.15.3 ст. 15 (строки давності) Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ), які, на думку Банку, повинні бути застосовані до спірних відносин сторін як аналогія закону.
Рішенням господарського суду м. Києва від 28.11.2003 р., залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.01.2004 р. (судді: Капацин Н.В., Дикунська С.Я., Ковтонюк Л.В.), первісний позов про стягнення штрафних санкцій задоволено; в зустрічному позові про визнання Постанови недійсною відмовлено.
Рішення та постанова мотивовані доведеністю і обгрунтованістю позовних вимог Управління та безпідставністю вимог Банку.
Не погоджуючись з рішенням та постановою, Банк звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення зустрічного позову та про відмову в первісному, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням судами норм матеріального та процесуального права, а саме ст. 8 ЦК України ( 435-15 ) та положень пп.15.3.1 п.15.3 ст. 15 (строки давності) Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ), які, на думку Банку, повинні бути застосовані до спірних відносин сторін як аналогія закону.
Заслухавши пояснення представника відповідача за первісним позовом, який підтримав касаційну скаргу, пояснення представника позивача за первісним позовом, який заперечував проти задоволення касаційної скарги, розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, керуючись таким.
Відповідно до п.1 ст. 111-9 ГПК України ( 1798-12 ) касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції без змін, а скаргу без задоволення. Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого господарського суду прийняте з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.
Матеріали справи свідчать про те, що місцевий та апеляційний господарські суди в порядку ст.ст. 43, 99, 101 ГПК України ( 1798-12 ) всебічно, повно і об'єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, та керуючись законом підставно задовольнили позовні вимоги за первісним позовом, обгрунтовано відмовивши в зустрічному. Як наслідок, прийняті судами рішення та постанова відповідають вимогам, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.76 р. N 11 "Про судове рішення" зі змінами та доповненнями.
Посилання Банку на застосування до спірних відносин сторін положень Кодексу України про адміністративні правопорушення ( 80731-10, 80732-10 ) - правомірно не прийняті судами до уваги з огляду на зміст Рішення Конституційного Суду України від 30.05.2001 р. N 7-рп/2001 у справі N 1-22/2001 за конституційним зверненням відкритого акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" щодо офіційного тлумачення положень п.22 ч.1 ст. 92 Конституції України ( 254к/96-ВР ), ч.1, 3 ст. 2, ч.1 ст. 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення (справа про відповідальність юридичних осіб).
Посилання оскаржувача на незастосування судами пп.15.3.1 п.15.3 ст. 15 (строки давності) Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) як аналогії закону, яка передбачена ст. 8 ЦК України ( 435-15 ), не може бути прийняте колегією суддів до уваги з огляду на положення ч.2 ст. 1 ЦК України, згідно з якою до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом, та з огляду на предмет регулювання Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", який викладений в його преамбулі.
Твердження оскаржувача про порушення і неправильне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті постанови не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування вказаного судового акта колегія суддів не вбачає.
Керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 ГПК України ( 1798-12 ), Вищий господарський суд України ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ВАТ "Д" залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.01.2004 р. у справі N 41/529 залишити без змін.