Бувальщина про зарахування.
Чи можливе зарахування, коли вже є рішення суду?
Якщо ви не вірите в універсальність зарахування зустрічних однорідних вимог, то це даремно: зарахування можливе навіть на стадії виконання рішення суду в ході виконавчого провадження. Однак для того щоб здійснити таке зарахування, одному підприємству довелося пройти тернистий шлях. Наша історія написана на підставі конкретного судового рішення.
А почалося все досить-таки банально...
Якось підприємство А заборгувало підприємству Б певну суму грошових коштів за поставлену продукцію. Підприємство Б, як це звичайно буває, звернулося до господарського суду для стягнення заборгованості і штрафних санкцій. Під час судового засідання підприємству А нічого було заперечити, оскільки сума боргу була підтверджена належними доказами.
Судом було прийняте рішення про стягнення боргу в примусовому порядку. Як відомо, згідно зі ст. 115 ГПК рішення судів виконуються в порядку, передбаченому Законом № 606.
Далі підприємство Б звернулося до виконавчої служби, було відкрите виконавче провадження, у ході якого направлена платіжна вимога в банк. Однак - на досаду виконавчої служби і на щастя підприємства А - на рахунку останнього не виявилося грошових коштів, і платіжна вимога виконавчої служби повернулася неоплаченою.
Виконавча служба допустила помилку (або умисно порушила вимогу ст. 24 Закону № 606 про направлення копії постанови про відкриття виконавчого провадження), яка згодом зіграла на руку підприємству А.
Не направивши підприємству А постанову про відкриття виконавчого провадження, виконавча служба дала можливість підприємству скористатися правом добровільного виконання рішення суду в будь-який час з моменту винесення рішення - аж до отримання копії заяви підприємства Б про зміну способу виконання рішення.
Знайшов, купив, зарахував
(здійснення зарахування)
Отримавши рішення суду, підприємство А, бажаючи його виконати, посилено шукає найбільш вигідні для себе варіанти. Хто шукає, той завжди знайде: підприємство А знаходить кредитора підприємства Б. Цей кредитор з величезним задоволенням, відповідно до ст. 197 ЦК УРСР*, поступається за 25 % від суми боргу підприємству А своїм "безнадійним" правом вимоги ("безнадійним" - тому що у підприємства Б не було ні грошей, ні майна).
Придбане право вимоги за розміром було майже таким самим (на 200 грн. менше), як і сума, яка підлягала стягненню з підприємства А за рішенням суду (включаючи держмито та судові витрати).
Підприємство А негайно сповіщає підприємство Б про придбане право, природно, вимагаючи оплати боргу, і відповідно до ст. 165 ЦК УРСР після закінчення 7 днів з моменту отримання вимоги підприємством Б набуває права на позов.
Оскільки підприємство Б не збиралося виконувати свої боргові зобов'язання, підприємство А, користуючись правом добровільного виконання рішення суду, наданим боржникові ст. 24 Закону № 606 на підставі ст. 217 ЦК УРСР, здійснило зарахування зустрічних однорідних вимог. У результаті були зараховані грошові вимоги підприємства Б за рішенням суду та грошові вимоги підприємства А за придбаним правом вимоги в рівній сумі. Різниця в 200 грн. була переведена підприємством А на рахунок підприємства Б у безготівковому порядку.
Природно, зробити зарахування в добровільному порядку та підписати двосторонню угоду про зарахування підприємство Б не погодилося. Тому зарахування довелося здійснювати в односторонньому порядку відповідно до ч. 2 ст. 217 ЦК УРСР, яка свідчить, що для зарахування достатньо заяви однієї сторони. Повідомлення про зарахування було направлене підприємству Б поштою, рекомендованим листом з повідомленням.
Хід у відповідь
Не визнавши здійснене зарахування, підприємство Б подає заяву до суду про звернення стягнення на майно боржника (у порядку, установленому ст. 121 ГПК України). Підставою стала неоплачена у зв'язку з відсутністю грошових коштів на розрахунковому рахунку підприємства А вимога виконавчої служби. Заява була прийнята судом до розгляду і задоволена навіть без виклику боржника до судового засідання.
Що написано судом, можна вирубати
тільки в порядку, передбаченому Законом
(Апеляційне оскарження ухвали суду)
Згодом підприємство А довго доводило суду апеляційної інстанції, що ухвала суду першої інстанції не обґрунтована, а отже, підлягає скасуванню, оскільки немає підстав для звернення стягнення на майно: адже рішення суду виконане повністю в порядку добровільного виконання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог і перерахування решти суми в безготівковому порядку.
Спочатку апеляційний суд, перевіряючи повноту та правильність дослідження судом першої інстанції всіх матеріалів справи, попросив пояснити - "у чому ж полягає однорідність зараховуваних вимог"? Потім, перевіряючи правильність застосування норм матеріального права, суд досліджував питання про дійсність зарахування (адже зарахування не визнане другою стороною).
Підприємство А, обґрунтовуючи свою апеляційну скаргу, наводило такі аргументи:
1. Стосовно однорідності вимог - послалося на Лист № 28-313, у якому НБУ повідомляє, що зустрічними вимогами є зобов'язання сторін, що виникли з різних взаємних зобов'язань, термін виконання яких уже настав. Як правило, вони повинні бути грошовими і повинні бути виражені у тій же валюті. Точно як у нашому випадку - грошові вимоги за рішенням суду і грошові вимоги за відступленим правом вимоги, обидві вимоги в гривнях і термін виконання обох вимог до моменту здійснення зарахування вже настав.
2. Стосовно здійснення зарахування в односторонньому порядку - щоб переконати суд, що визнання другою стороною здійсненого зарахування не обов'язкове, підприємство А навело Лист № 01-8, у п. 4 якого ВАСУ зазначає, що припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог згідно зі ст. 217 ЦК УРСР - це одностороння угода, яка оформляється заявою однієї зі сторін. Якщо друга сторона не згодна із здійсненим зарахуванням, спір підлягає вирішенню по суті з урахуванням усіх матеріалів справи, у тому числі передбачених ст. 218 ЦК УРСР. Іншими словами, якщо підприємство Б було не згодне із зарахуванням, то воно повинне було оскаржити зарахування в судовому порядку. Підставою для оскарження могли стати обставини, передбачені ст. 218 ЦК УРСР або недійсність зараховуваної вимоги (у нашому випадку - недійсність поступленого права вимоги). Однак підприємство Б зарахування не оскаржило і навіть у цьому процесі не заперечувало наявності боргу за придбаним підприємством А правом вимоги.
Однак переконати суд не вдалося. У кінцевому результаті апеляційний суд відмовив підприємству А в задоволенні апеляційної скарги, а визначення суду першої інстанції залишив без зміни у зв'язку з тим, що зарахування зустрічних однорідних вимог може застосовуватися тільки при вирішенні спорів, а рішення суду виконується в порядку, передбаченому Законом "Про виконавче провадження".
Вирішальна битва в порядку, передбаченому законом
(Касаційне оскарження)
Далі підприємством А була подана касаційна скарга до ВГСУ. У період очікування її розгляду була виснажлива боротьба з виконавчою службою, оскільки визначення суду, яким було звернене стягнення на майно, набуло чинності. Але це окрема історія.
Не минуло і півроку, як відбулося засідання Вищого господарського суду України. I, "о диво", дослідивши всі матеріали справи, Вищий господарський суд України довів, що "закон є і він логічний".
ВГСУ задовольнив касаційну скаргу підприємства А, скасував постанову апеляційного суду та ухвалу суду першої інстанції. Мотивуючи свою постанову, ВГСУ зазначив, що висновки апеляційного суду щодо неприпустимості зарахування однорідних вимог на стадії виконання судового рішення є необґрунтованими, оскільки ст. 218 ЦК УРСР не передбачені обмеження щодо зарахування вимог на стадії виконання судового рішення.
Зробимо висновки
Ця історія трапилася в період дії ЦК УРСР, але й сьогодні, після набуття чинності ЦК і ГК, суть законодавчих норм щодо здійснення зарахувань не змінилася. Припинення зобов'язань шляхом здійснення зарахування передбачене ст. 601 ЦК та 203 ГК. Як і раніше, для здійснення зарахування достатньо заяви однієї сторони.
При здійсненні зарахування пам'ятайте:
1. Вимоги, які зараховуються, повинні бути зустрічними, однорідними, з терміном виконання, що настав (термін виконання не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги).
2. Статтею 602 ЦК передбачений перелік обставин, за наявності яких зарахування зустрічних однорідних вимог неприпустиме.
Зазначимо, що зарахування можливе й у процесі банкрутства протягом дії мораторію (детально див. лист Держкомпідприємництва від 17.02.03 р. № 3-20/899). Так що зарахування зустрічних однорідних вимог дійсно універсальне, але вся його універсальність на сьогодні ще не розкрита.
Отже, розглянувши судові баталії одного підприємства, ми довели, що зарахування можливе і на стадії виконання судового рішення. I хоча в Україні немає прецедентного права, господарські суди завжди беруть до уваги думку ВГСУ. Сподіваємося, що розглянута ситуація допоможе вам безперешкодно здійснити зарахування.
__________________________
* Події відбувалися ще в період дії "старого" ЦК, тому в тексті є посилання на ЦК УРСР.
Перелік документів
1. ЦК УРСР - Цивільний кодекс Української РСР від 18.07.63 р.
2. ГПК - Господарський процесуальний кодекс України від 06.11.91 р. № 1798-XII.
3. ЦК - Цивільний кодекс України від 16.01.03 р. № 435-IV.
4. ГК - Господарський кодекс України від 16.01.03 р. № 436-IV.
5. Закон про фінпослуги - Закон України від 12.07.01 р. № 2664-III "Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг".
6. Закон № 185 - Закон України від 23.09.94 р. № 185/94-ВР "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті".
7. Закон № 606 - Закон України від 21.04.99 р. № 606-XIV "Про виконавче провадження".
8. Закон № 2374 - Закон України від 05.04.01 р. № 2374-III "Про обіг векселів в Україні".
9. Декрет № 15-93 - Декрет КМУ від 19.02.93 р. № 15-93 "Про систему валютного регулювання та валютного контролю".
10. Положення № 21 - Положення про надання окремих фінансових послуг юридичними особами - суб'єктами господарювання, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, затверджене розпорядженням Держфінпослуг від 22.01.04 р. № 21.
11. Лист № 01-8 - лист Вищого арбітражного суду України від 01.07.96 р. № 01-8/241 "Про деякі питання застосування норм чинного законодавства при вирішенні спорів".
12. Лист № 0216 - лист ДПАУ від 21.04.05 р. № 3335/6/12-0216 "Про надання відповіді".
13. Лист № 28-313 - лист Національного банку України від 11.06.01 р. № 28-313/2348-3485.
14. Лист № 1528 - лист Держкомпідприємництва від 19.03.02 р. № 2-221/1528 "Про віднесення поручництва до фінансових послуг".
15. Лист № 5317 - лист ДПАУ від 26.07.02 р. № 11677/7/23-5317 "Щодо оплати в іноземній валюті продукції, послуг, робіт, прав інтелектуальної власності та інших майнових прав на виконання договору гарантії, поручництва".
Максим Пристромко,
юрисконсульт ЗАТ "Кодакінвест"