ДЕРЖАВНИЙ КОМІТЕТ УКРАЇНИ З ПИТАНЬ
РЕГУЛЯТОРНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ПІДПРИЄМНИЦТВА
ЛИСТ
04.03.2005 N 1404/0/2-05
Про розгляд листа
Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва розглянув Ваш лист від 15.02.2005 р. N 100 щодо надання роз'яснень з питань справляння державного мита при нотаріальному посвідченні статуту підприємства та повідомляє таке.
Відповідно до чинного законодавства, обов'язковому нотаріальному посвідченню підлягають договори про створення акціонерних товариств, якщо товариства створюються фізичними особами (стаття 153 Цивільного кодексу України ( 435-15 ); пункт 35 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 р. N 20/5.
Згідно з пунктом 2 статті 153 Цивільного кодексу України ( 435-15 ), договір про створення акціонерного товариства не є установчим документом.
Установчим документом акціонерного товариства є його статут (стаття 154 Цивільного кодексу України ( 435-15 ).
Необхідність нотаріального посвідчення підписів засновників (учасників) на установчих документах юридичних та фізичних осіб пов'язана з вимогою пункту 5 статті 8 та пункту 5 статті 42 Закону України від 15.05.2003 р. N 755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", де передбачено: "установчі документи юридичної особи, а також зміни до них викладаються письмово, прошиваються, пронумеровуються та підписуються засновниками (учасниками), якщо законом не встановлено інший порядок їх затвердження. Підписи засновників (учасників) на установчих документах повинні бути нотаріально посвідчені".
Таким чином, нотаріально посвідчується не установчий договір сам собою, а підпис фізичної особи на такому договорі, тому не може йти мова про стягнення за цю нотаріальну дію державного мита за ставкою, визначеною у підпункті "д" пункту 3 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.93 р. N 7-93 "Про державне мито" (далі - Декрет).
Нотаріус засвідчує тільки той факт, що статутні документи підписані саме тими особами, які фігурують як засновники (учасники), що у повній мірі відповідає вимогам пунктів 260, 261 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 року N 20/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 03.03.2004 р. за N 283/8882.
Згідно з цими пунктами, нотаріус засвідчує справжність підпису на документах, зміст яких не суперечить закону, і які не мають характеру угод та не містять у собі відомостей, що ганьблять честь і гідність людини. Нотаріус, засвідчуючи справжність підпису, не посвідчує факти, викладені у документі, а лише підтверджує, що підпис зроблено певною особою.
Державне мито за нотаріальне посвідчення підписів на установчому договорі має справлятись за ставкою, визначеною у підпункті "р" пункту 3 статті 3 Декрету КМ України "Про державне мито" ( 7-93 ), тобто у розмірі 0,02 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Такої ж думки дотримується Державна податкова адміністрація України, що підтверджується листом від 04.04.2003 р. N 3530/6/17-0576.
На думку Держпідприємництва України, державне мито при нотаріальному посвідченні установчого договору як такого має стягуватися за ставкою, визначеною у підпункті "є" пункту З статті 3 Декрету КМ України "Про державне мито" ( 7-93 ), тобто у розмірі 0,05 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, оскільки установчий договір не підлягає оцінці, розмір статутного фонду, розмір вкладів учасників не є ціною або сумою цього договору. Установчий договір свідчить про об'єднання майна осіб, що бажають створити господарське товариство, та не містить ознак відчуження, адже господарське товариство, яке стане власником майна, переданого його засновниками, згідно зі статтею 12 Закону України "Про господарські товариства" ( 1576-12 ), після того, як здобуде правоздатність, тобто після державної реєстрації, є власністю самих засновників. Такої ж думки дотримується Державна податкова адміністрація України, що підтверджується листом від 10.01.95 р. N 14-417/10-121.
Установчі договори, крім домовленостей сторін щодо формування статутного фонду, який можна оцінити, містять і відомості про вид товариства, предмет і цілі його діяльності, склад засновників та учасників, найменування та місцезнаходження, склад та компетенцію органів товариства та порядок прийняття ними рішень відповідно до вимог законодавства. А Законом України від 12.07.2001 р. N 2658-III "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" формування статутного фонду не віднесено до випадків обов'язкової оцінки майна, якщо при його формуванні не використовується державне майно або майно, що є у комунальній власності. Порядок оцінки майна, що вноситься до статутного фонду, визначається в установчих документах товариства.
Тому з набранням чинності цим Законом ( 2658-14 ) установчі договори не визнаються такими, що підлягають оцінці.
Отже, за утворення статутного фонду не треба сплачувати державне мито, а тому посилання Державної податкової адміністрації України на те, що проведення оцінки майна є обов'язковим у випадках оподаткування майна та визначення розміру державного мита згідно з законом (стаття 7 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні ( 2658-14 ), як на підставу для обов'язкової оцінки установчих договорів, є помилковим.
Держпідприємництво України листами від 14.02.2003 р. N 1-222/863, 12.05.2003 р. N 3-221/2850 зверталось до Державної податкової адміністрації України з проханням відкликати листи від 26.12.2002 р. N 10808/5/17-0516 та від 23.08.2002 р. N 6699/5/17-0516 про ставки та порядок справляння державного мита при нотаріальному посвідченні установчих договорів як такі, що не відповідають чинному законодавству України, однак наші пропозиції залишились без уваги.
Листи Державної податкової адміністрації України від 26.12.2002 р. N 10808/5/17-0516 та від 23.08.2002 р. N 6699/5/17-0516 не можуть розглядатись як акти у розумінні частини четвертої статті 5 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), а отже і не можуть бути предметом спору у господарському суді.
Але отримання письмової відмови нотаріуса у вчиненні нотаріальних дій, які передбачені Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 року N 20/5, є підставою для звернення до суду з позовом про спонукання вчинити нотаріальні дії.
Заступник голови О.Сахненко