ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
15.06.2004
Справа N 42/219
Про розглядання касаційної скарги
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 16.09.2004
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, судді М.В. Кузьменка,
судді I.М. Васищака,
судді В.М. Палій,
розглянувши касаційні скарги Відкритого акціонерного товариства "Завод "Ленінська кузня" та Акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго"
на постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.03.2004 р.
у справі N 42/219
за позовом Акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго"
до Відкритого акціонерного товариства "Завод "Ленінська кузня"
про стягнення 360771,55 грн.,
за участю представників сторін:
від позивача: Бежевець О.О. (дов. від 02.07.03 р., N Д07/4557),
від відповідача: Мольченко В.В. (дов. від 04.12.03 р. N 880/943),
встановив:
Рішенням господарського суду міста Києва від 22.12.2003 р. (суддя Паламар П.I.) позовні вимоги АЕК "Київенерго" до ВАТ "Завод "Ленінська кузня" з врахуванням їх уточнення, задоволені.
Згідно рішення присуджено до стягнення з відповідача 313150,26 грн. боргу, 45867,41 грн. збитків внаслідок інфляції за час прострочення грошового зобов'язання, 15955,84 грн. - 3-х % проценті річних з простроченої суми, 24408,50 грн. пені, 1700,0 грн. витрат по оплаті державного мита, 118,0 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Рішення мотивовано невиконанням відповідачем належним чином взятих на себе зобов'язань за договором N 312159 від 01.11.2000 р. на постачання теплової енергії у вигляді гарячої води, а саме несплата відповідачем станом на 1 грудня 2003 р. 313150,26 грн. боргу за споживання теплової енергії протягом грудня 2000 - листопада 2003 р. вартістю 564202,69 грн. При цьому, суд першої інстанції керувався ст.ст. 161, 162, 214 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ).
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.03.2004 р. (головуючий, суддя Рєпіна Л.О., судді Дикунська С.Я., Пантелієнко В.О.), рішення суду першої інстанції скасовано частково.
Згідно постанови присуджено до стягнення з відповідача 313150,26 грн. основного боргу, 1332,95 грн. - витрат по сплаті державного мита, 92,52 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині позову відмовлено.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача збитків внаслідок інфляції за час прострочення грошового зобов'язання, 3-х % річних з простроченої суми та пені, суд апеляційної інстанції виходив з того, що фактично з боку відповідача умови договору виконують треті особи - мешканці відомчих будинків відповідача, які знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Сурікова, 5, вул. Старовокзальна, 14/16, О. Гончарова, 67, вул. Б. Шевченка, 58, вул. Шовкуненко, 6, тобто вони (мешканці), є фактичним споживачем теплової енергії.
Отже, заборгованість виникла з вини мешканців, які вчасно не сплачують за надані послуги, зокрема, з постачання теплової енергії.
Відповідно до Перехідних положень Закону України "Про внесення змін до статті 214 Цивільного кодексу Української РСР" ( 1136-14 ) від 08.10.1999 р. дія зазначеного закону не поширюється на правовідносини, що виникають з прострочення виконання грошового зобов'язання, пов'язаного з оплатою населенням комунальних послуг.
Тому, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про помилковість застосування судом першої інстанції до спірних відносин положень ст. 214 ЦК України ( 1540-06 ).
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить суд вказані судові акти скасувати як такі, що ухвалені з порушенням норм матеріального права та прийняти нове рішення, яким зобов'язати позивача - Акціонерну енергопостачальну компанію "Київенерго" реструктурувати заборгованість відповідачу - ВАТ "Завод "Ленінська кузня", уклавши з ним договір на погашення основної суми боргу терміном на 5 років на суму боргу, що утворилась за останні три роки на момент розгляду справи. В іншій частині позовних вимог позивачеві відмовити.
Позивач не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, також звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить вказану постанову змінити та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
При цьому, позивач посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме ст. 214 ЦК України ( 1540-06 ), порушення ст.ст. 6, 205, 212 ЦК України та не застосування ст. 164 ЦК України, яка підлягає застосуванню.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційних скарг, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових актів, знаходить касаційну скаргу відповідача такою, що підлягає частковому задоволенню, а касаційну скаргу позивача такою, що не підлягає задоволенню, з таких підстав.
При вирішенні даного спору по суті та перегляді ухваленого у справі рішення в апеляційному порядку, судами встановлено, що 01.11.2000 р. між сторонами у справі укладено договір N 312159 на постачання теплової енергії у вигляді гарячої води, виконуючи умови якого, позивач здійснює постачання відповідачу теплової енергії у вигляді гарячої води. Відповідно до умов укладеного договору та додатків до нього, відповідач брав на себе зобов'язання оплачувати прийняту теплову енергію.
Облік споживання відповідачем теплової енергії проводиться розрахунковим способом (п. 5.1. договору).
Згідно п. 2.3.2 договору виконання умов та порядок оплати, в обсягах і в терміни, проводиться у порядку, передбаченому додатком N 4 договору, який, згідно п.9.8 договору є невід'ємною частиною цього договору.
Відповідно до п. 2 додатку N 4 відповідач щомісяця з 12 по 15 число самостійно отримує у Районному відділі теплозбуту табуляграму фактичного споживання теплової енергії за попередній період, акт звірки на початок розрахункового періоду та платіжну вимогу-доручення, куди включені вартість теплової енергії на поточний місяць, з урахуванням остаточного сальдо розрахунків на початок розрахункового періоду.
Сплату за вказаними в цьому пункті документами, відповідач виконує не пізніше 25 числа поточного місяця (п. 3 додатку N 4)
Отже, умовами даного договору та додатку N 4 передбачено, що всі розрахунки здійснюються не пізніше 25 числа поточного місяця на підставі табуляграми, акту звірки та платіжної вимоги-доручення, які відповідач отримує у позивача. Також передбачено проведення щомісячної звірки розрахунків за прийняту теплову енергію.
Таким чином, для повного та об'єктивного вирішення даного спору по суті заявлених вимог, суду першої інстанції необхідно було витребувати у сторін та дослідити табуляграми, всі акти звірок, які складалися сторонами за період, за який нарахована заборгованість, а також розрахункові документи, відповідно до яких здійснювалась оплата поставленої теплової енергії відповідачем або безпосередньо мешканцями відомчих будинків відповідача.
Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що віднесена до рахунку оплати за договором, поданого відповідачем, сума у розмірі 87362,10 грн., сплачена відповідачем протягом грудня 2000 - травня 2001 року, є такою, що сплачена в рахунок погашення попередньої заборгованості.
При цьому судами не було взято до уваги те, що укладений сторонами договір не передбачає такої умови, як зарахування поточних платежів в рахунок погашення боргу, який виник до укладення договору від 01.11.2000 р.
Крім того, ні судом першої інстанції, ні судом апеляційної інстанції не з'ясовано на погашення якої заборгованості відповідачем спрямовувались кошти: яка виникла у період до 01.11.2000 р. або після нього. Для з'ясування призначення платежів суду необхідно було витребувати та дослідити всі розрахункові документи.
Судами також не витребувані акти звірки за кожний місяць, складання яких передбачено умовами договору.
Разом з тим, лише на підставі вказаних вище первісних документів (табуляграм, розрахункових документів, актів звірок) можливо встановити обсяг прийнятої відповідачем теплової енергії та стан розрахунків за неї, а також встановити дійсний розмір заборгованості, яка виникла під час виконання сторонами саме умов договору від 01.11.2000 р. Оскільки в разі з'ясування наведених обставин не виключається наявність підстав для застосування позовної давності до заявленої позивачем суми боргу, в тій частині, яка утворилася у період до 01.11.2000 р., і яка, за висновком суду першої інстанції, сплачувалась відповідачем протягом грудня 2000 - травня 2001 років в рахунок погашення попередньої заборгованості у розмірі 87362,19 грн.
Таким чином, суд першої інстанції допустив порушення вимог: ст. 47 ГПК України ( 1798-12 ), яка визначає, що судові рішення ухвалюються за результатами обговорення усіх обставин справи; ст. 38 ГПК України, яка зобов'язує суд у разі, якщо подані сторонами докази є недостатніми, витребувати від підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі документи і матеріали, необхідні для вирішення спору.
Вказані порушення норм процесуального права судом першої інстанції, які не усунуті у подальшому судом апеляційної інстанції, призвели до неповного з'ясування обставин справи, у зв'язку з чим відсутні підстави вважати, що судами дана правильна юридична оцінка спірним правовідносинам та зроблений відповідаючий чинним нормам матеріального права висновок щодо прав і обов'язків сторін.
В силу приписів ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ), допущені порушення норм процесуального права, що призвели до неповного з'ясування обставин справи, не можуть бути усунуті судом касаційної інстанції.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення, окрім боргу, суми індексу інфляції, 3-х % річних та пені, суд апеляційної інстанції послався на те, що Закон України "Про внесення зміни до статті 214 Цивільного кодексу Української РСР" ( 1136-14 ) не поширюється на правовідносини, що виникають з прострочення виконання грошового зобов'язання, пов'язаного з оплатою населенням комунальних послуг.
Разом з тим, названа норм права поширюється на застосування до боржника за грошовим зобов'язанням відповідальності у формі збитків внаслідок інфляції за час прострочення грошового зобов'язання та 3-х % річних з простроченої суми, які в силу ст. 6 ЦК України ( 1540-06 ) за своєю правовою природою є самостійними від неустойки способами захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань. Порядок же стягнення пені, як виду неустойки (ст. 179 ЦК України), регулюється іншими нормами цивільного законодавства.
Отже, суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення пені, помилково послався на Закон України "Про внесення зміни до статті 214 Цивільного кодексу Української РСР" ( 1136-14 ), який не підлягає застосуванню у вирішенні питання про стягнення з боржника пені, та не застосував закон, що підлягає застосуванню.
Додані відповідачем до касаційної скарги докази щодо проведення реструктуризації суми боргу, яка є предметом спору у даній справі, колегія суддів відхиляє з огляду на те, що вказані документи не були предметом дослідження у судах першої та апеляційної інстанціях і їх дослідження в силу ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) виходить за межі перегляду справи в касаційній інстанції.
Враховуючи наведене, прийняті судові рішення підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 111-12 ГПК України ( 1798-12 ), вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.
Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-11, Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), колегія суддів постановила:
1. Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Завод "Ленінська кузня" задовольнити частково.
2. Касаційну скаргу Акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго" залишити без задоволення.
3. Рішення господарського суду міста Києва від 22.12.2003 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.03.2004 р. у справі N 42/219 скасувати, справу передати до господарського суду міста Києва на новий розгляд.