ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
05.10.2004
Щодо розгляду касаційної скарги
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 02.12.2004
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Справа N 29/794
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Т. Дроботової - головуючого
Н. Волковицької Г. Фролової
за участю представників:
позивача Бовсуновської Т.С. дов. від 22.09.04 р.
відповідача Думи Ю.М. дов. від 02.09.04 р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дарницькому районі міста Києва
на постанову від 14.04.2004 року Київського апеляційного господарського суду
у справі N 29/794 господарського суду міста Києва
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ремедія Союз"
до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі міста Києва
про визнання недійсним податкового повідомлення - рішення
N 0006112301/0-24749 та N 0006112301/0-24748 від 15.09.2003 року
Встановив:
Товариством з обмеженою відповідальністю "Ремедія Союз" до господарського суду був заявлений позов про визнання недійсними податкових повідомлень - рішень від 15.09.2003 року N 0006112301/0-24749 та N 0006112301/0-24748, якими донараховано податок на прибуток у розмірі 87200,00 грн та штрафні санкції у розмірі 43600,00 грн та донараховано податок на додану вартість у розмірі 58200,00 грн. та штрафні санкції у розмірі 29100,00 грн.
Підставою прийняття оспорюваних податкових повідомлень - рішень став акт від 15.09.2003 року N 111-23/6-014-32203378 про результати позапланової документальної перевірки дотримання вимог податкового законодавства ТОВ "Ремедія - Союз" за період з 01.04.2003 року по 01.07.2003 року із застосуванням непрямих методів.
Під час перевірки було встановлено порушення товариством вимог підпункту 4.1.1. пункту 4.1. статті 4; підпункту 11.3.1. пункту 11.3. статті 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) шляхом не включення у декларацію з податку на прибуток за півріччя 2003 р. 290,6 тис. грн., які надійшли на рахунок підприємства в період з 11.04.03 р. по 25.06.03 р., що призвело до заниження податкових зобов'язань по податку на прибуток в сумі 87,2 тис. грн., а також порушення вимог підпункту 7.3.1. пункту 7.3. статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) у вигляді розбіжності між даними декларації з податку на додану вартість за травень 2003 р. та рухом коштів по розрахунковому рахунку в АБ "Інтеграл-банку", що призвело до заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 58200,0 грн.
Рішенням господарського суду міста Києва від 12.02.2004 року позовні вимоги задоволені повністю, а саме визнано недійсним податкове повідомлення - рішення N 0006112301/0-24749 від 15.09.2003 року та податкове повідомлення-рішення N 0006122301/0-24748 від 15.09.2003 року.
Ухвалюючи судове рішення, суд, на підставі встановлених обставин, дійшов висновку, що ДПІ у Дарницькому районі м. Києва безпідставно застосовані непрямі методи визнання сум податкових зобов'язань, передбачених підпунктом 4.3.1 пункту 4.3 статті 4 Законом України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) та Методикою визначення сум податкових зобов'язань за непрямими методами, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України N 697 від 27.05.2002 року.
За апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Дарницькому районі міста Києва Київський апеляційний господарський суду постановою від 14.04.2004 року рішення господарського суду міста Києва від 12.02.2004 року залишив без змін з тих же підстав.
ДПІ у Дарницькому районі міста Києва подала до Вищого господарського суду касаційну скаргу на постанову від 14.04.2004 року Київського апеляційного господарського суду, в якій просить постанову у даній справі скасувати, прийняти нове рішення по справі та відмовити в позові, мотивуючи касаційну скаргу доводами про неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права.
Заявник посилається на те, що у відповідності з вимогами підпункту 4.3.1. пункту 4.3. статті 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державним цільовими фондами" ( 2181-14 ) підставою застосування непрямих методів є виявлена розбіжність між даними декларації з податку на додану вартість ТОВ "Ремедія-Союз" за травень 2003 р. та наданим рухом коштів по розрахунковому рахунку підприємства в банку.
Відповідач у відзиві проти доводів касаційної скарги заперечує та просить постанову Київського апеляційного господарського суду у даній справі залишити без змін з підстав, якими вона вмотивована.
Заслухавши доповідь судді-доповідача та присутніх в судовому засіданні представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до вимог статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України (1798-12 ) касаційна інстанція виходить з обставин, встановлених у даній справі судом першої та апеляційної інстанції.
Як встановлено судами першої та апеляційної інстанції предметом спору у даній справі є визначення позивачу податкових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість за непрямими методами.
Відповідно до підпункту 4.3.1 пункту 4.3 статті 4 цього Закону ( 2181-14 ) сума податкових зобов'язань може бути визначена за непрямим методом, якщо контролюючий орган не може самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків згідно з підпунктом "а" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону (неподання платником податків у встановлені строки декларації) у зв'язку з не встановленням фактичного місцезнаходження підприємства чи його відокремлених підрозділів, місцезнаходження фізичної особи або ухиленням платника податків чи його посадових осіб від надання відомостей, передбачених законодавством, а також, якщо неможливо визначити суму податкових зобов'язань у зв'язку з неведенням платником податків податкового обліку або відсутністю визначених законодавством первинних документів. Цей метод може застосовуватись також у випадках, коли декларацію було подано, але під час документальної перевірки, що проводиться контролюючим органом, платник податків не підтверджує розрахунки, наведені у декларації, наявними документами обліку у порядку, передбаченому законодавством.
Підпункт 4.3.4 пункту 4.3 статті 4 цього Закону ( 2181-14 ) передбачає, що застосування непрямого методу для визначення податкових зобов'язань платників податків у випадках, не передбачених цим пунктом, не дозволяється.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що рішення N 10 про застосування непрямих методів від 28.08.2003 року, прийняте на підставі службової записки Управління оподаткування юридичних осіб від 19.08.2003 року, та з посиланням на лист (про надання документів) N 22058/10/23-106 від 20.08.2003 року, тобто службова записка складена до дати надсилання листа до позивача, який повернутий поштою з відміткою: адресат вибув 28.08.2003 року.
Відповідно довідки Дарницької районної у місті Києві Державної адміністрації N 367/02 від 20.01.2004 року, договорів про співробітництво N 140 від 11.12.2002 року та N 413 від 09.12.2003 року між ТОВ "Центр сприяння розвитку малого та середнього бізнесу в Дарницькому районі міста Києва" та ТОВ "Ремедія Союз" позивач не змінював свою юридичну адресу.
Крім того, судами встановлено, що позивачем були своєчасно подані декларації з податку на прибуток за 2 квартал 2003 року та 1 півріччя 2003 року та податкові декларації з податку на додану вартість за квітень, травень, червень 2003 року, а непрямий метод можливо застосувати лише у випадку, якщо під час документальної перевірки, що проводиться контролюючим органом, платник податків не підтверджує розрахунки, наведені у декларації, наявними документами обліку у порядку, передбаченому законодавством.
За таких обставин, висновок суду про безпідставність застосування непрямих методів є виваженим та цілком обґрунтованим.
Заперечення відповідача, викладені у касаційній скарзі не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки не відповідають вимогам діючого законодавства і спростовуються матеріалами справи, в зв'язку з чим підстав для зміни або скасування прийнятих у даній справі судових рішень не вбачається.
З огляду на викладене та керуючись статтями 111-5, 111-7, пунктом 1 статті 111-9, статтями 111-10, 111-11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Вищий господарський суд Українипостановив:
Рішення господарського суду міста Києва від 12.02.04 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.04.04 року у справі N 29/794 господарського суду міста Києва залишити без змін, а касаційну скаргу ДПІ у Дарницькому районі без задоволення.