ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
10.02.2005
Справа N 5/2700-26/342
Про визнання недійсним податкового
повідомлення-рішення та стягнення
бюджетної заборгованості
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 14.04.2005
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: головуючий суддя Першиков Є.В., судді: Савенко Г.В., Ходаківська I.П., розглянувши касаційні скарги Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова на постанову від 21.10.2004 р. Львівського апеляційного господарського суду у справі N 5/2700-26/342 господарського суду Львівської області за позовом Приватного підприємства "Остов" до ДПІ у Галицькому районі м. Львова, відділення Державного казначейства у Галицькому районі м. Львова про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення та стягнення бюджетної заборгованості, за участю представників сторін: не з'явилися, ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Львівської області від 30.09.2004 р. у справі N 5/2700-26/342, яке залишене без змін постановою від 21.10.2004 р. Львівського апеляційного господарського суду, задоволено позов ПП "Остов", м. Львів до ДПІ у Галицькому районі м. Львова та ВДК у Галицькому районі м. Львова про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення ДПІ у Галицькому районі м. Львова N 0004322320/04-23-4/30583174/15185 від 27.07.2004 р. та стягнення бюджетної заборгованості з податку на додану вартість в сумі 297480 грн.
ДПІ у Галицькому районі м. Львова звернулася з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову від 21.10.2004 р. Львівського апеляційного господарського суду та рішення господарського суду Львівської області від 30.09.2004 р. у справі N 5/2700-26/342 з підстав неправильного застосування пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) та положень наказу ДПА України від 24.04.2003 р. N 196/ДСК "Щодо здійснення ефективного контролю за правомірністю відшкодування з бюджету сум податку на додану вартість юридичним особам".
Розглянувши матеріали справи та касаційної скарги, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно з пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ), суми податку, що підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-яким продажем товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду.
Відповідно до пп. 7.7.3 п. 7.7 ст. 7 названого Закону ( 168/97-ВР ), у разі коли за результатами звітного періоду сума, визначена згідно з підпунктом 7.7.1 цієї статті, має від'ємне значення, така сума підлягає відшкодуванню платнику податку з Державного бюджету України протягом місяця, наступного після подачі декларації.
Підставою для відшкодування платнику сум податку на додану вартість є тільки дані податкової декларації.
Невідшкодовані платнику податків протягом місячного терміну суми ПДВ вважаються бюджетною заборгованістю.
Як встановлено судами, позивачем надана копія примірника податкової декларації з податку на додану вартість за травень 2004 року з відміткою про її отримання податковим органом, згідно з якою сума ПДВ, яка підлягає відшкодуванню з бюджету за підсумками звітного періоду, за травень 2004 року склала 297480 грн.
Згідно матеріалів справи, податковий кредит позивача в сумі 361820 грн., заявлений ним в податковій декларації за травень 2004 року, засвідчується податковою накладною N К08 від 25.05.2004 р. на суму ПДВ 361820,07 грн., виписаною ТзОВ "Конвінт" на підставі договору купівлі-продажу N 1/05 від 25.05.2004 р.
Також судами встановлено, що на виконання вимог наказу ДПА України N 196/ДСК від 24.04.2003 р. "Щодо здійснення ефективного контролю за правомірністю відшкодування з бюджету сум податку на додану вартість юридичними особами", ДПІ здійснено перевірку позивача з питань правомірності відшкодування з бюджету сум податку на додану вартість за травень 2004 року, за результатами якої складено акт від 27.07.2004 р. N 444/23-410/30583174/4110 та прийнято спірне податкове повідомлення-рішення N 0004322320/04-23-4/30583174/15185 від 27.07.2004 р.
У вказаному податковому повідомленні-рішенні зазначено про порушення позивачем пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ), на підставі чого зроблено висновок про завищення ним суми бюджетного відшкодування з ПДВ за травень 2004 року в розмірі 297480 грн.
В акті перевірки, який став підставою прийняття спірного рішення, зазначено, що підприємству вислано виклик за юридичною адресою, проте лист повернуто в зв'язку з відсутністю платника за юридичною адресою.
З огляду на вказані обставини, ДПІ в акті перевірки зроблено висновок, що підприємством в порушення пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) не надано до перевірки жодних документів, які б підтверджували суму бюджетного відшкодування за підсумками звітного періоду за травень 2004 року в розмірі 297480 грн.
Колегія суддів вважає такі висновки ДПІ безпідставними та неправомірними з огляду на наступне.
Як вже зазначалося, податковий кредит позивача в сумі 361820 грн., заявлений ним в податковій декларації за травень 2004 року, копію якої надано до матеріалів справи з відміткою про її отримання податковим органом.
В зазначеній податковій декларації чітко зазначено фактичну адресу підприємства: м. Львів, пр. Свободи, 1-3/49.
Як вбачається з акта перевірки, за вказаною адресою підприємство позивача не повідомлялося про проведення перевірки та необхідність надання будь-яких документів.
Отже, перевіряючи правомірність заявлення до відшкодування суми податку на додану вартість, визначеної в податковій декларації за травень 2004 року, ДПІ безпідставно стверджує про порушення платником податку пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ), а саме ненадання підприємством податкової накладної.
Згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ), не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.
Вказаною нормою передбачено заборону включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку з підстави повної відсутності податкових накладних, які б підтверджували такі витрати.
Як встановлено судами, наявною в матеріалах справи копією податкової накладної N К08 від 25.05.2004 р. спростовуються доводи ДПІ про неправомірність формування податкового кредиту та завищення суми бюджетного відшкодування з ПДВ з мотивів порушення позивачем пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ).
Щодо посилання скаржника на положення наказу ДПА України від 24.04.2003 р. N 196/ДСК "Щодо здійснення ефективного контролю за правомірністю відшкодування з бюджету сум податку на додану вартість юридичним особам", то колегія суддів вважає, що положення цього наказу про обов'язковість проведення зустрічних перевірок не змінюють визначений Законом України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) місячний термін відшкодування з Державного бюджету України податку на додану вартість.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що постанова апеляційного суду прийнята у відповідності до чинного законодавства, підстави для її скасування та задоволення касаційної скарги відсутні.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-9, 111-7, 111-11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Вищий господарський суд України ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова залишити без задоволення.
Постанову від 21.10.2004 р. Львівського апеляційного господарського суду у справі N 5/2700-26/342 господарського суду Львівської області залишити без змін.