ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
24.04.2003
Справа N 34/339а
( Скасовано постановою Верховного суду України від 09.09.2003 р.)
Про визнання недійсним рішення
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді,
суддів;
розглянув
касаційну скаргу Дочірнього підприємства "XXX" міської
організації "YYY", м. Ч-ськ
на постанову Ч-ського апеляційного господарського суду
від XX.02.2003 р.
у справі № X1 господарського суду Ч-ської області
за позовом Дочірнє підприємство "XXX" міської
організації "YYY", м. Ч-ськ
до ДПІ у Н-ському районі м. Ч-ська
про визнання недійсним рішення
В засіданні взяли участь представники
позивача - присутні,
відповідача - присуттній;
XX.04.03. в судовому засіданні Вищого господарського суду України оголошувалась перерва до XX.04.03.
У відповідності до статей 85, 111-5 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) в судовому засіданні XX.04.03. за згодою сторін оголошена вступна та резолютивна частини постанови.
Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, додані до неї документи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, колегія суддів встановила наступне.
Рішенням від XX.10.2002 р. Господарського суду Ч-ської області (суддя А.А.А.) частково задоволено позовні вимоги Дочірнього підприємства "XXX" міської організації "YYY". Зокрема, визнано недійсним рішення ДПІ у Н-ському районі м. Ч-ська № 629-26/30209383/10808/10 від 18.04.2002 р. у частині нарахування ПДВ у сумі 436 613,0 грн. та фінансової санкції в розмірі 109153,0 грн., податкове повідомлення - рішення № 129-26-30209383/17641/10/0000842650/2 від 19.07.2002р. про визначення суми податкового зобов'язання з ПДВ у розмірі 436613,0 грн. та застосування штрафних санкцій у розмірі 218307,0 грн., розпорядження від 18.04.2002р. №15 про зменшення суми ПДВ на 796440,0 грн., а також припинено провадження у справі щодо позовних вимог про визнання недійсним рішення ДПА у Ч-ській області №10278/10/25-013-4 від 17.07.2002 р. в частині відмови в задоволенні скарги щодо скасування рішення на суму донарахованого ПДВ в сумі 436613,0 грн. та фінсанкцій у сумі 109153,0 грн., та податкового повідомлення - рішення № 1294-26-30209383/17641/10/0000842650/2 від 19.07.2002 р. про визначення суми податкового зобов'язання з ПДВ у розмірі 322,0 грн. та застосування штрафних санкцій у розмірі 340,0 грн.
Прийняте рішення мотивовано судом першої інстанції тим, що згідно п.п.5.5.1. ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) проценти сплачені за користування товарним кредитом відносяться до складу валових витрат. Відповідно до п.п.7.4.1. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва. Виходячи з чого, судом першої інстанції зроблено висновок, що податковим органом необгрунтовано виключено з податкового кредиту суми ПДВ нараховані по процентам сплаченим за користування товарним кредитом.
Постановою Ч-ського апеляційного господарського суду від XX.02.2003 р. скасовано рішенням Господарського суду Ч-ської області від XX.10.2002 р., у задоволені позову відмовлено з тих підстав, що угода купівлі продажу векселя на умовах товарного кредиту є угодою з продажу цінних паперів, і відповідно до п.п. 3.2.1. ст. 3 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) не є об'єктом оподаткування .
Не погоджуючись з постановою Ч-ського апеляційного господарського суду від XX.02.2003 р. позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати, вказану постанову з підстав її невідповідності вимогам Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ), та Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ), а також залишити в силі рішення Господарського суду Ч-ської області від XX.10.2002 р.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як свідчать матеріали справи, ДПІ у Н-ському районі м. Ч-ська прийнято рішення № 629-26/30209383/10808/10 від 18.04.2002 р., яким донараховано до державного бюджету ПДВ в сумі 1428031 грн. та фінансові санкції в сумі 357348 грн.
Вказане рішення прийнято на підставі акту перевірки від 16.04.2002 р. з питання правильності нарахування, повноти та своєчасності перерахування позивачем до бюджету ПДВ та податку на прибуток за період з 18.11.1998 - 31.12.2001р.
В частині правильності нарахування податку на додану вартість перевіркою встановлено:
- заниження ПДВ за квітень 1999 р. в сумі 40 грн.
- заниження ПДВ за липень 2001 р. в сумі 99455 грн.
- заниження ПДВ за серпень2001р. в сумі 315328 грн.
- заниження ПДВ за вересень 2001 р. в сумі 230265 грн.
- заниження ПДВ за жовтень 2001 р. в сумі 1867446 грн.
- заниження ПДВ за листопад 2001 р. в сумі 159624 грн.
- заниження ПДВ за грудень 2001 р. в сумі 436613 грн.
Всі вищезазначені суми заниження податкових зобов'язань з ПДВ встановлені податковою інспекцією у зв'язку з необгрунтованим включенням до податкового кредиту сум ПДВ сплачених по процентам за договорами товарного кредиту. В акті перевірки, посилаючись на п.п.3.1.1. ст.3 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ), ст.240 ЦК України ( 1540-06 ), п. 1.10 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) податковим органом зроблено висновок, що сплачені проценти по договору товарного кредиту не відносяться до об'єкту оподаткування, тому сума сплаченого податку не включається до податкового кредиту (а.с. 21).
При визначенні суми заниження податкових зобов'язань з ПДВ за грудень 2001р. в акті перевірки додатково зазначено, що в даному випадку за договором товарного кредиту товаром виступає вексель. Відповідно до п.п.3.2.1. ст.3 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) не відносяться до об'єкту оподаткування операції з продажу за кошти цінних паперів, що випущені в обіг (емітовані) суб'єктами підприємницької діяльності (а.с. 24).
За наслідками розгляду скарги платника податку на рішення ДПІ у Н-ському районі м. Ч-ська, Державною податковою адміністрацією у Ч-ській області частково скасовано вказане рішення в частині донарахування податкового зобов'язання з ПДВ та штрафних санкцій за квітень 1999р., липень, серпень, вересень, жовтень, листопад 2001р. Відміняючи рішення ДПІ у Н-ському районі м. Ч-ська в зазаначеній частині Державна податкова адміністрація у м. Ч-ську виходила із вимог п.п. 3.1.1. ст.3 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ), який визначає, що продаж товарів на умовах товарного кредиту не виключено із об'єкту оподаткування, а згідно п.5.5.1. ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) проценти сплачені за користування товарним кредитом включаються до складу валових витрат (а.с. 14). В частині донарахування ПДВ за грудень 2001р. в сумі 436613 грн. та штрафної санкції в розмірі 109153,0 грн. рішення залишено без змін з огляду на те, що в даному випадку за договором товарного кредиту реалізовано вексель. Відповідно до п.п.3.2.1. ст.3 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) операції з продажу за кошти цінних паперів не відносяться до об'єкту оподаткування .
Позов заявлено про визнання недійсним рішення ДПІ у Н-ському районі м. Ч-ська № 629-26/30209383/10808/10 від 18.04.2002 р. в частині донарахування податкового зобов'язання з ПДВ за грудень у сумі 436613,0 грн. та фінансової санкції в розмірі 109153,0 грн.
Апеляційний суд, приймаючи оскаржувану постанову, якою скасовано рішення суду першої інстанції та відмовлено в позові, дійшов висновку про те, що продаж векселя на умовах товарного кредиту, тобто з відстрочкою кінцевого розрахунку на певний строк та під проценти є договором купівлі-продажу векселя, а не продажем послуг, у зв'язку з чим, згідно п.п.3.2.1. ст.3 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) не відноситься до об'єкту оподаткування.
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає такий висновок апеляційної інстанції помилковим виходячи з наступного.
Відповідно до п. 1.11 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) кредит - це кошти та матеріальні цінності, які надаються резидентами або нерезидентами у користування юридичним або фізичним особам на визначений строк та під процент. Кредит розподіляється на фінансовий кредит, товарний кредит, інвестиційний податковий кредит та кредит під цінні папери, що засвідчують відносини позики.
Товарний кредит - товари, які передаються резидентом або нерезидентом у власність юридичним чи фізичним особам на умовах угоди, що передбачає відстрочення кінцевого розрахунку на визначений строк та під процент (п.п.1.11.2 ст.1 вказаного Закону ( 334/94-ВР )).
Проценти законодавець визначає як доход, який сплачується (нараховується) позичальником на користь кредитора у вигляді плати за використання залучених на визначений строк коштів або майна (п.п. 1.10 ст. 1 вищевказаного Закону ( 334/94-ВР )).
Отже, за договором товарного кредиту, товар передається у власність , тобто безстроково (продаж). При цьому на визначений строк кредитором надається не товар, а основна сума платежу шляхом її відстрочки під проценти, що і характеризує вказаний договір як кредитний (кредитування).
Таким чином, за своєю правовою природою договір товарного кредиту на відміну від кредиту в чистому вигляді є змішаним договором, тобто таким, який спричиняє різні зобов'язання, що входять до складу декількох типових договірних відносин (типів договорів).
Зокрема, договір товарного кредиту, включає наступні види зобов'язань:
- зобов'язання купівлі-продажу товару, за яким продавець зобов'язується передати товар у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти його і сплатити за нього певну грошову суму;
- зобов'язання з кредитування основної суми платежу, що інтегрується в ряді кредитно-розрахункових відносин, та за яким передбачається надання кредитором відстрочки основної суми платежу за відповідну плату (проценти).
Наведене випливає також із змісту самого договору № Ар-Т/К-1 від 3 грудня 2001р. Так, п. 2.1 договору визначено, що "сторони здійснюють взаємні розрахунки, які складаються із вартості цінних паперів, а також процентів за право користування товарним кредитом". Пунктом 3.3. договору покупець зобов'язується оплатити цінні папери та послугу з відстрочки платежу . В пункті 2.4 договору сторони визначили розмір процентів в якості плати за вказану послугу з урахуванням ПДВ .
При здійсненні розрахунків за договором товарного кредиту боржнику нараховано проценти за користування відстрочкою платежу у розмірі 7398320, 94 грн. у тому числі ПДВ в сумі 1233053,49 грн.
В підтвердження сплати ПДВ продавець видав позивачу податкову накладну №307 від 31.12.2001р. на суму нарахованих процентів - 7398320, 94 грн., у тому числі ПДВ в сумі 1233053,49 грн.
Сплачуючи ПДВ за користування товарним кредитом позивач керувався п.п. 3.1.1 ст. 3 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) у відповідності до якого об'єктом оподаткування є операції з продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України, а також Листом ДПА України від 28.09.98. № 11161/10/16-1220-26 яким роз'яснено, що "кошти отримані за надання послуги по відстрочці платежу по операціям продажу товарів (робіт, послуг), підлягають обкладанням податком на додану вартість, оскільки така грошова форма здійснення розрахунків є безпосередньо компенсацією вартості товарів (робіт, послуг).
В даному випадку проценти виступають платою (компенсацією) безпосередньо за надання послуги по відстрочці платежу.
Відповідно до п.п.7.4.1 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.
Пункт 5.5.1 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) відносить до складу валових витрат будь-які витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду.
Згідно з п. 7.5.1 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг). Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними (п.п.7.4.5. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР )).
Отже, належним доказом сплати продавцем ПДВ є видана ним податкова накладна, виписана згідно з вимогами пункту 7.2. ст.7 вказаного Закону ( 334/94-ВР ), яка є одночасно звітним документом, що видається продавцем зареєстрованим як платник ПДВ.
Позивач на підставі п.7.4. та п.7.5 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) обгрунтовано відніс сплачену ним суму ПДВ на збільшення податкового кредиту. Право позивача, на податковий кредит підтверджено податковою накладною №307 від 31.12.2001р.
З огляду на викладене, Державною податковою інспекцією у Н-ському районі м. Ч-ська безпідставно виключено з податкового кредиту за грудень 2001 р. податок на додану вартість сплачений згідно податкової накладної № 307 від 31.12.2001 р., та донараховано податкове зобов'язання з ПДВ за грудень у сумі 436 613,0 грн. та фінансову санкцію в розмірі 109153,0 грн.
Таким чином, суд апеляційної інстанції помилково дійшов висновку про те, що позивач безпідставно відніс до податкового кредиту суми ПДВ сплачені ним у складі процентів за користування послугою відстрочки платежу по договору товарного кредиту № Ар-Т/К-1 від 3 грудня 2001 р. .
За таких обставин, постанова Ч-ського апеляційного господарського суду від XX.02.2003 р. у справі № X1 підлягає скасуванню, а рішення Господарського суду Ч-ської області від XX.10.2002 р. залишенню без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-11 ГПК України ( 1798-12 ), Вищий господарський суд України
постановив:
1. Касаційну скаргу Дочірнього підприємства "XXX" міської організації "YYY" задовольнити .
2. Постанову Ч-ського апеляційного господарського суду від XX.02.2003 р. у справі № X1 скасувати.
3. Рішення Господарського суду Ч-ської області від XX.10.2002 р. у справі № X1 залишити без змін.
4. Стягнути з ДПІ у Н-ському районі м. Ч-ська державне мито за подання касаційної скарги про що видати наказ.
5. По наданню Дочірнім підприємством "XXX" міської організації "YYY" доказів виконання наказу Ч-ського апеляційного господарського суду від XX.02.2003 р. у справі № X1 видати Дочірньому підприємству "XXX" поворотний наказ.
6. Виконання пунктів 4, 5 даної постанови покласти на місцевий Господарський суд Ч-ської області.