АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
УХВАЛА
05.11.2001 р.
Справа № 2
Про поновлення на роботі, стягнення
заробітної плати за час вимушеного прогулу
та відшкодування моральної шкоди
Головуючий в I інстанції С
Доповідач А.
Категорія 22.
15 січня 2002 року Апеляційний суд м. Києва в складі:
головуючого - А.
суддів: Д., X.
при секретарі Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Я. в інтересах К. на рішення Жовтневого місцевого суду м. Києва від 05 листопада 2001 року в справі за позовом К. до державного комунального підприємства “К”, структурного відособленого підрозділу “Ж”, акціонерної енергопостачальної компанії “Е” про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди встановив:
В липні 2001 року К. пред'явила позов до державного комунального підприємства “К”, структурного відособленого підрозділу “Ж”, акціонерної енергопостачальної компанії “Е” про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
В уточнених вимогах зазначала, що працювала на посаді машиніста котлів в ДКП “К”. На виконання рішення Київської міської ради від 21 грудня 2000 року № 128/1105 та розпорядження Київської міської державної адміністрації від 30 березня 2001 року майно ДКП “К” було передано в управління акціонерній енергопостачальній компанії “Е”, яка на виконання зазначених рішень Київради і Київської міськдержадміністрації наказом від 4 травня 2001 року створила у складі компанії відокремлений структурний підрозділ “Ж”. Працівникам ДКП “К” було запропоновано написати заяви про звільнення у зв'язку з переведенням на роботу в “Ж”. 23 червня 2001 року подала заяву про продовження трудового договору, однак ДКП “К” наказом № 228-к від 25 липня 2001 року звільнило з роботи за п.6 ст. 36 КЗпП України (відмова працівника від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці).
Посилаючись на те, що з роботи звільнена незаконно, просила суд поновити на роботі в відокремленому структурному підрозділі “Ж”, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу, а також моральну шкоду в розмірі 5 тис. гривень.
Рішенням Жовтневого місцевого суду м. Києва від 05 листопада 2001 року в позові відмовлено.
В апеляційній скарзі позивачка просить скасувати рішення і постановити нове, посилаючись на те, що оскільки суд у рішенні не встановив змін в організації виробництва і праці, то помилково прийшов до висновку про законність звільнення за п. 6 ст. 36 КЗпП.
Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
На виконання рішення Київської міської ради від 21 грудня 2000 року №128/1105 та розпорядження Київської міської державної адміністрації від 30 березня 2001 року майно ДКП “К” було передано в управління акціонерній енергопостачальній компанії “Е”, яка, в свою чергу, на виконання зазначених рішень Київради і Київської міськдержадміністрації наказом № 135 від 4 травня 2001 року створила у складі компанії відокремлений структурний підрозділ “Ж”. Працівникам ДКП “К” було запропоновано написати заяви про звільнення у зв'язку з переведенням на роботу в “Ж”. Позивачка таку заяву не подала, а звернулася з заявою про продовження трудового договору.
Наказом № 228-к від 25 липня 2001 року ДКП “К” звільнило позивачку з посади чергової обслуговуючого персоналу району котелень № 2 за п.6 ст. 36 КЗпП України - відмова працівника від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці (а.с. 31).
Згідно з п. 6 ст. 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці.
У п. 10 Постанови “Про практику розгляду судами трудових спорів” Пленум Верховного Суду України роз'яснив судам, що припинення трудового договору за п.6 ст. 36 КЗпП при відмові працівника від продовження роботи зі зміненими істотними умовами праці може бути визнане обґрунтованим, якщо зміна істотних умов праці при провадженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою викликана змінами в організації виробництва і праці (раціоналізацією робочих місць, введенням нових форм організації праці, у тому числі перехід на бригадну форму організації праці, і, навпаки, впровадженням передових методів, технологій тощо).
В даному випадку суд в рішенні прийшов до висновку про те, що в ДКП “К” реорганізації не відбулося, тому позивачку правильно звільнили за п. 6 ст. 36 КЗпП.
Однак, позивачку не звільняли з підстав, що передбачають припинення трудового договору у випадку змін в організації виробництва і праці (п. 1 ст. 40 КЗпП). А визнаючи правильним звільнення за п. 6 ст. 36 КЗпП, суд не встановив у рішенні чи були для її звільнення підстави, що вказані в наказі, з врахуванням як вимог закону, так і відповідних роз'яснень Пленуму Верховного Суду України. В наказі про звільнення також відсутні посилання на зміни істотних умов праці.
Таким чином, суд не встановив, які саме правовідносини, що витікають з припинення трудового договору, в дійсності виникли між сторонами, і які їх права та обов'язки за цими правовідносинами.
Встановлені порушення процесуального права перешкоджають суду апеляційної інстанції дослідити обставини, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції, тому справу підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст. 305-306 ЦПК України суд ухвалив:
Апеляційну скаргу Я. в інтересах К. задовольнити частково.
Рішення Жовтневого місцевого суду м. Києва від 05 листопада 2001 року скасувати, а справу направити на новий розгляд то Солом'янського районного суду м. Києва.
Головуючий
Судді