Огляд судової практики
| № п/п |
Суть рішення |
Номер, дата, найменування суду |
| 1. |
При видачі позики ломбард не повинен утримувати ПДФО Суть справи Сторони спору - ломбард і податкова інспекція. При перевірці ломбарду за період з 01.01.03 р. по 01.07.04 р. було встановлено, що із сум, які виплачувалися клієнтам і не були повернені ломбарду (тобто предмети застави не викуплені), не утримувався ПДФО. На думку інспекції, це порушення п. 12.1 Закону № 889. Судові інстанції (включаючи ВГСУ і ВСУ) підтримали ломбард. Аргументи суду При продажу рухомого майна оподаткування доходу здійснюється при його виплаті за рахунок цього доходу (п. 12.6 Закону № 889). Ломбарди - фінансові установи, що надають фінпослуги, у тому числі дають кошти в позику на умовах фінансового кредиту (ст. 1 Закону№ 2664). Позика - це грошова сума, що підлягає поверненню. Якщо позика не буде повернена, ломбард має право звернути стягнення на заставлене майно, тобто реалізувати його і покрити свої затрати (ст. 589 ЦК). Протягом терміну дії договору позики не може розглядатися як дохід фізичної особи -позичальника. За позиковими операціями ломбард не є податковим агентом. Він не може нарахувати, утримати та перерахувати до бюджету податок від імені і за рахунок платника податків, оскільки при видачі позики у позичальника доходу ще немає. А при невикупі заставленої речі в момент закінчення терміну договору у ломбарду немає коштів позичальника, з яких утримується податок (ст. 4, 7, 8, 12, 20 Закону № 889, ст. 19 Закону про заставу, ст. 589, 1046 ЦК). Дохід фізичної особи, що виник у зв'язку з невикупом заставлених речей, отриманий не від податкового агента. Він підлягає оподаткуванню у складі загального оподатковуваного доходу фізичної особи згідно з пп. 8.2.1 Закону № 889. Платник податків зобов'язаний подати річну податкову декларацію, відобразити в ній суму вказаного доходу і сплатити податок |
Постанова ВГСУ від 21.06.05 р. (справа № 32/611) |
| 2. |
Приймаючи рішення про мораторій на рух активів, акціонерам слуд чітко застрегти правові наслідки Суть справи Сторони спору - два ЗАТ. Позивач (він же орендодавець) просив визнати недійсним договір оренди, посилаючись на те, що посадові особи правління в момент укладення договору перевищили повноваження і “забули” про існування мораторію на рух активів. Справа неодноразово розглядалася судами. Місцевий суд підтримав відповідача; апеляційна і касаційна інстанції - позивача. Остання інстанція - ВСУ зайняв позицію відповідача, тим самим визнавши договір дійсним. Аргументи суду Загальні збори акціонерів позивача прийняли рішення про накладення мораторію на рух активів компанії до проведення загальних зборів акціонерів (протокол від 25.05.01 р.). При цьому не пояснили, що під цим розуміється: заборона на відчуження активів, заборона на їх фізичний рух, переміщення за межі певної території чи заборона на здійснення будь-яких інших дій. Статут компанії також не містить поняття “мораторій на рух активів”. Більше того - не передбачає можливості обмежити повноваження голови правління при накладенні такого мораторію. У рішенні про мораторій немає заборони для посадових осіб компанії укладати будь-які договори, у тому числі й договір оренди з відповідачем. Оспорюваний договір був укладений 18.05.01 р., а рішення про мораторій на рух активів прийняте 25.05.01 р., тобто після підписання договору |
Постанова ВСУ від 04.10.05 р. (справа № 12/330-11/495-15/287-19/288) |
Перелік документів
1. Закон про заставу - Закон України від 02.10.92 р. № 2654-XII “Про заставу”.
2. Закон № 889 - Закон України від 22.05.03 р. № 889-IV “Про податок з доходів фізичних осіб”.
3. Закон № 2664 - Закон України від 12.07.01 р. № 2664-III “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”.
Тетяна Ноур,
редактор