ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
22.06.2004
Справа N А-03/525-03
Щодо касаційної скарги Спеціалізованої Державної податкової
інспекції по роботі з великими платниками податку
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 28.10.2004
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Т.Б. Дроботової - головуючого, Н.О. Волковицької, Г.М. Фролової
за участю представників:
позивача Пацюк В.С. - дов. від 18.06.2004 року
відповідача Черніченко I.Ю. - дов. від 24.10.2003 року
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої Державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податку у м. Харкові
на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 03 березня 2004 року
у справі N А-03/525-03 господарського суду Харківської області
за позовом Закритого акціонерного товариства "Енергоресурси"
до Спеціалізованої Державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податку у м. Харкові
про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень Спеціалізованої Державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податку у м. Харкові від 05.12.2003 року NN 0000240813/0, 0000240813/0
Встановив:
У грудні 2003 року Закрите акціонерне товариство "Енергоресурси" звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Спеціалізованої Державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податку у м. Харкові про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень Спеціалізованої Державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податку у м. Харкові від 05.12.2003 року N 0000240813/0, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем: податок на прибуток у сумі 556 820 грн., в тому числі, штрафні (фінансові) санкції у сумі 556 820 грн.; від 05.12.2003 року N 0000240813/0, яким визначено податкове зобов'язання за платежем: податок на додану вартість у сумі 693 510 грн., в тому числі, штрафні (фінансові) санкції у сумі 693 510 грн. Вищезазначені податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі акта Спеціалізованої Державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податку у м. Харкові від 02.12.2003 року N 262/33-3 про результати планової документальної перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства Закритого акціонерного товариства "Енергоресурси" за період 2 кв.-4 кв. 2001 року, 2002 рік, 1 півріччя 2003 року, яким встановлено порушення позивачем пункту 1.31 статті 1, пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5, підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ), пункту 7.1, підпункту 7.2.3 пункту 7.2, підпункту 7.4.1 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ), оскільки ним безпідставно, до фактичного отримання товару, включено до складу валових витрат суми передоплати (авансування), перераховані продавцю за товар, відповідно до договору, який передбачав передоплату.
Позовні вимоги мотивовані тим, що податкові повідомлення-рішення прийняті всупереч чинному законодавству та фактичним обставинам справи.
Відповідач вважає, що вартість товару може бути включена покупцем до складу валових витрат тільки після фактичного отримання товару від продавця, незалежно від того, коли здійснюється оплата.
Рішенням господарського суду Харківської області від 20 січня 2004 року (суддя Подобайло З.Г.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 03 березня 2004 року (судді: Карбань I.С. - головуючий, Твердохліб А.Ф., Шевель О.В.), позов задоволено: визнано недійсними податкові повідомлення-рішення від 05.12.2003 року N 0000240813/0, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 556 820 грн. - штрафні (фінансові) санкції; N 0000240813/0 від 05.12.2003 року, яким визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 693 510 грн. - штрафні (фінансові) санкції. Стягнуто з Спеціалізованої Державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові на користь Закритого акціонерного товариства "Енергоресурси" витрати по сплаті держмита у розмірі 85 грн. та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Мотивуючи судові рішення, господарські суди першої та апеляційної інстанції виходили з того, що: неправомірно визначені зобов'язання в оскаржуваних податкових повідомленнях-рішеннях N 0000240813/0 від 05.12.2003 року по податку на прибуток у розмірі 556820,0 грн. та N 0000240813/0 від 05.12.2003 року по податку на додану вартість у розмірі 693510,00 грн. у вигляді штрафних (фінансових) санкцій, оскільки не враховані фактичні обставини справи, а також те, що передбачено застосування санкцій лише у разі самостійного донарахування контролюючим органом суми податкового зобов'язання, що не було здійснено ним в ході перевірки, тобто не встановлено складу порушення, за яке платник податків несе відповідальність.
Не погоджуючись з рішенням та постановою, Спеціалізована Державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податку у м. Харкові звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 03 березня 2004 року, в якій просить рішення та постанову у справі скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити, мотивуючи касаційну скаргу доводами про неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, а саме: підпункту 7.4.1. та підпункту 7.4.4. пункту 7.4. статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) та статті 84 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ). Зокрема, заявник посилається на те, що контрагент позивача - Закрите акціонерне товариство "Українська металургійна компанія" кошти, отримані від Закритого акціонерного товариства "Енергоресурси" як авансові платежі на придбання товарно-матеріальних цінностей, перераховувало не на закупку даних цінностей, а на депозит АКІБ "Укрсіббанк".
Закрите акціонерне товариство "Енергоресурси" відзив на касаційну скаргу не надало.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до вимог статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) касаційна інстанція виходить з обставин, встановлених у даній справі судом першої та апеляційної інстанції.
Як встановлено господарськими судами першої та апеляційної інстанцій, між Закритим акціонерним товариством "Енергоресурси" (покупець) та Закритим акціонерним товариством "Українська металургійна компанія" (продавець) були укладені договори купівлі-продажу товару від 24.05.2001 року N 24/05-01 та від 20.12.2002 року N 20/12-2002, умови яких передбачали передоплату за товар.
На виконання умов даних договорів позивач перерахував на банківський рахунок продавця передоплату, однак продавець поставив товар позивачу не на всю суму отриманої передоплати.
Суми передоплат за договорами, на які не було поставлено товар, були повернуті продавцем позивачу.
Господарськими судами при розгляді справи встановлено, що позивачем було віднесено суми передоплати до складу валових витрат підприємства в тому податковому періоді, в якому здійснена передоплата. Після надходження коштів на рахунок продавця як передоплату за товар ним були видані позивачу податкові накладні, в яких була вказана вартість товару, за який здійснена передоплата.
Повернена передоплата була включена позивачем по складу валового доходу в тому податковому періоді, в якому було здійснено повернення. Продавцем, при поверненні передоплати, були видані розрахунки коригування кількісних і вартісних показників до податкових накладних за договором від 24.05.2001 року N 24/05-01 та за договором від 20.12.2002 року N 20/12-2002 (15-05).
Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 вищезазначеного Закону ( 334/94-ВР ) передбачено, що до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.8 цієї статті.
Згідно підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 даного Закону ( 334/94-ВР ), датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).
Також, при розгляді справи господарськими судами були досліджені декларації по податку на прибуток за відповідні періоди та зроблено висновок про те, що оскільки будь-яких обмежень щодо віднесення до складу валових витрат суми передоплати (авансування) по операціям з продажу товарів пункти 5.3-5.8 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) не містять, а норми цього Закону передбачають формування складу валових витрат та валових доходів з врахуванням моменту виникнення валових витрат та валових доходів за першою подією, позивачем правомірно відображено в податковому обліку та у звітних податкових документах (деклараціях) суми попередньої оплати чи авансу згідно статті 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".
Відповідно до пункту 1.31 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) продаж товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію, незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів.
Колегія суддів, з врахуванням викладеного, зазначає, що господарськими судами зроблено правильний висновок про те, що позивач здійснив витрати по передоплаті товару по операціям, що здійснювались згідно з договорами купівлі-продажу, які передбачали передачу права власності на товар за плату на умовах передоплати в процесі своєї господарської діяльності та не порушив норми діючого податкового законодавства, яке регулює порядок відображення у податковому обліку валових витрат, а тому вимоги про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 05.12.2003 року N 0000240813/0 про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 556820 грн. (штрафні (фінансові) санкції) обґрунтовано визнані судами такими, що підлягають задоволенню.
Також, судами зроблено правильний висновок щодо того, що посилання відповідача на Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" ( 996-14 ) та П(С)БО "Податок на прибуток" N 17, затвердженого Наказом Міністерства Фінансів України від 28.12.2000 року N 353 є неправомірним, оскільки вказані акти регулюють правила ведення бухгалтерського, а не податкового обліку та визначають методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати, доходи, активи і зобов'язання з податку на прибуток та її розкриття у фінансовій звітності.
Господарськими судами також встановлено, що позивачем правомірно сума податку на додану вартість по здійсненим передоплатам за вказаними договорами включалась до податкового кредиту за першою подією згідно підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) у звітному періоді, в якому перераховувались кошти з наступним корегуванням на суму отриманого товару або повернутої передоплати та за наявністю податкових накладних, які складались продавцем в момент отримання передоплати від позивача, що відображено в деклараціях по податку на додану вартість за період з травня по грудень 2001 року та з квітня по грудень 2002 року, лютий 2003 року. Відповідно моментом виникнення податкових зобов'язань продавця товару було отримання на банківський рахунок передоплати від позивача за товар.
Відповідно до підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця.
Згідно підпункту 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 даного Закону ( 168/97-ВР ), датою виникнення податкових зобов'язань з продажу товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, а в разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.
Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 зазначеного Закону ( 168/97-ВР ) передбачено, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.
Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними.
Згідно підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 даного Закону ( 168/97-ВР ), датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
З врахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком господарських судів першої та апеляційної інстанцій щодо того, що позивачем правомірно визначені зобов'язання за перевіряємий період, оскільки право на податковий кредит виникло на дату списання коштів з рахунку в оплату за товари (за першою подією) за наявністю податкових накладних, виписаних продавцем.
Також, господарським судом апеляційної інстанції при розгляді справи були повно та всебічно досліджені матеріали справи, в зв'язку з посиланням відповідача у апеляційній скарзі на те, що отримані грошові кошти у сумі 15000 тис. грн. перераховано не на закупку товарно-матеріальних цінностей, а на депозит АКІБ "Укрсіббанк", та було встановлено, що відповідні грошові кошти на депозит були перераховані не позивачем, а його контрагентом за договором - Закритим акціонерним товариством "Українська металургійна компанія". Судами при дослідженні матеріалів справи, в тому числі платіжних доручень, в яких зазначено призначення платежу, встановлено що позивач перераховував грошові кошти своєму контрагенту за договором на розрахунковий рахунок, що вказаний у договорах та на виконання умов укладених договорів. Таким чином, судами зроблено висновок про те, що матеріалами справи підтверджено перерахування позивачем грошових коштів саме у зв'язку з придбанням товарів.
Крім того, згідно підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ), у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.
Колегія суддів погоджується з висновком господарських судів першої та апеляційної інстанції щодо того, що вказаною нормою передбачено застосування санкцій лише у разі самостійного донарахування контролюючим органом суми податкового зобов'язання, що не було здійснено ним у ході перевірки, тобто не встановлено складу порушення, за яке платник податків несе відповідальність.
Доводи відповідача, викладені в касаційній скарзі, не беруться судом до уваги, оскільки господарськими судами першої та апеляційної інстанцій у прийнятті судових рішень забезпечено дотримання вимог статей Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження усіх фактичних обставин справи відповідно до чинного законодавства та надано належну юридичну оцінку наявним у матеріалах справи доказам.
Враховуючи вищенаведене, рішення та постанова у даній справі є такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для їх скасування відсутні.
На підставі викладеного, керуючись статтями 111-5, 111-7, пунктом 1 статті 111-9, статтею 111-11, Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Вищий господарський суд України постановив:
Рішення господарського суду Харківської області від 20 січня 2004 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 03 березня 2004 року у справі N А-03/525-03 господарського суду Харківської області залишити без змін, а касаційну скаргу Спеціалізованої Державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податку у м. Харкові - без задоволення.