ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
22.07.2004
Справа N 28/54
Про розгляд касаційної скарги СДПІ
по роботі з великими платниками податків
у м. Дніпропетровську
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 07.10.2004
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Усенко Є.А.,
суддів: Бакуліної С.В., Глос О.I.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скарги СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську
на постанову від 11.02.2004 року Дніпропетровського апеляційного господарського суду
у справі N 28/54 господарського суду Дніпропетровської області
за позовом Дочірнього підприємства "Торговий дім "Дніпрошина" відкритого акціонерного товариства "Дніпрошина", м. Дніпропетровськ
до СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську про визнання недійсними податкових повідомлень
в судовому засіданні взяли участь представники:
від позивача: Пресняков А.О. (довіреність від 24.05.2004 р. N 30992704)
від відповідача: Коломоєць Ю.Ю. (довіреність від 19.07.2004 р. N 20477/10/08-06/1-12); Варданян Г.С. (довіреність від 16.07.2004 р. N 20248/10/08-06/1-13); Кириченко Л.М. (довіреність від 12.07.2004 р. N 19478/10/08-06/1-12)
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 03.10.2003 року (суддя Сизько I.А.), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 11.02.2004 року (головуючий суддя - Логвиненко А.О., судді - Герасименко I.Л., Швець В.В.) у справі N 28/54 визнано недійсними податкові повідомлення СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську від 28.03.2003 року N 0000030813/0/6881 та від 16.04.2003 року N 0000030813/1/8656 до позивача про застосування та стягнення пені за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності в розмірі 302315,28 грн.; стягнуто з відповідача на користь позивача 85 грн. витрат по сплаті державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
В касаційній скарзі СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську просить скасувати ухвалені по справі судові акти, у позові відмовити, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, а саме: норм Законів України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" ( 185/94-ВР ), "Про зовнішньоекономічну діяльність" ( 959-12 ), статей 2, 217 ЦК УРСР ( 1540-06 ).
Відзиву на касаційну скаргу позивач не надіслав.
Заслухавши пояснення по касаційній скарзі представників відповідача, які підтримали викладені в ній доводи, заперечення на касаційну скаргу представника позивача, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами встановлено, що на протязі 2001-2002 років ТД "Дніпрошина" здійснювало зовнішньоекономічну діяльність на підставі контрактів, укладених з підприємствами-нерезидентами "CZ VENA s.r.о" (м. Брно, Чехія) та ЗАТ "Шиноторг" (м. Мінськ, Бєларусь). На виконання укладених з зазначеними підприємствами експортних контрактів ТД "Дніпрошина" поставило: 19.10.2001 р. в адресу ЗАТ "Шиноторг" шини на суму 49710,26 доларів США та 02.01.2002 р. в адресу "CZ VENA s.r.о" продукцію на загальну суму 33860 доларів США.
29.10.2001 р. ТД "Дніпрошина" уклало угоду з ЗАТ "Шиноторг" про залік зустрічних однорідних вимог, а 09.01.2002 р. - аналогічну угоду з "CZ VENA s.r.о".
Вищезазначені обставини підтверджуються матеріалами справи та не заперечуються сторонами.
Суттю спору, що розглядається судом, є питання про те, чи було проведено вказаний залік зустрічних вимог у відповідності до приписів чинного законодавства, та чи припустимо проведення такого заліку при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності.
Колегія суддів вважає, що судами попередніх судових інстанцій дана правильна юридична оцінка обставинам справи з огляду на наступне.
Зовнішньоекономічна діяльність регулюється Законами України "Про зовнішньоекономічну діяльність" ( 959-12 ), "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" ( 185/94-ВР ) та Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" ( 15-93 ). Жоден з зазначених нормативних актів не містить застережень проти застосування у зовнішньоекономічній діяльності норм Цивільного Кодексу УРСР ( 1540-06 ) та інших нормативно-правових актів, що регулюють господарську діяльність суб'єктів підприємництва, якщо ці акти не суперечать спеціальному валютному законодавству.
Так, відповідно до ст. 6 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" ( 959-12 ) суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів (контрактів), крім тих, які прямо та у виключній формі заборонені законами України. Статтею 14 названого Закону суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності надано право самостійно визначати форму розрахунків по зовнішньоекономічних операціях з-поміж тих, що не суперечать законам України та відповідають міжнародним правилам.
Таким чином, вірним є висновок судів про те, що здійснення учасниками зовнішньоекономічної діяльності угод, що передбачені ст. 217 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ), не суперечить чинному законодавству. Тому, у випадках проведення заліку зустрічних вимог в межах передбаченого ст. 1 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" ( 185/94-ВР ) 90 денного терміну, відсутні підстави вважати, що резидентом порушені вимоги закону.
Судами встановлено, що всі дії, які пов'язанні з укладанням актів заліку між позивачем та підприємствами-нерезидентами вчинено в межах вищезазначеного строку, що унеможливлює застосування до позивача санкцій, передбачених ст. 4 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" ( 185/94-ВР ). Ця обставина підтверджується матеріалами справи, а саме - вантажними митними деклараціями та угодами про залік зустрічних вимог, з яких вбачається, що зазначені дії здійснено в межах 90 денного строку.
Таким чином, твердження скаржника про неприпустимість застосування судами одночасно спеціального законодавства та норм Цивільного Кодексу УРСР ( 1540-06 ) не ґрунтується на законі і є помилковим.
Беручи до уваги все наведене та вимоги чинного законодавства в їх сукупності, колегія суддів не вбачає підстав для скасування постанови Донецького апеляційного господарського суду.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-8, п. 1 ч. 1 ст. 111-9, 111-11 ГПК України ( 1798-12 ), Вищий господарський суд України, - ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську від 10.03.2004 року N 6733/10/08-06/1-13 на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 11.02.2004 року у справі N 28/54 залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 11.02.2004 року у справі N 28/54 - без змін.