ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
05.10.2004
Щодо розгляду касаційної скарги
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 09.12.2004
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Справа N 5/3839-3/381
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
Дроботової Т.Б. - головуючого Волковицької Н.О. Фролової Г.М.
за участю представників позивача не з'явився
відповідача не з'явився
розглянувши матеріали касаційної скаргу Державної податкової інспекції у Залізничному районі міста Львова
на постанову від 07.05.2004 року Львівського апеляційного господарського суду
у справі N 5/3839-3/381 господарського суду Львівської області
за позовом Дочірнього підприємства "Будівельне управління N 150" товариства з обмеженою відповідальністю
до Державної податкової інспекції у Залізничному районі міста Львова
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 04.11.2003 року N 1812360/0/22144
Встановив:
Дочірнє підприємство "Будівельне управління N 150" товариства з обмеженою відповідальністю звернулось до господарського суду Львівської області з позовом про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 04.11.2003 року N 1812360/0/22144, яким до позивача застосовано фінансову санкцію в розмірі 27676 грн. на підставі акту від 05.09.2003 року N 1812360/0/22144 про результати перевірки ДП "Будівельне управління N 150" з питань дотримання порядку ведення операцій з готівкою за період з 14.04.2003 року по 01.09.2003 року.
Зазначеним актом встановлено порушення пункту 2.9 "Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні" затвердженого постановою Правлінні НБУ від 19.02.2001 року N 72 - в частині перевищення встановлених лімітів каси на загальну суму 13838,44 грн., в зв'язку з чим до позивача застосована відповідальність, передбачена пунктом 1 Указу Президента України "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки" ( 436/95 ).
Рішенням господарського суду Львівської області від 19.02.2004 року позов задоволено повністю, шляхом визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 04.11.2003 року N 1812360/0/22144, судові витрати покладено на відповідача.
Рішення господарського суду мотивоване тим, що відповідно до пункту 2.14 "Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні", підприємства мають право зберігати готівку протягом трьох робочих днів, включаючи день одержання готівки у установі банку. Суд дійшов висновку, що оскільки кошти, які отримані підприємством для компенсації витрат на відрядження своїм працівникам можуть зберігатися в касі підприємства протягом трьох днів, а перевіркою встановлено, що отримані підприємством кошти на вказані витрати зберігалися в касі підприємства лише один день, то викладені в акті висновки не відповідають фактичним обставинам та суперечать нормам законодавства.
Львівський апеляційний суд переглянувши рішення господарського суду Львівської області від 19.02.2004 року за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Залізничному районі міста Львова в апеляційному порядку, постановою від 07 травня 2004 року залишив його без змін з тих же підстав.
Державна податкова інспекція у Залізничному районі міста Львова подала до Вищого господарського суду України касаційну скаргу на постанову Львівського апеляційного господарського суду, в який просить рішення та постанову у справі скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні його позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, а саме: пункту 2.14 "Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні". Готівка, що одержана в установі банку на інші виплати, має видаватися підприємством своїм працівникам у той самий день.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до вимог статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) касаційна інстанція виходить з обставин, встановлених у справі судами першої та апеляційної інстанції.
Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій предметом спору у даній справі є застосування до позивача відповідальності, передбаченої Указом Президента "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки" ( 436/95 ).
Статтею 1 Указу Президента України "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки" ( 436/95 ) від 12 червня 1995 р., встановлено, що у разі порушення юридичними особами всіх форм власності, норм з регулювання обігу готівки у національній валюті, що встановлюються Національним банком України, до них застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу: за перевищення встановлених лімітів залишку готівки в касах - у двократному розмірі сум виявленої понадлімітної готівки за кожний день;
Передбачені цією статтею штрафи в повному обсязі стягуються до державного бюджету в порядку, встановленому законодавством.
Статтею 2 зазначеного Указу ( 436/95 ) установлено, що штрафні санкції, передбачені цим Указом, застосовуються до осіб, зазначених у статті 1 цього Указу, органами державної податкової служби на підставі матеріалів проведених ними перевірок і подань державної контрольно-ревізійної служби, фінансових органів та органів Міністерства внутрішніх справ України в установленому законодавством порядку та в розмірах, чинних на день завершення перевірок або на день одержання органами державної податкової служби зазначених подань.
Контроль за додержанням норм з регулювання обігу готівки в національній валюті, що встановлюються Національним банком України, згідно статті 3 зазначеного Указу ( 436/95 ), здійснюють органи державної податкової служби, державної контрольно-ревізійної служби, Міністерства внутрішніх справ України та фінансові органи, а банками - Національний банк України. Контроль за його виконанням покладено на Національний банк України та Державну податкову адміністрацію України.
Відповідно до вимог пункту 7 статті 11 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" ( 509-12 ) органи державної податкової служби мають право застосовувати до підприємств, установ, організацій і громадян фінансові санкції у порядку та розмірах, встановлених законом.
Тобто, встановивши порушення, податкові органи повинні прийняти рішення про застосування санкцій, у порядку та розмірах, встановлених законом.
У разі невиконання такого рішення контролюючого органу, сума штрафу стягується на підставі рішення суду.
Оспорюваним податковим повідомленням-рішенням ДПІ у Залізничному районі міста Львова позивачу визначено штрафну (фінансову) санкцію на підставі приписів підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".
Відповідно до преамбули Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ), цей Закон є спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), включаючи збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення.
Саме цим Законом ( 2181-14 ) і запроваджене поняття податкового повідомлення як письмового повідомлення контролюючого органу про обов'язок платника податків сплатити суму визначену контролюючим органом.
Визначена Законом України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) процедура погашення розповсюджується на зобов'язання саме з податків і зборів (обов'язкових платежів) та у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
Застосовані до позивача штрафні (фінансові) санкції, визначені Указом президента України "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки" ( 436/95 ), не є податковим зобов'язанням в розумінні приписів зазначеного Закону та Закону України "Про систему оподаткування" ( 1251-12 ).
Отже, зміст наведених норм, свідчить про відсутність у органів державної податкової служби правових підстав для прийняття податкових повідомлень-рішень за процедурою, встановленою Законом України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) стосовно порушень вимог Указу президента України "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки" ( 436/95 ).
З огляду на викладене та беручи до уваги, що за результатами розгляду справи фактів порушення позивачем вимог пункту 2.9 "Положення про ведення операцій у національній валюті в Україні" господарським судом першої та апеляційної інстанції не встановлено, касаційна інстанція вважає, що рішення та постанова у даній справі підлягають залишенню без змін з мотивів викладених у цій постанові.
Керуючись статтями 1, 111-5, 111-7, пунктом 1 статті 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Вищий господарський суд України постановив:
Рішення господарського суду Львівської області від 19.02.2004 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 07.05.2004 року у справі N 5/3839-3/381 господарського суду Львівської області залишити без змін, а касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Залізничному районі міста Львова - без задоволення.