ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
03.06.2004
Щодо розгляду касаційної скарги
Справа N 33/173
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 16.09.2004
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України в складі колегії:
головуючого - Усенко Є.А.
суддів: Бакуліної С.В., Глос О.I.
розглянувши касаційну скаргу ДПІ у Дніпровському районі м. Києва
на постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.12.2003 р.
у справі N 33/173 господарського суду м. Києва
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Техтрансмаш"
до ДПІ у Дніпровському районі м. Києва, Відділення Державного казначейства Дніпровському районі м. Києва
про стягнення бюджетної заборгованості з ПДВ та нарахованих на неї відсотків в загальній сумі 299 748,80 грн.
за участю представників сторін:
від позивача - Поповича Д.Є.
від відповідачів - ДПІ у Дніпровському районі м. Києва - Ткача В.В.
встановив:
Рішенням господарського суду міста Києва від 22.09.2003 р. (суддя Лосєв А.М.) задоволено позов товариства ТОВ "Торговий дім "Техтрансмаш" про стягнення з Державного бюджету України на користь ТОВ "ТД "Техтрансмаш" бюджетну заборгованість з податку на додану вартість за березень 2001 року у сумі 3 868,50 грн., за квітень 2001 року у сумі 139 299,00 грн., за червень 2001 року у сумі 60 036,00 грн., разом - 203 203,50 грн. та проценти, нараховані на суму бюджетної заборгованості з податку на додану вартість в сумі 96 545,30 грн., та стягнуто з ДПІ у Дніпровському районі м. Києва 31 968 грн. судових витрат (30 150,00 грн. витрат на оплату послуг адвоката, 1 700,00 грн. державного мита, 118 грн. - на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу).
Судове рішення мотивоване посиланням на право позивача на отримання зазначеного відшкодування, передбачене підпунктом 7.7.3 пункту 7.7 ст. 7 та пунктом 8.1 ст. 8 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ).
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.12.2003 р.(судді Муравйов О.В., Вербицька О.В., Нечитайло О.М.) рішення господарського суду міста Києва від 22.09.2003 р. змінено та відмовлено позивачу в стягненні витрат на правову допомогу в сумі 30 150 грн., в іншій частині рішення залишено без змін.
Постанова мотивована тим, що позивач не надав доказів, які свідчили б про те, що послуги, передбачені умовами договору про надання адвокатських послуг N 03/02 від 26.02.2003 р. надавались позивачу особами, які є адвокатами.
В касаційній скарзі ДПІ у Дніпровському районі м. Києва просить скасувати постановлені у справі судові рішення, посилаючись на неправильне застосування апеляційною інстанцією норм матеріального права, а саме: Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ), пунктів 4.1, 4.2, 4.3, 4.4, 4.5 Порядку відшкодування податку на додану вартість, затвердженого наказом Наказ Державної податкової адміністрації України та Головного управління Державного казначейства України від 02.07.1997 N 209/72, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 18.07.1997 р. за N 263/2067, ч. 3 ст. 13 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" ( 509-12 ) та ст. 4 Положення про державне казначейство, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.07.1995 р. N 590.
У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, вважаючи її безпідставною.
Заслухавши представника відповідача, який підтримав касаційну скаргу, та заперечення представника позивача, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши на підставі встановлених в ній фактичних обставин правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 19.04.2001 р. позивачем до податкового органу була подана податкова декларація з ПДВ за березень 2001 року з розрахунком частки бюджетного відшкодування (додаток N 3 декларації), в якому зазначено, що загальна сума ПДВ, задекларована до відшкодування за результатами звітного періоду, складає 55 633 грн.
21.05.2001 р. ТОВ "Торговий дім "Техтрансмаш" подано податкову декларацію з податку на додану вартість за квітень 2001 року з розрахунком експортного відшкодування, в якому зазначено, що загальна сума ПДВ, задекларована до відшкодування за результатами звітного періоду складає 139 299 грн.
20.07.2000 р. позивачем відповідачу подано податкову декларацію з податку на додану вартість за червень 2001 року з розрахунком частки бюджетного відшкодування (додаток N 3 декларації), в якому зазначено, що загальною сумою ПДВ, задекларованою до відшкодування за результатами звітного періоду складає 60 036 грн.
Згідно з підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) суми податку, що підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-яким продажем товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду.
Підпунктом 7.7.3 цього пункту ( 168/97-ВР ) передбачено, що у разі, коли за результатами звітного періоду сума, визначена згідно з підпунктом 7.7.1 має від'ємне значення, така сума підлягає відшкодуванню платнику податків з Державного бюджету України протягом місяця, наступного після подачі декларації.
Суми, що не відшкодовані платнику податку протягом визначеного у цьому пункті строку, вважаються бюджетною заборгованістю. Платник податку має право у будь-який момент після виникнення бюджетної заборгованості звернутися до суду з позовом про стягнення коштів бюджету.
На суму бюджетної заборгованості нараховуються проценти на рівні 120 відсотків від облікової ставки Національного банку України, встановленої на момент її виникнення, протягом строку її дії, включаючи день погашення. Платник податку має право у будь-який момент після виникнення бюджетної заборгованості звернутися до суду з позовом про стягнення коштів бюджету та притягнення до відповідальності посадових осіб, винних у несвоєчасному відшкодуванні надмірно сплачених податків.
Відповідно до пункту 8.1 ст. 8 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) платник податку, який здійснює операції з вивезення (пересилання) товарів (робіт, послуг) за межі митної території України (експорт) і подає розрахунок експортного відшкодування за наслідками податкового місяця, має право на отримання такого відшкодування протягом 30 календарних днів з дня подання такого розрахунку.
Пунктом 8.2 статті 8 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) встановлено, що для визначення суми експортного відшкодування згідно з пунктом 8.4 цієї статті до складу податкового кредиту включаються суми податку, фактично сплачені платником податку - експортером коштами у складі ціни придбаних товарів (робіт, послуг), у інших платників податку - постачальників таких товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до валових витрат виробництва (обігу) або підлягає амортизації, починаючи з першого числа звітного місяця та закінчуючи днем подання розрахунку експортного відшкодування, включаючи такий день, а при ввезенні (імпортуванні) таких товарів (робіт, послуг) - суми податку, сплачені у такий самий період до бюджету у зв'язку із таким ввезенням (імпортуванням) або визначені у податковому векселі, виданому протягом такого місяця згідно з пунктом 11.5 статті 11 цього Закону, але не погашеному до дня подання такого розрахунку.
Суми, заявлені позивачем до відшкодування за березень 2001 р. відшкодовано частково, а за квітень та червень 2001 року - не відшкодовувались.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідність суми податкових зобов'язань, вказаних позивачем в обґрунтування своїх вимог, відповідає фактичним обставинам та підтверджується деклараціями з ПДВ, розрахунками експортного відшкодування до них, засвідченими копіями платіжних доручень позивача про перерахування платником податку коштів на користь інших платників податків в оплату придбаних товарів (робіт, послуг) з урахуванням ПДВ, нарахованого на ціну такого придбання у відповідних періодах, вантажними митними деклараціями, листом Полтавської регіональної митниці від 17.04.2003 р. N 15/09-2090.
Рішенням господарського суду м. Києва від 04.06.2003 р., у справі N 33/172, яке вступило в законну силу, встановлено факт вивезення позивачем товару за межі митної території України.
Частиною 2 статті 35 ГПК України ( 1798-12 ) встановлено, що факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Сума процентів, нарахованих у зв'язку з несвоєчасним відшкодуванням сум ПДВ у розмірі 96 545,30 грн. підтверджуються матеріалами справи, розрахунок суми процентів, поданий позивачем, відповідає вимогам пп. 7.7.3 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ).
Таким чином, господарським судом обґрунтовано задоволено позов та відповідно до чинного законодавства стягнуто з Державного бюджету вказані суми бюджетної заборгованості та нарахованих процентів.
Посилання ДПІ у Дніпровському районі м. Києва в касаційній скарзі на те, що податкова інспекція не здійснює функції управління коштами Державного бюджету України та не є власником бюджетних коштів, як на підставу скасування постанови, є безпідставним, оскільки суперечать вимогам пп. 7.7.3 п. 7.7 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ).
Згідно статті 44 ГПК України ( 1798-12 ) до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката.
Апеляційною інстанцією встановлено, що жодних доказів, які б свідчили про те, що послуги, передбачені умовами договору N 03/02 від 26.02.2003 р., укладеного між позивачем і ТОВ "Українська адвокатська компанія", надавались позивачу особами, які є адвокатами, позивачем не надано.
З врахуванням цього правомірним є висновок суду апеляційної інстанції, що сума 30 150 грн., сплачена позивачем ТОВ "Українська адвокатська компанія", не відноситься до складу судових витрат.
Наведене спростовує доводи касаційної скарги щодо порушення та неправильного застосування в постанові апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 1 ст. 111-9, ст. 111-11 ГПК України ( 1798-12 ), Вищий господарський суд України постановив:
Касаційну скаргу ДПІ у Дніпровському районі м. Києва залишити без задоволення, постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.12.2003 р. - без змін.