ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
21.07.2004
Справа N 2/158
Про розгляд касаційної скарги ДПІ у
м. Ужгороді
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 30.09.2004
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Кривди Д.С.,
суддів: Жаботиної Г.В., Уліцького А.М.
розглянувши касаційну скаргу ДПІ у м. Ужгороді
на постанову від 15.01.2004 р. Львівського апеляційного господарського суду
у справі N 2/158
господарського суду Закарпатської області
за позовом ТОВ "Контактна група"
до ДПІ у м. Ужгороді
про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень
за участю представників сторін
від позивача: Ружицький О.К., дов.; Черненко М.М. - директор
від відповідача: у засідання не прибули
ВСТАНОВИВ:
Рішенням від 21.10.2003 господарського суду Закарпатської області (суддя Рогач Л.I.) задоволено позов товариства з обмеженою відповідальністю "Контактна група" до Державної податкової інспекції у м. Ужгороді в частині визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 11.02.2003 N 000772234/0/282/23-1/20455122/1969 та від 12.03.2003 N 0007722341/1/416/23-1/20455122/3481 про донарахування позивачу 60000 грн. основного платежу з податку на прибуток та 32700 грн. штрафних санкцій.
Суд свій висновок мотивував тим, що згідно з аудиторським висновком оподатковуваний прибуток позивача по операціях з цінними паперами за 1 квартал 2001 року дорівнює нулю. Що стосується внеску 18000 грн. до статутного фонду гр. Кузьміним М.В., то суд посилається на вимоги пп. 4.2.5 п. 4.2 ст. 4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ), який не передбачає віднесення до валового доходу коштів, внесених до статутного фонду.
В частині вимоги про визнання недійсним рішення від 29.04.2003 N 4607/10/25-055 про результати розгляду скарги від 12.03.2003 за N 3336/ю/ю, яке прийнято ДПА в Закарпатській області за наслідками розгляду скарги позивача в апеляційному порядку, провадження в справі припинено відповідно до вимог п. 1 ст. 80 ГПК України ( 1798-12 ), оскільки таке не є підставою виникнення податкового зобов'язання і не підлягає розгляду судом.
Постановою від 15.01.2004 Львівського апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: Бойко С.М. - головуючого, Кузя В.Л., Давида Л.Л.) рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Не погоджуючись з рішенням і постановою Державна податкова інспекція у м. Ужгороді звернулася до Вищого господарського суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення і постанову та відмовити у задоволені позову.
Касатор доводить, що судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовано норми податкового законодавства з обставин, що стали підставою для нарахування позивачу податку на прибуток та санкції, зокрема, на думку касатора, не застосовано до обставин у справі вимоги п. 4.1 ст. 4, пп. 7.6.2 п. 7.6. ст. 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ).
Ухвалою від 25.05.2004 р. Вищий господарський суд України порушив касаційне провадження у справі.
Заслухавши суддю-доповідача Уліцького А.М., пояснення представників позивача, що підтримали викладені у справі доводи, перевіривши матеріали справи, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.
Підставою прийняття податкових повідомлень-рішень від 11.02.2003 N 000772234/0/282/23-1/20455122/1969 та від 12.03.2003 N 0007722341/1/416/23-1/20455122/3481 про донарахування позивачу 60000 грн. основного платежу з податку на прибуток та 32700 грн. фінансових санкцій за неправомірне віднесення до валових витрат операцій з цінними паперами є невключення до валового доходу одержаних коштів за векселі та отримання доходу від гр. Кузьміна М.В.
Відповідно до вимог пп. 7.6.3 п. 7.6 ст. 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) під витратами слід розуміти суму коштів або вартість майна, сплачену (нараховану) платником податку продавцю цінних паперів та деривативів як компенсація їх вартості. До складу витрат включається також сума будь-якої заборгованості покупця, яка виникає у зв'язку з таким придбанням.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем емітовано простий вексель N 683125160038 на суму 200000 грн. на користь Волинської експортно-імпортної бази на виконання договору поруки від 19.12.2000 N 2411. В січні 2001 року на підставі акту приймання-передачі векселя підприємство нарахувало боргове зобов'язання на суму емітованого векселя, яке погасилося при пред'явленні останнього до оплати ТОВ "Салон-Тис". Відповідно до договору поруки від 19.12.2000 N 2411 НГВУ "Охтирканафтогаз" передало ТОВ "Контактна група" за актами приймання-передачі векселів від 25.01.2001 та від 19.02.2001 двох векселів на загальну суму 200000 грн., а тому суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що оподатковуваний прибуток позивача по операціях з цінними паперами за 1 квартал 2001 року дорівнює нулю, що також підтверджується аудиторським висновком, який як доказ прийнятий судами.
Відповідач проти наведеного висновку заперечує, посилаючись на пп. 7.6.2 п. 7.6. ст. 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ).
Оскільки судами не встановлені обставини здійснення позивачем операцій з векселями, які визначені у пп. 7.6.2 п. 7.6 ст. 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ), підстави для застосування норм, на які послався відповідач відсутні, тому доводи касатора в цій частині відхиляються.
Відповідно до вимог пп. 4.2.5 п. 4.2 ст. 4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) не включаються до складу валових витрат суми коштів або вартість майна, що надходять платнику податку у вигляді прямих інвестицій або реінвестицій у корпоративні права, емітовані таким платником податку.
В частині внесення громадянином Кузьміним М.В. у статутний фонд позивачу 18000 грн. за відсутністю змін в установчих документах, доводи касатора, що ці кошти слід вважати отриманими з інших джерел, та щодо безпідставності їх віднесення до валових доходів, не можна визнати доведеними обставинами справи, оскільки відповідні зміни до статутних документів не могли бути внесені в зв'язку з відсутністю заяви громадянина Кузьміна М.В., а чинне законодавство не встановлює строки, в які має бути перераховано внесок до статутного фонду (до оформлення змін чи після їх здійснення). Проте в цій частині судами не встановлено обставин змін статуту позивача та підстави включення нових засновників до складу засновників товариства і прийняття спірних коштів від особи, яка не є членом товариства не визначена згідно законодавства, що регулює діяльність господарських товариств, і статуту товариства, що є недотриманням вимог ст. 4-3 ГПК України ( 1798-12 ).
В частині вимоги про визнання недійсним рішення від 29.04.2003 за N 4607/10/25-055 про результати розгляду скарги від 12.03.2003 за N 3336/ю/ю, яке прийнято ДПА в Закарпатській області за наслідками розгляду скарги позивача в апеляційному порядку, провадження в справі припинено відповідно до вимог п. 1 ст. 80 ГПК України ( 1798-12 ), оскільки за висновками суду таке рішення не є підставою виникнення податкового зобов'язання і не підлягає розгляду судом. Наведений висновок суперечить ст. 124 Конституції України ( 254к/96-ВР ), якою до юрисдикції судів віднесені всі правовідносини, що виникають в державі, тобто акти податкового органу, прийняті за результатами розгляду скарги, є актами, що згідно ст. 12 ГПК України підвідомчі для розгляду у господарських судах відносно їх відповідності законодавству.
Зважаючи на викладене, судова колегія дійшла висновку, що рішення і постанова в підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
При новому розгляді справи слід встановити обставини надходження до статутного фонду позивача 18000 грн. з врахуванням причинного зв'язку зі змінами статуту товариства, фактичне використання цих коштів та відповідність законодавству рішення від 29.04.2003 за N 4607/10/25-055 про результати розгляду скарги від 12.03.2003 N 3336/ю/ю, яке прийнято ДПА в Закарпатській області.
Керуючись ст.ст. 108, 111-5, 111-7, 111-9 -111-12 ГПК України ( 1798-12 ) Вищий господарський суд України ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу задовольнити частково.
2. Рішення від 21.10.2003 господарського суду Закарпатської області та постанову від 15.01.20004 Львівського апеляційного господарського суду у справі N 2/158 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.