ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ
19.06.2003

Справа N 17/124

Ліквідатор при ліквідаційній процедурі
не є платником ПДВ

За позовом комунального підприємства (далі - КП) в особі ліквідатора до МДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Суть спору:

Позивач просить визнати недійсним податкове повідомлення-рішення від 17.04.2003 р., згідно з яким йому нараховано ПДВ у сумі 173361,14 грн., посилаючись на те, що він перестає бути платником ПДВ з дня винесення постанови господарського суду про визнання його банкрутом та відповідно до діючої процедури згідно з Законом України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (далі - Закон про ПДВ). У нього під час ліквідаційної процедури не можуть виникати нові зобов'язання, в тому числі і за податками (зборами обов'язковими платежами) відповідно до Закону України від 14.05.92 р. N 2343-XII "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство). Закон України від 21.12.2000 р. N 2181-III "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами ТЕ державними цільовими фондами" (далі - Закон N 2181) не поширюється на нього в повному обсязі.

Відповідач проти позову заперечує, вважає, ще прийняте повідомлення-рішення відповідає нормам чинного законодавства, посилаючись на те, що обов'язковість сплати податків і зборів закріплена Законом України "Про систему оподаткування" ( 1251-12 ), Закон N 2181 не поширюється на позивача в стадії банкрутства лише в частині ст. 7-10 цього Закону, операція з продажу товарів (робіт, послуг) має оподатковуватися на загальних підставах, не зважаючи на банкрутство позивача.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд встановив:

З 18.03.2003 р. до 22.03.2003 р. відповідачем була проведена перевірка дотримання позивачем вимог податкового законодавства України за період з 01.01.2002 р. до 31.01.2002 р. За результатами перевірки 22.03.2003 р. відповідачем був складений акт N 23/26, згідно з яким позивачу за період, що перевіряється, донараховано ПДВ на суму 173361,14 грн. Згідно з цим актом, керуючись п."б" пп.4.2.2 п.4.2 ст. 4 Закону N 2181, відповідачем 17.04.2003 р. винесене податкове повідомлення-рішення, відповідно де якого відповідачем визначено суму податкового зобов'язання позивача з ПДВ у сумі 173361,14 грн.

Як вбачається зі спірного повідомлення-рішення, підставою для нарахування ПДВ стали п.3.1 ст. 3 та пп.7.3.1 ст. 7 Закону про ПДВ ( 168/97-ВР ), тобто позивачем в період, що перевіряється, не включені до складу податкових зобов'язань січня 2002 р. операції, ще мали оподатковуватися.

Суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.

1 листопада 2001 р. постановою господарського суду Дніпропетровської області у справі N Б15/22-00 позивача визнано банкрутом та щодо нього відкрито ліквідаційну процедуру.

Відповідно до п.1.3 ст. 1 Закону про ПДВ ( 168/97-ВР ) "платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка ввозить (пересилає) товари на митну територію України". Пунктом 1.2 ст. 1 Закону про ПДВ визначено, що "особа - будь-яка з наведених нижче осіб...:

- суб'єкт підприємницької діяльності, в тому числі підприємство з іноземними інвестиціями, не залежно від форми та часу внесення цих інвестицій;

- інша юридична особа, що не є суб'єктом під підприємницької діяльності;

- фізична особа (громадянин, іноземний громадянин та особа без громадянства), яка здійснює діяльність, віднесену до підприємницької згідно з законодавством, або ввозить (пересилає) товари на митну територію України".

За даних обставин суд погоджується з позицією позивача, що він не є платником ПДВ у розумінні п.1.2, 1.3 ст. 1 Закону про ПДВ ( 168/97-ВР ), виходячи з цього він не є СПД відповідно до абзацу другого п.1 ст. 23 Закону про банкрутство ( 2343-12 ), він не є іншою юридичною особою згідно зі ст. 24 ЦКУ ( 1540-06 ), в якій надано вичерпний перелік юридичних осіб, він також не є фізичною особою.

Згідно із Законом про банкрутство ( 2343-12 ) у позивача також не могло виникнути нових зобов'язань зі сплати податків (зборів, обов'язкових платежів) виходячи з такого:

пункт 7.8 ст. 7 Закону N 2181 визначає, що з моменту прийняття ухвали судом про порушення провадження у справі про банкрутство платника податків порядок сплати податкового зобов'язання або погашення податкового боргу такого платника податків визначається згідно з нормами Закону про банкрутство ( 2343-12 ).

Закон про банкрутство ( 2343-12 ) не передбачає виникнення нових зобов'язань в процедурі ліквідації підприємства-боржника, в тому числі і зобов'язань зі сплати податків (зборів, обов'язкових платежів), а саме:

- абзацом третім п.1 ст. 23 Закону про банкрутство ( 2343-12 ) встановлено, що з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури строк виконання всіх грошових зобов'язань банкрута та зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) вважається таким, що настав;

- пунктом 1 ст. 31 встановлено порядок задоволення кредиторських вимог у ліквідаційній процедурі, серед яких відсутні кредиторські вимоги, що виникли в ліквідаційній процедурі;

- абзацами восьмим та дев'ятим п.1 ст. 23 Закону про банкрутство ( 2343-12 ) встановлено, що вимоги за зобов'язаннями боржника, визнаного банкрутом, які виникли під час проведення процедур банкрутства, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури, а виконання зобов'язань боржника, визнаного банкрутом, здійснюється у випадках і порядку, передбаченому розділом III Закону про банкрутство;

- згідно з п.5 ст. 31 Закону про банкрутство ( 2343-12 ) вимоги, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, не розглядаються і вважаються погашеними.

Таким чином, останні зобов'язання, що можуть виникати у підприємства, щодо якого відкрито ліквідаційну процедуру, виникають в процедурах, що передують процедурі ліквідації, а саме процедури розпорядження майном та санації боржника, а нові зобов'язання, у тому числі зі сплати ПДВ, у ліквідаційній процедурі виникати не можуть.

Суд також не може прийняти доводи відповідача щодо застосування інформаційного листа ВГСУ від 12.02.2002 р. N 01-8/141, тому що зі змісту цього листа випливає, що предметом його дослідження є черговість задоволення вимог зі сплати ПДВ, а не порядок його нарахування в ліквідаційній процедурі підприємством-банкрутом.

Суд також вважає, що на підприємство-банкрута, щодо якого відкрито ліквідаційну процедуру, не поширюється дія Закону N 2181 в повному обсязі, виходячи з такого:

- у частині третій преамбули Закону N 2181 вказано, що "Цей Закон не регулює також питання погашення податкових зобов'язань або стягнення податкового боргу з осіб, на яких поширюються процедури, визначені Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом";

- відповідно до ст. 4 Закону N 2181 податкове зобов'язання визначається або платником податків самостійно, або контролюючим органом;

- пунктом 6.1 ст. 6 Закону N 2181 встановлено, що у разі коли сума податкового зобов'язання розраховується контролюючим органом відповідно до ст. 4 цього Закону, такий контролюючий орган надсилає платнику податків податкове повідомлення;

- підпунктом 5.2.1 ст. 5 Закону N 2181 встановлено, що податкове зобов'язання платника податків, нараховане контролюючим органом відповідно до п.4.2 та 4.3 ст. 4 цього Закону, вважається узгодженим у день отримання платником податків у податкового повідомлення, за винятком випадків, визначених пп.5.2.2 цього пункту.

Тобто погашення податкового зобов'язання можливо лише при його узгодженні відповідно до Закону N 2181. У зв'язку з тим, що цей Закон не регулює і питання погашення податкових зобов'язань осіб, на яких поширюються процедури, визначені Законом про банкрутство ( 2343-12 ), то і визначення та узгодження податкового зобов'язання таких осіб не може грунтуватися на Законі N 2181. Тому суд не може прийняти ствердження відповідача, що на позивача не поширюються лише статті 7-10 Закону N 2181.

Отже, враховуючи викладене, суд вважає за можливе задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Судові витрати покладаються на позивача згідно зі ст. 49 ГПК України ( 1798-12 ).

Керуючись Законом про ПДВ ( 168/97-ВР ), Законом про банкрутство ( 2343-12 ), Законом N 2181, ст. 49, 82-85, 116 ГПК України ( 1798-12 ), господарський суд вирішив:

Позов задовольнити повністю.

Визнати недійсним податкове повідомлення-рішення МДПІ від 17.04.2003 р.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.

Суддя Т.Стрілець