ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
16.03.2005
Справа N 12/401
Про стягнення коштів
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 19.05.2005
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Михайлюка М.В., Невдашенко Л.П., Дунаєвської Н.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну скаргу Державного комітету України з державного матеріального резерву на постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 14 грудня 2004 року у справі N 12/401 господарського суду Запорізької області за позовом Державного комітету України з державного матеріального резерву, м. Київ, до Відкритого акціонерного товариства "Дніпроенерго", м. Запоріжжя, про стягнення 506576 грн. 10 коп., за участю: прокурора Баклан Н.Ю., представників позивача - Раєнка В.А., Зуба Б.В., представника відповідача - Шамрай К.Г., встановив:
У липні 2004 року позивач Державний комітет України з державного матеріального резерву пред'явив у господарському суді позов до відповідача Відкритого акціонерного товариства "Дніпроенерго" про стягнення 506576 грн. 10 коп.
Вказував, що між ним та відповідачем, на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 23.01.98 N 73-2 був укладений договір від 02.02.98 NN 11 про відпуск останньому з державного матеріального резерву матеріальних цінностей в порядку тимчасового позичання, а саме: мазуту в обсязі М-100-44 923,522 тонн, М-40-29 682,362 тонн, компонент високов'язкий - 4999,65 тонн на загальну суму 16855874 грн. 08 коп.
Зазначав, що відповідно до п. 2 договору відповідач зобов'язувався сплачувати 0,1% від вартості обсягів відпущеного мазуту.
Посилаючись на те, що відповідач за період з 01.01.2002 по 25.06.2004 (30 місяців) не сплачував відсотки за користування позиченими матеріальними цінностями державного матеріального резерву, позивач просив стягнути 506576 грн. 10 коп.
Рішенням господарського суду Запорізької області від 30 серпня 2004 року (суддя О.А. Проценко) в позові відмовлено.
Рішення мотивовано закінченням строку дії договору.
Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 14 грудня 2004 року (колегія у складі суддів: Мірошниченко М.В. - головуючий, Кричмаржевський В.А., Яценко О.М.) рішення місцевого суду залишено без змін. При розгляді справи в апеляційному провадженні до участі в справі на стороні позивача вступив прокурор.
У касаційній скарзі Державний комітет України з державного матеріального резерву просить скасувати постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 14.12.2004, посилаючись на порушення судом п. 3 ч. 5 ст. 12 Закону України "Про державний матеріальний резерв" ( 51/97-ВР ), постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву" від 08.10.97 N 1129, та задовольнити його вимоги в повному обсязі.
У відзиві на касаційну скаргу ВАТ "Дніпроенерго" просить залишити постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 12.14.2004 без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Заслухавши представників сторін, перевіривши матеріали справи та на підставі встановлених в ній фактичних обставин справи, проаналізувавши правильність застосування апеляційним господарським судом норм матеріального і процесуального права, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені в п. 1 постанови від 29.12.76 року N 11 "Про судове рішення", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Постанова суду апеляційної відповідає зазначеним вимогам, оскільки ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.
Судом встановлено, що 02.02.98 між Державним комітетом України з державного матеріального резерву і ДАЕК "Дніпроенерго" укладено договір N 11, предметом якого є відпуск з державного резерву мазуту згідно постанови Кабінету Міністрів України від 23.01.98 N 73-2.
Відповідно до умов договору відповідачу був відпущений мазут М-100 і мазут М-40 на загальну суму 16855874 грн. 08 коп. на умовах тимчасового позичання зі строком повернення - до 01.10.98.
Згідно п. 2.2 договору відповідач зобов'язався додатково перераховувати на поточний рахунок позивача 0,1% від вартості обсягів відпущеного мазуту.
Пунктом 3.2 договору встановлено, що плата за тимчасове позичання мазуту складає 0,1% вартості відпущеного мазуту на протязі 8 місяців і складає 134846 грн. 99 коп.
Загальна сума договору складає 16990721 грн. 07 коп. (п. 3.3 договору).
Пунктом 9.1 договору встановлено термін дії договору з часу його підписання до 01.10.98.
Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України "Про державний матеріальний резерв" ( 51/97-ВР ) відпуск матеріальних цінностей з державного резерву в порядку тимчасового позичання провадиться за рішенням Кабінету Міністрів України, в якому визначаються одержувачі, строки та умови відпуску матеріальних цінностей із державного резерву, а також строки їх повернення. За позичання матеріальних цінностей з державного резерву передбачається плата, розмір якої визначається в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, і не може перевищувати розміру облікової ставки Національного банку України.
Згідно з п. п. 13, 16 Порядку формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.97 N 1129, відпуск матеріальних цінностей із державного резерву в порядку тимчасового позичання на термін понад шість місяців та з незнижуваного запасу здійснюється згідно з актом Кабінету Міністрів України, проект якого готується за звернення центрального, місцевого органу виконавчої влади, з визначенням терміну та умов відпуску матеріальних цінностей із державного резерву, розміру плати за позичання, а також терміну їх повернення. Розмір плати за тимчасове позичання матеріальних цінностей із державного резерву встановлюється у відсотках до їх вартості в межах розміру облікової ставки Національного банку, що діє на момент позичання, і фіксується в договорі. В разі зміни облікової ставки Національним банком розмір зазначеної плати може бути переглянутий за домовленістю сторін договору з внесення до нього відповідних змін.
Сторони в договорі N 11 від 02.02.98 обумовили строк повернення матеріальних цінностей до 01.10.98.
Відмовляючи в задоволенні вимог позивача, суди виходили з того, що постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2002 N 2045 строк повернення палива продовжено до 01.01.2023.
Пунктом 4 вказаної постанови передбачено, що підприємства зобов'язані укласти (переукласти) у місячний строк угоди з Державним комітетом про реструктуризацію заборгованості за відпущене відповідно до п. 1 цієї постанови, паливо, які мають бути погоджені з Міністерством палива та енергетики.
Сторонами угоди про реструктуризацію заборгованості укладено не було.
В договорі N 11 від 02.02.98 сторонами визначено обов'язок сплачувати відсотки за користування матеріальними цінностями до 01.10.98, обов'язок щодо сплати відсотків за користування цінностями за період з 01.01.2002 по 25.06.2004 - відсутній.
Дані висновки суду відповідають встановленим обставинам справи і вимогам закону, зокрема ст.ст. 525, 526 ЦК України ( 435-15 ), згідно яких зобов'язання повинні виконуватись належним чином у відповідності з умовами договору; одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна його умов не допускається.
Відповідно до ст. 33 ГПК України ( 1798-12 ) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що позивачем не доведено факт невиконання відповідачем договірних зобов'язань по сплаті відсотків за користування матеріальними цінностями.
Таким чином, висновок суду апеляційної інстанції щодо відсутності у відповідача обов'язку по сплаті відсотків за вказаний позивачем період є законними і ґрунтується на правильній оцінці доказів.
Посилання касаційної скарги на порушення п. 2.4 договору N 11 від 02.02.98 слід залишити поза увагою, оскільки зміст цього пункту інший, ніж зазначено в касаційній скарзі.
Доводи касаційної скарги правильності висновків суду не спростовують.
Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваної постанови не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстави для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акта відсутні.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 111-9 - 111-12 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), суд постановив:
Касаційну скаргу Державного комітету України з державного матеріального резерву залишити без задоволення.
Постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 14 грудня 2004 року у справі N 12/401 залишити без змін.