ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
08.02.2005
Справа N 7/93-23/46
Щодо розгляду касаційної скарги Відкритого акціонерного
товариства "Львівський завод "Автонавантажувач"
Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі: <...>
за участю представників: <...>
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Львівський завод "Автонавантажувач" (далі - Товариство) на постанову Вищого господарського суду України від 1 вересня 2004 р. у справі N 7/93-23/46 за заявою Управління Пенсійного фонду України в Залізничному районі м. Львова (далі - Управління) до Товариства про визнання майнових вимог у справі про банкрутство Товариства, ВСТАНОВИЛА:
Ухвалою господарського суду Львівської області від 3 жовтня 2001 р. порушено провадження у даній справі.
8 грудня 2003 р. керуючий санацією Товариства звернувся до суду з клопотанням про зменшення кредиторських вимог Управління на 324207 грн. заборгованості зі сплати страхового збору та 140514 грн. штрафних санкцій за порушення строків перерахування цього збору. Заява мотивована тим, що зазначені суми підлягають списанню на підставі статті 18 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (далі - Закон про погашення зобов'язань платників податків).
Ухвалою від 26 грудня 2003 р. господарський суд Львівської області зазначене клопотання задовольнив, зменшивши суму кредиторських вимог Управління до Товариства на вказані суми, а також зобов'язав керуючого санацією внести відповідні зміни до реєстру вимог кредиторів. Ухвала суду обґрунтована тим, що відповідно до Закону України від 11 липня 2003 р. ( 1127-15 ) "Про внесення змін до статті 18 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" проводиться списання і розстрочення податкового боргу, пов'язаного з виплатою заробітної плати негрошовою формою розрахунків шляхом взаємозаліку заборгованості по позиках та/або товарному кредиту, а аудиторським висновком підтверджено погашення кредиторської заборгованості по заробітній платі взаємозаліком дебіторської заборгованості щодо товарного кредиту по Товариству на суму 324207 грн.
Постановою від 24 березня 2004 р. Львівський апеляційний господарський суд вказану ухвалу залишив без змін, обґрунтувавши її тими ж висновками, що і місцевий суд.
Вказані судові рішення першої та апеляційної інстанцій оскарженою постановою Вищий господарський суд України скасував, обґрунтувавши постанову тим, що відповідно до преамбули Закону про погашення зобов'язань платників податків ( 2181-14 ) цей Закон не регулює питання погашення податкових зобов'язань або стягнення податкового боргу з осіб, на яких поширюються судові процедури, визначені Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" ( 2343-12 ) (далі - Закон про банкрутство), і тому такий податковий борг підлягає списанню у порядку, встановленому тільки названим Законом.
Товариство просить постанову Вищого господарського суду України скасувати, мотивуючи касаційну скаргу неправильним застосуванням судом норм матеріального права і порушенням процесуально-правових норм.
Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представників сторін, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню на таких підставах.
Скасовуючи рішення і постанову судів першої й апеляційної інстанцій, Вищий господарський суд України дійшов помилкового висновку про те, що спірні правовідносини щодо списання суми податкового боргу Товариства повинні врегульовуватися у порядку, встановленому виключно Законом про банкрутство ( 2343-12 ), зокрема, шляхом укладання мирової угоди з Управлінням. При цьому він безпідставно послався на частину третю преамбули Закону про погашення зобов'язань платників податків ( 2181-14 ), згідно з якою цей Закон не регулює питання погашення податкових зобов'язань або стягнення податкового боргу з осіб, на яких поширюються судові процедури, визначені Законом про банкрутство.
Як свідчить системний аналіз положень Закону про погашення зобов'язань платників податків ( 2181-14 ), сфера регулювання цим Законом правовідносин, що виникають між платниками податків і контролюючими органами, не обмежується правовим регулюванням власне заходів щодо забезпечення погашення податкового зобов'язання або стягнення податкового боргу. Зокрема цим Законом регулюються питання здійснення контролю за платником податків з боку контролюючих органів, подання податкової декларації, визначення суми податкових зобов'язань, узгодження податкових зобов'язань, оскарження рішень контролюючих органів, списання та розстрочення податкового боргу тощо.
Тому керуючий санацією Товариства правомірно звернувся до суду з клопотанням про зменшення суми кредиторських вимог Управління шляхом списання суми заборгованості зі сплати страхового збору та штрафних санкцій на підставі статті 18 Закону про погашення зобов'язань платників податків ( 2181-14 ), позаяк Товариство має право на їх списання незалежно від порушення в суді справи про його банкрутство.
У зв'язку з цим постанову Вищого господарського суду України не можна вважати законною і обґрунтованою, а тому вона підлягає скасуванню.
Натомість, апеляційний господарський суд всебічно і повно встановив всі фактичні обставини справи на підставі об'єктивної оцінки наявних в ній доказів, достеменно з'ясував дійсні права і обов'язки сторін та правильно застосував норми матеріального права, що регулюють їх спірні відносини, а тому ухвалена ним постанова підлягає залишенню в силі.
Виходячи з викладеного та керуючись статтями 111-17 - 111-20 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Судова палата у господарських справах Верховного Суду України ПОСТАНОВИЛА:
Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Львівський завод "Автонавантажувач" задовольнити, постанову Вищого господарського суду України від 1 вересня 2004 р. скасувати, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 24 березня 2004 р. залишити в силі.
Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.