ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
15.03.2005
Про зобов'язання виконати певні дії
Справа N 3/161-1487
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 19.05.2005
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: головуючого Овечкіна В.Е., суддів Чернова Є.В., Цвігун В.Л., за участю представників сторін: позивача - Вус Т.Є., Вус Є.I., відповідачів - Присяжна Н.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Управління обліку та контролю за використанням комунального майна Тернопільської міської ради (надалі - Управління) та Тернопільської міської ради на постанову від 09.11.2004 Львівського апеляційного господарського суду у справі N 3/161-1487 за позовом СМП "Помеко" до Управління та Тернопільської міської ради про зобов'язання виконати певні дії (у зв'язку з хворобою судді-доповідача розгляд касаційних скарг відкладався з 01.03.2005 до 15.03.2005, про що сторони повідомлено телеграмами), встановив:
Рішенням господарського суду Тернопільської області від 29.09.2004 (суддя Турецький I. М.), прийнятим на підставі ст.ст. 112-114 ГПК України ( 1798-12 ), задоволено заяву Тернопільської міської ради про перегляд за нововиявленими обставинами рішення від 23.07.2003, зазначене рішення скасовано, у позові відмовлено. Рішення мотивовано наявністю нововиявлених обставин, пов'язаних з постановою Львівського апеляційного господарського суду від 13.11.2003, якою скасовано рішення господарського суду Тернопільської області від 23.07.2003 у справі N 3/217-1964-9/180-1381 та залишено без змін рішення від 01.06.2000 про дострокове розірвання договору оренди від 10.05.99, у зв'язку з чим позивач, який не є орендарем, не має права на приватизацію нежилого приміщення другого поверху будівлі по вул. 15 Квітня, 37-а в м. Тернополі, що належить до комунальної власності Тернопільської міськради.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 09.11.2004 (судді: Г. Гнатюк, Л. Давид, Н. Кравчук) рішення від 29.09.2004 скасовано, рішення від 23.07.2003 залишено без змін з посиланням на помилкове віднесення судом першої інстанції до нововиявлених обставин тих обставин, які виникли або змінилися після набрання рішенням від 23.07.2003 законної сили.
Відповідачі у поданих касаційних скаргах просять постанову скасувати, рішення від 29.09.2004 залишити без змін, оскільки вважають, що з моменту прийняття постанови Львівського апеляційного господарського суду від 13.11.2003 у справі N 3/217-1964-9/180-1381, якою залишено без змін рішення від 01.06.2000 про дострокове розірвання договору оренди N 12020 від 10.05.99, СМП "Помеко" втратило статус орендаря стосовно займаного приміщення комунальної власності, а постановою Львівського апеляційного господарського суду від 11.12.2003 у справі N 3/210-1837 зобов'язано СПМ "Помеко" звільнити вищезгадане приміщення.
Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет правильності їх юридичної оцінки судами першої та апеляційної інстанцій і заслухавши пояснення присутніх у засіданні представників сторін, дійшла висновку, що касаційні скарги підлягають задоволенню, а оскаржувана постанова - скасуванню із залишенням без змін рішення від 29.09.2004 з наступних підстав.
Згідно зі ст. 112 ГПК України ( 1798-12 ) господарський суд може переглянути прийняте ним судове рішення, яке набрало законної сили, за нововиявленими обставинами, що мають істотне значення для справи і не могли бути відомі заявникові.
Нововиявлені обставини за своєю юридичною суттю є фактичними даними, що в установленому порядку спростовують факти, які було покладено в основу судового рішення. Ці обставини мають бути належним чином засвідчені. Необхідними ознаками нововиявлених обставин є, по-перше, їх наявність на час розгляду справи, по-друге, те, що ці обставини не могли бути відомі заявникові на час розгляду справи.
Так, підставою для перегляду рішення за нововиявленими обставинами може бути скасування рішення чи вироку суду, які були обов'язкові для господарського суду щодо фактів або певних подій і покладені ним в основу судового рішення. Якщо нововиявлена обставина пов'язана з вироком чи рішенням суду, днем виникнення такої обставини вважається день набрання законної сили вироком чи рішенням суду, які покладено в основу відповідно судового акта.
Приймаючи рішення про відмову у позові, суд першої інстанції виходив з існування нововиявлених обставин, встановлених постановою Львівського апеляційного господарського суду від 13.11.2003, якою скасовано рішення господарського суду Тернопільської області від 23.07.2003 у справі N 3/217-1964-9/180-1381 та залишено без змін первісне рішення від 01.06.2000, яким було задоволено позов про дострокове розірвання договору оренди від 10.05.99 N 12020.
Об'єктом оренди за цим договором, укладеним між позивачем та другим відповідачем, було нежиле приміщення площею 463,1 кв. м по вул. 15 Квітня, 37-а, на приватизацію якого способом викупу і претендує позивач як колишній орендар.
Зазначену постанову залишено без змін постановою Вищого господарського суду України від 13.05.2004, а тому колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення заяви Тернопільської міської ради про перегляд за нововиявленими обставинами рішення від 23.07.2003 у справі N 3/161-1487 з огляду на спростування обставин чинності договору оренди від 10.05.99 N 12020, які були покладені в основу рішення від 23.07.2003 про задоволення позову орендаря (СМП "Помеко"). При цьому судом враховано, що згідно Програми приватизації об'єктів комунальної власності міста на 2002-2003 рр. і на 2004 рік, затверджених Тернопільською міською радою 31.07.2002 та 11.12.2003, передбачено можливість застосування викупу до орендованих приміщень, будівель, спору як об'єктів малої приватизації.
Отже, статус позивача як орендаря нежилих приміщень по вул. 15 квітня, 37-а в м. Тернополі, який був пов'язаний з чинністю договору оренди від 10.05.99 N 12020, спростовано постановою Львівського апеляційного господарського суду від 13.11.2003 у справі N 3/217-1964-9/180-1381, якою встановлено факт дострокового розірвання цього договору оренди з дня прийняття арбітражним судом Тернопільської області рішення від 01.06.2000, у зв'язку з чим у СМП "Помеко" станом на 01.06.2000 були відсутні правові підстави для користування приміщеннями на умовах оренди, а відтак, і підстави для застосування власником (першим відповідачем) такого способу приватизації даного об'єкта як викуп орендованого майна.
Приймаючи постанову про скасування рішення від 29.09.2004, апеляційний господарський суд виходив з того, що обставини, які встановлені постановою від 13.11.2003 у справі N 3/217-1964-9/180-1381, не є нововиявленими, оскільки до них не можна віднести обставини, які виникли та змінилися після набрання рішенням законної сили.
Проте касаційна інстанція не погоджується з такими висновками, враховуючи таке.
Предметом даного спору є зобов'язання суб'єкта права комунальної власності включити до переліку об'єктів малої приватизації, що підлягають приватизації способом викупу, нежиле приміщення на вул. 15 квітня, 37-а в м. Тернополі, яким позивач нібито користується на умовах договору оренди від 10.05.99 N 12020, а також зобов'язання укласти договір купівлі-продажу цього приміщення. Однак, як встановлено постановою від 13.11.2003 у справі N 3/217-1964-9/180-1381, зазначений договір оренди припинив свою дію у зв'язку з його достроковим розірванням з моменту набрання законної сили рішенням арбітражного суду Тернопільської області від 01.06.2000 у справі N 9/180-1381.
Окрім того, судом апеляційної інстанції не враховано, що відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств" ( 2171-12 ) способи приватизації комунального майна визначаються шляхом прийняття місцевими радами (в даному випадку - Тернопільською міськрадою) рішень про затвердження конкретних переліків об'єктів приватизації.
З матеріалів справи не вбачається та судом не встановлено прийняття Тернопільською міською радою рішення щодо включення спірного приміщення до переліку об'єктів, які підлягають приватизації шляхом викупу.
Слід також зазначити про обов'язковість врахування судом приписів абзацу 1 п. 5 мотивувальної частини та абзацу 2 п. 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 13.12.2000 N 14-рп/2000 у справі N 1-16/2000, згідно яких доцільність застосування того чи іншого способу приватизації визначається органом приватизації самостійно, окрім випадків, визначеним законами.
Зокрема, викуп застосовується у випадках, передбачених ст. 11 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств" ( 2171-12 ) та іншими законами і є в такому разі обов'язковим для органів приватизації та органів, які затверджують переліки об'єктів малої приватизації.
Водночас пропозиція покупця щодо способу приватизації підлягає розгляду у визначений законом строк, але вона не є обов'язковою для органів, які визначають або затверджують переліки об'єктів малої приватизації, за винятком випадків, передбачених ст. 11 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств" ( 2171-12 ) та іншими законами.
Положення частини п'ятої статті 7 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" ( 2171-12 ) слід розуміти так, що органи приватизації зобов'язані розглянути подані покупцями заяви та, у разі відсутності встановлених цим Законом підстав для відмови у приватизації, включити конкретне підприємство до переліку об'єктів, що підлягають приватизації у встановлений спосіб, або прийняти рішення про відмову в приватизації.
Включення підприємства до іншого, ніж пропонує покупець, переліку об'єктів приватизації не може розглядатися як відмова у приватизації.
Рішення Конституційного Суду є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим.
Зазначеної правової позиції також дотримується Верховний Суд України при перегляді в касаційному порядку рішень у справах даної категорії за участю місцевих рад і державних органів приватизації (постанови від 04.02.2003 у справі N 17-6-3/02-1980 та від 01.06.2004 у справі N 11/68-03), вказуючи, зокрема, про самостійне прийняття державним органом приватизації (ФДМ України) або місцевими радами рішень про затвердження переліків об'єктів групи "А", які підлягають приватизації певним способом (аукціон, конкурс, викуп), а також про те, що статтею 11 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств" ( 2171-12 ) конкретно визначено випадки, коли в орендаря виникає право викупу майна, стосовно якого є рішення про приватизацію.
Виходячи з вищенаведеного, колегія дійшла висновку про правомірність рішення від 29.09.2004 про відмову в позові, прийнятого з врахуванням нововиявлених обставин по справі, та наявність підстав для скасування постанови від 09.11.2004, прийнятої судом апеляційної інстанції внаслідок помилкового застосування норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Вищий господарський суд України постановив:
1. Касаційні скарги Тернопільської міської ради і Управління обліку та контролю за використанням комунального майна Тернопільської міської ради задовольнити.
Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 09.11.2004 у справі N 3/161-1487 скасувати, а рішення господарського суду Тернопільської області від 29.09.2004 у даній справі залишити без змін.
2. Стягнути з позивача на користь відповідачів порівну по 42,50 грн. витрат по держмиту, сплаченому за перегляд справи в порядку касації.
Видачу наказу доручити господарському суду Тернопільської області.