ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
20.05.2003 N 03/086
Щодо розгляду касаційної скарги
(справа N 4/182-13/17)
Розглянувши касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства інвестиційної компанії "Росан-Капітал" (далі - інвестиційна компанія) на постанову Вищого господарського суду України від 11.02.2003 року N 4/182-13/17, ВСТАНОВИВ:
У січні 2002 року відкрите акціонерне товариство "Львівське автотранспортне підприємство 24657" (далі - Товариство) звернулося в господарський суд Львівської області із позовом до інвестиційної компанії, третя особа - приватне підприємство "Десна-Авто" (далі - Підприємство), про визнання недійсним договору комісії від 14.06.2001 року N К-19/2001 (далі - договір комісії), укладеного між Підприємством і інвестиційною компанією.
Позивач зазначав, що на підставі договору комісії інвестиційна компанія придбала для Підприємства на біржових торгах пакет акцій Товариства у кількості 540319 штук за ціною 14 коп. за акцію на загальну суму 75644 грн. 66 коп., про що укладено біржовий контракт від 27.06.2001 року N 00254/00000 між Фондом державного майна України та інвестиційною компанією. Позивач вказував, що відчуження пакета акцій здійснено з порушенням вимог пункту 57 Державної програми приватизації на 2000-2002 роки, затвердженої Законом України від 18.05.2000 року N 1723-III "Про Державну програму приватизації".
На думку Товариства, інвестиційна компанія повинна була знати, що продаж пакета акцій на торгах здійснювався з грубим порушенням чинного законодавства, і з цих мотивів позивач просив визнати договір комісії недійсним на підставі статей 48, 50 Цивільного кодексу України ( 435-15 ).
У процесі розгляду справи Товариство змінило позовні вимоги і просило визнати договір комісії недійсним на підставі статті 49 Цивільного кодексу України ( 435-15 ), вважаючи, що договір комісії укладено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства.
Інвестиційна компанія позов не визнавала, посилаючись на те, що комісійну діяльність з цінними паперами здійснює згідно зі статутом та на підставі ліцензії; порядок укладення договорів комісії регулюється главою 35 Цивільного кодексу України ( 435-15 ), норми якої дотримано.
Рішенням господарського суду Львівської області від 07.03.2002 року позов задоволено: договір комісії визнано недійсним на підставі статті 49 Цивільного кодексу України ( 435-15 ); Підприємство зобов'язано передати пакет акцій Товариства в кількості 540319 штук в доход держави для анулювання через Товариство; вартість пакета акцій у сумі 75644 грн. 66 коп. звернуто у доход держави; з інвестиційної компанії стягнуто у доход держави 756 грн. 45 коп. комісійної винагороди.
Суд зазначив, що договір комісії укладено з порушенням вимог пункту 57 Державної програми приватизації на 2000-2002 роки ( 1723-14 ), наказів Фонду державного майна України від 24.07.2000 року N 1515 "Про затвердження Порядку викупу не проданих у період з 1995 по 1999 рік акцій відкритих акціонерних товариств, створених на базі об'єктів групи Б, В, на умовах, визначених пунктом 57 Державної програми приватизації на 2000-2002 роки" та від 29.09.2000 року N 2047 "Щодо запровадження процедури одержання згоди або відмови на викуп акцій ВАТ від осіб, що мають право на викуп відповідно до пункту 57 Державної програми приватизації на 2000-2002 роки".
За цих обставин суд зробив висновок щодо наявності у сторін за договором комісії очевидного умислу на укладення угоди з метою, суперечною інтересам держави і суспільства, обґрунтувавши цей висновок посиланням на незаконне відчуження майна у процесі приватизації на шкоду інтересам колективу акціонерного товариства.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 26.09.2002 року та постановою Вищого господарського суду України від 11.02.2003 року N 4/182-13/17 зазначене рішення залишено без змін.
24 квітня 2003 року Верховним Судом України за касаційною скаргою інвестиційної компанії порушено провадження з перегляду у касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України від 11.02.2003 року N 4/182-13/17. У касаційній скарзі ставиться питання про скасування зазначеної постанови та передачу справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Касаційна скарга вмотивована посиланням на невідповідність оскарженої постанови рішенням Верховного Суду України з питань застосування норм матеріального права, виявлення різного застосування Вищим господарським судом України одного й того ж положення закону у аналогічних справах, неправильне застосування норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування цих мотивів зроблено посилання на постанову Пленуму Верховного Суду України від 28.04.78 року N 3 "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" зі змінами та роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 12.03.99 року N 02-5/111 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" зі змінами і доповненнями.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників відповідача та позивача, розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Пунктом 57 Державної програми приватизації на 2000-2002 роки ( 1723-14 ) передбачено, що державні органи приватизації протягом 2000 року пропонують до продажу непродані акції об'єктів груп Б, В (віднесених до таких груп відповідно до Державної програми приватизації на 1998 рік), продаж акцій яких здійснювався з 1995 по 1999 роки включно, для забезпечення продажу 100 відсотків шляхом пропозиції зазначених акцій на організаційно оформлених ринках цінних паперів у встановленому порядку. У разі якщо ці пакети не будуть продані, державний орган приватизації пропонує їх для викупу акціонерам, які придбали акції відповідних ВАТ на пільгових умовах, за кошти за ціною на рівні половини номінальної вартості акцій. У разі відмови від придбання зазначених акцій, державний орган приватизації вносить на загальні збори акціонерів питання про зменшення статутного фонду та анулювання таких акцій відповідно до статей 32, 39 Закону України "Про господарські товариства" ( 1576-12 ). На виконання вказаних положень пункту 57 Державної програми приватизації на 2000 - 2002 роки наказом Фонду державного майна України від 24.07.2000 року N 1515 затверджено Порядок викупу не проданих у період з 1995 по 1999 рік акцій відкритих акціонерних товариств, створених на базі об'єктів групи Б, В, на умовах, визначених пунктом 57 Державної програми приватизації на 2000 - 2002 роки (далі - Порядок), видано наказ від 29.09.2000 року N 2047 "Щодо запровадження процедури одержання згоди або відмови на викуп акцій ВАТ від осіб, що мають право на викуп відповідно до пункту 57 Державної програми приватизації на 2000-2002 роки".
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що договір комісії укладено з порушенням вимог зазначених актів законодавства, а сторони у договорі комісії діяли умисно та переслідували мету незаконного відчуження майна у процесі приватизації на шкоду інтересам колективу акціонерного товариства.
З такими висновками погодились суди апеляційної й касаційної інстанцій, не звернувши уваги на те, що судом не з'ясовано наявність тих обставин, з якими закон пов'язує недійсність угоди за правилами статті 49 Цивільного кодексу України ( 435-15 ).
Згідно зі статтею 49 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) недійсною є угода, укладена з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства. Пленум Верховного Суду України в пункті 6 постанови від 28.04.78 року N 3 "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" зі змінами роз'яснив, що дія цієї норми поширюється на угоди, які порушують основні принципи існуючого суспільного ладу. До них, зокрема, належать угоди, спрямовані на використання всупереч закону колективної, державної або чиєїсь приватної власності з корисливою метою, приховування фізичними та юридичними особами від оподаткування доходів, використання майна, що знаходиться в їх власності або користуванні, на шкоду правам, свободам і гідності громадян, інтересам суспільства, на незаконне відчуження землі або незаконне нею користування, розпорядження чи придбання всупереч встановленим правилам предметів, вилучених з обігу або обмежених в обігу.
Таким чином, саме публічний характер інтересів, що порушуються подібними угодами, виокремлює їх серед інших протизаконних угод, та дає підстави для застосування особливих наслідків їхньої недійсності, передбачених статтею 49 Цивільного кодексу України ( 435-15 ).
На обґрунтування судових рішень у даній справі зроблено посилання на порушення інтересів акціонерного товариства, його акціонерів, колективу (трудового колективу) акціонерного товариства. Проте суди помилково ототожнили інтереси Товариства та його акціонерів з інтересами суспільства у цілому. Юридично неспроможним є посилання судів на порушення інтересів трудового колективу акціонерного товариства, оскільки трудовий колектив не є учасником відносин, що врегульовані пунктом 57 Державної програми приватизації на 2000-2002 роки ( 1723-14 ).
Судом допущено й інші порушення норм матеріального і процесуального права, на які не звернув уваги Вищий господарський суд України.
Судом не вирішувалось у встановленому процесуальним законом порядку питання про залучення Підприємства до участі у справі як відповідача. Отже, зобов'язавши Підприємство передати в доход держави пакет акцій Товариства у кількості 540319 штук та стягнувши з Підприємства частину судових витрат, суд першої інстанції поклав відповідальність за позовом на особу, яка не є відповідачем у даній справі.
Ухваливши рішення про анулювання акцій, суд першої інстанції застосував наслідки недійсності угоди, не передбачені статтею 49 Цивільного кодексу України ( 435-15 ), а також узяв на себе виконання функцій, які не віднесено до його компетенції. Відповідно до пункту 12 Порядку внесення на загальні збори акціонерів питання про зменшення статутного фонду та анулювання акцій покладено на органи приватизації. До того ж зазначене питання вноситься органом приватизації на загальні збори акціонерів лише у тому разі, якщо акції пропонувались акціонерам до викупу, але в ході викупу не були реалізовані. При цьому має бути додержано механізм організації та проведення викупу акцій, встановлений Порядком.
Зазначивши у резолютивній частині рішення про звернення в доход держави вартості пакета акцій у сумі 75644 грн. 66 коп., суд першої інстанції не вказав особу, з якої здійснено стягнення грошової суми, тобто рішення в цій частині ухвалено з порушенням вимог статті 84 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ).
За таких обставин ухвалені у справі судові рішення не можуть вважатися законними й обґрунтованими і підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції. При новому розгляді справи суду слід врахувати викладене та вирішити спір відповідно до закону.
Керуючись статтями 111-17 - 111-21 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Верховний Суд України ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства інвестиційної компанії "Росан-Капітал" на постанову Вищого господарського суду України від 11.02.2003 року N 4/182-13/17 задовольнити.
Постанову Вищого господарського суду України від 11.02.2003 року N 4/182-13/17, постанову Львівського апеляційного господарського суду від 26.09.2002 року та рішення господарського суду Львівської області від 07.03.2002 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.