ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
01.07.2004
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 16.09.2004
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Щодо розгляду справи
Справа N 6/13
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Кочерової Н.О. - головуючого, Плюшка I.А., Черкащенка М.М.,
розглянувши касаційне подання Військового прокурора Дрогобицького гарнізону в інтересах держави в особі Трускавецького центрального військового клінічного санаторію Міністерства оборони України
на постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.04.2004
у справі господарського суду м. Києва
за позовом Військового прокурора Дрогобицького гарнізону в інтересах держави в особі Трускавецького центрального військового клінічного санаторію Міністерства оборони України
до Закритого акціонерного товариства "Київська пересувна механізована колона N 2"
про стягнення 295 768,29 грн.
за участю представників сторін:
від позивача - Прокопович Л.Н.,
від відповідача - не з'явились
встановив:
У листопаді 2003 року Військовий прокурор Дрогобицького гарнізону в інтересах держави в особі Трускавецького центрального військового клінічного санаторію Міністерства оборони України звернувся до господарського суду з позовною заявою до Закритого акціонерного товариства "Київська пересувна механізована колона N 2" про стягнення 295 768,29 грн.
У січні 2004 року ЗАТ "Київська пересувна механізована колона N 2" подало зустрічну позовну заяву про визнання недійсною додаткову угоду до Договору оренди державного майна від 12.09.2001 року N 1.
Рішенням господарського суду м. Києва від 24.02.2004 року (суддя Ковтун С.А.) первісний позов задоволено частково: стягнуто з ЗАТ "Київська пересувна механізована колона N 2" 281 653,00 грн. боргу, 1 700,00 грн. державного мита та 112,40 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. У задоволенні зустрічного позову відмовлено.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.04.2004 року (судді Куц М.М., Панова I.Ю., Дзюбко П.О.) рішення від 24.02.2004 року скасовано; первісний позов залишено без розгляду; зустрічний позов задоволено.
Не погоджуючись з постановою апеляційної інстанції військовий прокурор звернувся з касаційним поданням, в якому просить дану постанову скасувати, рішення місцевого господарського суду від 24.02.2004 року залишити без змін.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що судом неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття незаконної постанови.
Судова колегія, розглянувши клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, відхиляє у зв'язку з його необґрунтованістю та відсутністю належних доказів про наявність поважних причин нез'явлення представника.
Судова колегія, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи касаційного подання, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування норм матеріального та процесуального права вважає, що касаційне подання підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно з абз. 4 ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Положеннями ч. 3 ст. 2 ГПК України передбачено, що в позовній заяві прокурор самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Відповідно до п. 2 резулятивної частини Рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 року N 3-рп/99 зі справи за конституційним поданням Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України ( 1798-12 ) під поняттям "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах", зазначеним у ч. 2 ст. 2 Арбітражного процесуального кодексу України, потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.
В своїй позовній заяві Військовий прокурор вказав, що позов подає прокурор в інтересах держави в особі органу уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах - Міністерство оборони України - Трускавецький військовий клінічний санаторій.
Згідно розділу IX Декларації "Про державний суверенітет України" ( 55-12 ) та ст. 17 Конституції України ( 254к/96-ВР ), як незалежна та суверенна держава Україна для захисту свого суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості будує свої власні Збройні Сили.
Законами України "Про оборону України" ( 1932-12 ), "Про Збройні Сили України" ( 1934-12 ), Положенням про Міністерство оборони України ( 888/97 ) та Указом Президента України від 21.08.1997 року N 888/97 встановлено, що Міністерство оборони України, яке здійснює безпосереднє керівництво Збройними Силами, є центральним органом виконавчої влади та військовим управлінням.
Трускавецький ЦВКС заснований на державній власності і підпорядкований Міністерству оборони України - Органу управління майном.
З урахуванням викладеного, судова колегія не може погодитись з висновком суду апеляційної інстанції про залишення позовної заяви Військового прокурора Дрогобицького гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України - Трускавецького ЦВКС без розгляду на підставі п. 1 ст. 81 ГПК України ( 1798-12 ).
Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеного у 2001 році Головним квартирно-експлуатаційним управлінням Міністерства оборони України конкурсу на право укладення договору оренди військового майна Трускавецького центрального військового санаторію між сторонами було укладено Договір від 12.09.2001, відповідно до якого Трускавецький центральний військовий клінічний санаторій передав, а Акціонерне товариство "Київська пересувна механізована колона N 2 прийняло в строкове платне користування нежилі будівлі NN 2/1, 2/2, 2/3 загальною площею 2 355,69 кв. м. за адресою: м. Трускавець, вул. С. Бандери, 18.
Однією з умов конкурсу, відповідно до протоколу N 2 від 05.09.01 засідання конкурсної комісії, було погашення боргу попереднього орендодавця в сумі 281 653 грн.
Відповідно, між сторонами було підписано доповнення до Договору, яким доповнено розділ п'ятий Договору підпунктом 5.13, яким встановлено обов'язок відповідача за первісним позовом до 25.09.01 перерахувати позивачу в рахунок погашення боргу попереднього орендаря грошову суму у розмірі 281 653 грн. Дане доповнення є невід'ємною складовою договору і становить з ним єдине ціле.
Судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про прийняття на себе даного зобов'язання у вказаному розмірі Акціонерним товариством "Київська пересувна механізована колона N 2 та відповідно, визнання товариства конкурсною комісією, переможцем.
Таким чином, погашення боргу попереднього орендодавця в сумі 281 653 грн. є обов'язковою умовою Договору, про яку відповідачу було відомо як до укладення, так і під час укладення Договору. Вказані обставини свідчать про те, що відповідач погодився з вимогою погасити борг саме у розмірі 281 653 грн.
За таких обставин, судова колегія вважає помилковим висновок апеляційного суду щодо покладення зазначеним договором між сторонами, цивільно-правової відповідальності на Акціонерне товариство "Київська пересувна механізована колона N 2", за неналежне виконання зобов'язань попереднім орендарем.
В даному випадку мова йде за порушення зобов'язань, які виникають з договору оренди від 12.09.2001 та доповнень до нього за N 1 від 12.09.2001 укладених між сторонами за результатами проведеного у 2001 році Головним квартирно-експлуатаційним управлінням Міністерства оборони України конкурсу на право укладення договору оренди військового майна Трускавецького центрального військового санаторію.
Відповідно, висновок апеляційного суду, що зазначене доповнення не відповідає закону, є помилковим, оскільки на час укладення Договору обов'язок погасити заборгованість попереднього орендаря та її розмір (281 653 грн.) був відомий відповідачу, що свідчить про відсутність неправильного, перекрученого сприйняття фактів і обставин реальної дійсності.
Таким чином, відповідачем порушені вимоги Закону щодо невиконання умов Договору, яке пов'язано з відмовою сплатити 281 653 грн., у зв'язку з чим суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Враховуючи вищевикладене, постанова апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а рішення місцевого господарського суду - залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Вищий господарський суд України постановив:
Касаційне подання задовольнити.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.04.2004 року у справі N 6/13 скасувати.
Рішення господарського суду м. Києва від 24.02.2004 року з даної справи залишити без змін.
Доручити господарському суду м. Києва видати відповідні накази, згідно ст. 122 ГПК України ( 1798-12 ).