ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
08.06.2004
Щодо касаційної скарги Державного
комунального підприємства "Ч."
Судова палата у господарських справах Верховного Суду України, розглянувши касаційну скаргу Державного комунального підприємства "Ч." на постанову Вищого господарського суду України від 18.02.2004 у справі за позовом ВАТ "ЕК "Ч." до Державного комунального підприємства "Ч." про стягнення 14659573,30 грн., ВСТАНОВИЛА:
У червні 2003 року ВАТ "ЕК "Ч." звернулось до суду з позовом про стягнення з Державного комунального підприємства "Ч." заборгованості за спожиту з 01.10.2001 по 01.06.2003 електроенергію у сумі 12917742,23 грн., яка виникла у відповідача за договором на користування електричною енергією від 01.02.97. Також позивачем поставлено питання про стягнення пені у сумі 809733,52 грн., 3% річних - у сумі 328152,71 грн. та збільшення суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції на 603944,84 грн.
Відповідач визнав позовні вимоги у частині нарахування основної заборгованості, проте заперечував проти наданого позивачем розрахунку сум пені та 3% річних.
Рішенням господарського суду Чернівецької області від 24.07.2003 позов задоволено у повному обсязі.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 16.10.2003 зазначене рішення скасоване у частині стягнення пені у сумі 118695,91 грн. з огляду на пропуск позивачем позовної давності за цими вимогами. У решті частин - рішення суду залишене без змін.
Постановою Вищого господарського суду України від 18.02.2004 постанова Львівського апеляційного господарського суду від 16.10.2003 залишена без змін.
22.04.2004 Верховним Судом України порушено провадження за касаційною скаргою державного комунального підприємства "Ч.", у якій ставиться питання про скасування постанови Вищого господарського суду України від 18.02.2004 та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції. В обгрунтування скарги зроблено посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права, невідповідність оскаржуваної постанови рішенням Верховного Суду України з питань застосування норм матеріального права та положенням Конституції, різне застосування Вищим господарським судом України одного і того ж положення закону в аналогічних справах.
Касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Законом "Про внесення зміни до статті 214 Цивільного кодексу Української РСР" ( 1136-14 ) від 08.10.99 ст. 214 ЦК УРСР ( 1540-06 ) викладена в такій редакції:
"Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів".
У прикінцевих положеннях передбачено, що цей закон не поширюється на правовідносини, що виникають з прострочення виконання грошового зобов'язання, пов'язаного з оплатою населенням комунальних послуг.
Як встановлено судами, що розглядали справу, заборгованість ДКП "Ч." перед ВАТ "ЕК "Ч." виникла, зокрема, й внаслідок прострочення оплати населенням комунальних послуг відповідачу, оскільки останній забезпечує послугами з водопостачання та водовідведення й населення м. Чернівці.
Як видно з матеріалів справи, відповідач посилався на те, що населення заборгувало йому більше ніж 7 мільйонів гривень за надані послуги.
Разом з тим, ця обставина не була врахована судами при вирішенні спору. Позов про стягнення з Державного комунального підприємства "Ч." заборгованості за спожиту електроенергію було задоволено також у частині стягнення пені у сумі 691037,61 грн., 3% річних - у сумі 328152,71 грн. та збільшення боргу внаслідок інфляції - у сумі 603944,84 грн.
Тому судові рішення в частині стягнення пені, 3% річних та збільшення суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції підлягають скасуванню, оскільки судами неправильно застосовано Закон "Про внесення зміни до статті 214 Цивільного кодексу Української РСР" ( 1136-14 ) від 08.10.99.
При новому розгляді справи суду слід врахувати наведене та вирішити спір з дотриманням вимог закону.
Окрім того, при розгляді цього спору судом мають бути враховані положення ст. 1 Закону "Про реструктуризацію заборгованості з квартирної плати, плати за житлово-комунальні послуги, спожиті газ та електроенергію" ( 554-15 ), де передбачено, що заборгованість з квартирної плати (плати за утримання житла) та плати за комунальні послуги (водо-, тепло-, газопостачання, послуги водовідведення, електроенергію, вивезення побутового сміття та рідких нечистот) (далі - житлово-комунальні послуги) наймачів жилих приміщень та власників жилих будинків або квартир (далі - громадяни), яка склалася на дату набрання чинності цим законом (01.07.2003) перед надавачами житлово-комунальних послуг, реструктуризується на термін до 60 місяців залежно від суми боргу та рівня доходів громадян на дату реструктуризації.
Статтею 5 цього Закону ( 554-15 ) встановлено, що на суму реструктуризованої заборгованості не нараховується пеня житлово-комунальним підприємствам на їхню заборгованість перед постачальниками енергоносіїв, інших матеріальних цінностей, що використовуються для надання послуг.
Враховуючи наведене, керуючись статтями 111-17 - 111-20 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Судова палата ПОСТАНОВИЛА:
Касаційну скаргу Державного комунального підприємства "Ч." задовольнити. Постанову Вищого господарського суду України від 18.02.2004, постанову Львівського апеляційного господарського суду від 16.10.2003 та рішення господарського суду Чернівецької області від 24.07.2003 в частині вимог про стягнення пені, інфляційних, 3% річних скасувати, а справу у цій частині направити на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.