ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
СУДОВА ПАЛАТА У КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ
УХВАЛА
11.11.2003
Щодо вироку Хмельницького міського суду
(Витяг)
Вироком Хмельницького міського суду від 24 лютого 2003 р. Г. засуджено за ст. 70 КК 1960 р. ( 2001-05 ), на п'ять років позбавлення волі і на підставі ст. 75 КК 2001 р. ( 2341-14 ) звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком два роки.
Апеляційний суд Хмельницької області вироком від 23 квітня 2003 р. вирок місцевого суду в частині призначеного покарання скасував і визначив Г. за ст. 70 КК, із застосуванням ст. 44 КК 1960 р. ( 2001-05 ) один рік шість місяців позбавлення волі. Постановлено стягнути з Г. у дохід держави 311 тис. 209 грн.
Також змінено мотивувальну частину вироку - зазначено, що Г. та Р. за попередньою змовою протягом серпня - жовтня 1996 р. перемістили з приховуванням від митного контролю до Російської Федерації 120 тонн 84 кілограми яловичини вартістю 311 тис. 209 грн. У решті вирок міського суду залишено без зміни.
Г. визнано винною в тому, що вона, працюючи директором торговельного підприємства, за попереднім зговором з директором іншого підприємства Р., кримінальну справу щодо якої закрито у зв'язку зі смертю обвинуваченої, на підставі фіктивної бартерної угоди й додатків до неї вивезла через Хмельницьку митницю до Росії зазначену кількість м'яса.
У касаційних скаргах: Г. просила вирок апеляційного суду змінити - призначити покарання, не пов'язане з позбавленням волі, без стягнення грошових сум; захисник засудженої - судові рішення скасувати, а справу закрити, посилаючись на відсутність у діях Г. складу злочину, відповідальність за який передбачено ст. 70 КК 1960 р. ( 2001-05 )
Заслухавши доповідь судді, пояснення засудженої Г., думку прокурора про безпідставність доводів засудженої та захисника, перевіривши матеріали справи й обговоривши зазначені доводи, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України визнала, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню.
Як убачається з матеріалів справи, суд не спростував твердження засудженої Г. про те, що всі угоди укладала Р. і вона, Г., не могла знати про їх фіктивність, що документи, необхідні для переміщення м'яса через митний кордон, були належним чином підготовлені та відповідні платежі сплачені.
Суд першої інстанції фіктивність угоди та існування російських фірм, з якими її було укладено, ретельно не перевірив. Кваліфікуючи дії Г. як контрабанду, він обмежився вказівкою про вивезення м'яса до Росії, хоча такі дії самі по собі не утворюють складу злочину, відповідальність за який передбачено ст. 70 КК 1960 р. ( 2001-05 )
Крім того, у мотивувальній частині вироку зазначено не передбачену ст. 70 КК 1960 р. ( 2001-05 ) кваліфікуючу ознаку - "група осіб". Ця стаття містить кваліфікуючу ознаку "група осіб, яка організувалася для зайняття контрабандою", але доказів наявності такої ознаки в діях Г. суд не навів.
У диспозиції названої статті і п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 лютого 1999 р. N 2 "Про судову практику в справах про контрабанду та порушення митних правил" зазначено, що кримінальна відповідальність за контрабанду настає лише тоді, коли предмети переміщуються через митний кордон поза митним контролем або з приховуванням від нього.
Оскільки суд першої інстанції при проведенні судового слідства порушив вимоги кримінального (2341-14 ) та кримінально-процесуального закону, що залишилось поза увагою апеляційного суду, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України судові рішення у справі скасувала і направила її до суду першої інстанції на новий судовий розгляд.