ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
10.06.2004
Справа N 6/282
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 03.11.2004
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Про визнання договору недійсним
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Усенко Є.А.
суддів: Глос О.I., Бакуліної С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Дочірнього підприємства "Акрілат" Приватного підприємства "Акрілат Хімконтракт", ВАТ "Мотор Січ"
на постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 27.02.2004
у справі N 6/282 господарського суду Запорізької області
за позовом ДПІ у Жовтневому районі м. Запоріжжя
до Дочірнього підприємства "Акрілат" Приватного підприємства "Акрілат Хімконтракт", ВАТ "Мотор Січ"
про визнання договору недійсним і про стягнення усього отриманого за угодою
в судовому засіданні взяли участь представники:
від позивача: Коломоєць О.М.
від відповідача 1: Годун Г.В.
від відповідача 2: Савченко Л.Д.
встановив:
Рішенням господарського суду Запорізької області від 11.12.2003 у справі N 6/282 (суддя Місюра Л.С.) позов задоволено частково: договір к0393/01-Д від 24.04.2001, укладений між Дочірнім підприємством "Акрілат" Приватного підприємства "Акрілат Хімконтракт" та ВАТ "Мотор Січ" визнано недійсним на підставі ст. 48 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ). Крім того, стягнуто з Дочірнього підприємства "Акрілат" Приватного підприємства "Акрілат Хімконтракт" в доход державного бюджету витрати по сплаті державного мита у сумі 42,50 грн., а на користь ДП "Судовий інформаційний центр" - 0,01 грн. витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу; з ВАТ "Мотор Січ" - в доход державного бюджету витрати по сплаті державного мита у сумі 42,50 грн., а на користь ДП "Судовий інформаційний центр" - 0,01 грн. витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу. В решті позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, ДПІ у Жовтневому районі м. Запоріжжя було подано апеляційну скаргу до Запорізького апеляційного господарського суду.
Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 27.02.2004 (судді Хуторний В.М., судді Юхименко О.В., Кричмаржевський В.А.) рішення господарського суду Запорізької області від 11.12.2003 у справі N 6/282 скасовано. Позов задоволено частково: договір к0393/01-Д від 24.04.2001, укладений між Дочірнім підприємством "Акрілат" Приватного підприємства "Акрілат Хімконтракт" та ВАТ "Мотор Січ", визнано недійсним в частині, що стосується поставки ацетону, з моменту укладання на підставі ст. 49 Цивільного кодексу України. Зобов'язано Дочірнє підприємство "Акрілат" Приватного підприємства "Акрілат Хімконтракт" повернути ВАТ "Мотор Січ" у місячний строк грошову суму у розмірі 527534,41 грн. Стягнуто з ВАТ "Мотор Січ" в доход державного бюджету грошову суму у розмірі 527534,41 грн. та витрати по сплаті державного мита у розмірі 1338,75 грн., а на користь ДП "Судовий інформаційний центр" - 59 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; з Дочірнього підприємства "Акрілат" Приватного підприємства "Акрілат Хімконтракт" - в доход державного бюджету витрати по сплаті державного мита у розмірі 1338,75 грн., а на користь ДП "Судовий інформаційний центр" - 59 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
У касаційних скаргах ВАТ "Мотор Січ" просить скасувати постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 27.02.2004 у справі N 6/282 та припинити провадження у справі, а Дочірнє підприємство "Акрілат" Приватного підприємства "Акрілат Хімконтракт" просить скасувати постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 27.02.2004 у справі N 6/282 і постановити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення господарським судом апеляційної інстанції ст.ст. 19, 42 Конституції України ( 254к/96-ВР ), ст. 49 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ), ст.ст. 207, 208 Господарського кодексу України ( 1798-12 ), ст. 22 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" від 01.06.2000 N 1775-III.
Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційні скарги ВАТ "Мотор Січ" та Дочірнього підприємства "Акрілат" Приватного підприємства "Акрілат Хімконтракт" підлягають задоволенню з наступних підстав.
Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що між Дочірнім підприємством "Акрілат" Приватного підприємства "Акрілат Хімконтракт" (постачальник) та ВАТ "Мотор Січ" (покупець) було укладено договір поставки від 24.04.2001 N к0393/01-Д, відповідно до умов якого відповідач - 1 зобов'язався виготовити та поставити відповідачу - 2 ацетон технічний в кількості 60 тон і розчинювач 646 у кількості 40 тон на загальну суму 479040 грн. Доповненням N 1 до вказаного договору поставки сторони пролонгували дію договору від 24.04.2001 N к0393/01-Д до 31.12.2002 та змінили суму договору, яка склала 719880 грн. Вказаний договір відповідачами виконано (що підтверджено податковими накладними N 31 від 10.04.2001, С-35 від 07.06.2001, С-54 від 26.06.2001, С-89-1 від 31.07.2001, С-168 від 25.09.2001, С-117 від 27.08.2001, N 552 від 19.04.2001, N 467 від 26.12.2001, С-216 від 01.11.2001, N 820 від 29.03.2002, N 44 від 19.04.2001 на загальну суму 527534,41 грн. з урахуванням податку на додану вартість та банківськими виписками і платіжними дорученнями N 2276 від 04.04.2001, N 188 від 10.05.2001, N 110893 від 15.06.2001, N 4060 від 13.06.2001, N 110837 від 15.06.2001, N 110911 від 15.06.2001, N 7065 від 20.09.2001, N 7066 від 20.09.2001, N 3822 від 20.11.2001, N 4625 від 26.12.2001, N 2352-1 від 31.01.2002, N 691 від 29.03.2002.
ДПІ у Жовтневому районі м. Запоріжжя звернулася з позовом про визнання договору поставки від 24.04.2001 N к0393/01-Д недійсним на підставі ст. 49 ЦК України ( 1540-06 ) та зобов'язання відповідача - 1 повернути відповідачу - 2 все отримане за договором і стягнення з відповідача - 2 всього отриманого за договором в доход держави, оскільки на момент укладання договору у відповідача - 1 ліцензії на здійснення господарської діяльності, пов'язаної з оборотом прекурсорів, не було.
Відмовляючи у задоволенні позову про визнання угоди недійсною на підставі ст. 49 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ), господарський суд I-ої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено факту укладання угоди з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, оскільки у разі відсутності у суб'єкта господарювання ліцензії на провадження певного виду господарської діяльності, договір безпосередньо пов'язаний з такою діяльністю, повинен бути визнаний недійсним як такий, що не відповідає вимогам закону на підставі ст. 48 ЦК України (у зв'язку з чим ДПІ у Жовтневому районі м. Запоріжжя у даному випадку є неналежним позивачем).
Однак, дійшовши до правомірного висновку про невідповідність договору поставки N к0393/01-Д від 24.04.2001 вимогам закону, господарський суд I-ої інстанції не врахував, що предметом позову було визнання угоди недійсною з підстав, передбачених ст. 49 ЦК України ( 1540-06 ), а не з інших підстав.
У зв'язку з наведеним, господарський суд вийшовши за межі позовних вимог без законних підстав (без клопотання заінтересованої сторони), порушив вимоги п. 2 ст. 83 ГПК України ( 1798-12 ), згідно з якою господарський суд при прийнятті рішення має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.
Задовольняючи позовні вимоги про визнання угоди недійсною на підставі ст. 49 ЦК України ( 1540-06 ), господарський суд апеляційної інстанції виходив з того, що укладання договору на поставку ацетону без наявності відповідної ліцензії свідчить про протиправність зазначеної угоди (оскільки така угода порушує основні принципи існуючого суспільного ладу) і є підставою для визнання зазначеної угоди недійсною згідно зі ст. 49 ЦК України.
Однак, зазначені висновки не є такими, що грунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права, з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 49 ЦК України ( 1540-06 ), угода укладена з метою, суперечною інтересам держави і суспільства, визнається недійсною.
Пленум Верховного Суду України у п. 6 постанови від 28.04.1978 N 3 "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" роз'яснив, що до угод, укладених з метою, суперечною інтересам держави і суспільства, зокрема, належать угоди, спрямовані на використання всупереч закону колективної, державної або чиєїсь приватної власності з корисливою метою, приховування фізичними та юридичними особами від оподаткування, використання майна, що знаходиться у їх власності або користуванні, на шкоду правам, свободам і гідності громадян, інтересам суспільства, на незаконне відчуження землі або незаконне нею користування, розпорядження чи придбання всупереч встановленим правилам предметів, вилучених з обігу або обмежених у обігу.
Пунктом 2 зазначеної постанови передбачено, що угода може бути визнана недійсною лише з підстав та з наслідками, передбаченими законом. Тому в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.
Господарськими судами встановлено, що ацетон не вилучений з обігу і не обмежений в обігу, а відповідно до таблиці IV списку N 2 Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, з обігом яких пов'язана діяльність, що підлягає ліцензуванню, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 10.05.1999 N 786 відноситься до прекурсорів, відносно яких встановлено лише заходи контролю.
Преамбулою Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" ( 1775-14 ) зазначено, що цей Закон визначає види господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, порядок їх ліцензування, встановлює державний контроль у сфері ліцензування, відповідальність суб'єктів господарювання та органів ліцензування за порушення законодавства у сфері ліцензування.
Згідно зі ст. 1 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" ( 1775-14 ) термін "господарська діяльність" вживається у такому значенні: господарська діяльність - будь-яка діяльність, у тому числі підприємницька, юридичних осіб, а також фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, пов'язана з виробництвом (виготовленням) продукції, торгівлею, наданням послуг, виконанням робіт.
Стаття 9 зазначеного закону визначає види господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, серед яких є розроблення, виробництво, виготовлення, зберігання, перевезення, придбання, пересилання, ввезення, вивезення, відпуск, знищення наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів.
Відповідальність за здійснення господарської діяльності без ліцензій встановлено ст. 22 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" ( 1775-14 ), а саме: застосування фінансових санкцій у вигляді штрафів у розмірах, встановлених Законом, які спрямовуються до Державного бюджету України.
Таким чином, встановлення факту порушення відповідачем - 1 вимог Законів України "Про підприємництво" від 07.02.1991 N 698-XII, "Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів" від 15.02.1995 N 60/95-ВР, "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" ( 1775-14 ) у зв'язку з укладанням договору поставки ацетону без наявності відповідної ліцензії свідчить про невідповідність угоди вимогам закону, але не є підставою для визнання угоди недійсною згідно зі ст. 49 ЦК України ( 1540-06 ) як укладеною з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, та застосування наслідків у вигляді стягнення в доход держави одержаного за угодою.
З огляду на зазначене, господарські суди першої та апеляційної інстанцій, повно і всебічно встановивши обставини справи, допустили неправильне застосування норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного висновку щодо прав і обов'язків сторін у справі та є підставою відповідно до ч. 1 ст. 111-10 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) для скасування постановлених у справі судових рішень та прийняття нового рішення про відмову в позові.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 2 ст. 111-9, 111-10, 111-11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Вищий господарський суд України, постановив:
Касаційні скарги ВАТ "Мотор Січ" та Дочірнього підприємства "Акрілат" Приватного підприємства "Акрілат Хімконтракт" задовольнити.
Скасувати постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 27.02.2004 та рішення господарського суду Запорізької області від 11.12.2003 у справі N 6/282.
В позові відмовити.