КОЛЕГІЯ СУДДІВ ПАЛАТИ З КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ
ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
УХВАЛА
17.05.2005
(Витяг)
Щодо розгляду справи Звенигородським районним судом
Звенигородський районний суд Черкаської області вироком від 26 травня 2005 р. засудив Ш. за ч. 1 ст. 121 КК ( 2341-14 ) на п'ять років позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК звільнив його від відбування покарання з випробуванням із іспитовим строком два роки та відповідно до ст. 76 КК поклав на нього обов'язки повідомляти органи кримінально-виконавчої системи про зміну місця проживання та один раз на місяць з'являтися для реєстрації у ці органи.
В апеляційному порядку справа не розглядалася.
Ш. засуджено за те, що він 29 лютого 2004 р. умисно заподіяв Б. тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент заподіяння.
У касаційному поданні перший заступник Генерального прокурора України порушив питання про зміну вироку в частині перекваліфікації дій засудженого з ч. 1 ст. 121 КК ( 2341-14 ) на ст. 124 цього Кодексу, призначення йому покарання у виді двох років обмеження волі та звільнення його від покарання з випробуванням із іспитовим строком один рік на підставі ст. 75 КК.
Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, розглянувши матеріали справи та обговоривши наведені у касаційному поданні доводи, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України визнала, що подання підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ч. 3 ст. 36 КК ( 2341-14 ) перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту.
Згідно з п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 р. N 1 "Про судову практику у справах про необхідну оборону" щоб установити наявність чи відсутність ознак перевищення меж необхідної оборони, суди повинні врахувати не лише відповідність чи невідповідність знарядь захисту і нападу, а й характер небезпеки, що загрожувала особі, яка захищалася, та обставини, що могли вплинути на реальне співвідношення сил, зокрема: місце і час нападу, його раптовість, неготовність до його відбиття, кількість нападників і тих, хто захищався, їхні фізичні дані (вік, стать, стан здоров'я) та інші обставини.
Як убачається з матеріалів справи, у ході досудового і судового слідства було встановлено: Ш. побачив, що на подвір'я зайшов сусід Б., який почав розмахувати сокирою перед його матір'ю. Побоюючись за життя матері, він схопив дерев'яний держак від лопати, вибив сокиру з рук Б. і ударив ним його по голові. Наведені обставини підтверджені показаннями засудженого, потерпілого та свідка Ш.В. Отже, потерпілий, розмахуючи сокирою перед обличчям жінки, спровокував конфлікт. Сприйнявши дії потерпілого як реальну загрозу життю та здоров'ю матері, Ш. вдався до заходів захисту, які вважав законними в ситуації, що склалася. При цьому він завдав Б. тяжких тілесних ушкоджень, заподіявши явно більшу шкоду, ніж це було необхідно для негайного відвернення посягання. Тому дії Ш. необхідно кваліфікувати як умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень при перевищенні ним меж необхідної оборони за ст. 124 КК ( 2341-14 ).
Враховуючи, що Ш. вчинив злочин невеликої тяжкості, молодий вік засудженого, його щире каяття, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України касаційне подання першого заступника Генерального прокурора України задовольнила: вирок Звенигородського районного суду Черкаської області від 26 травня 2004 р. щодо Ш. змінила, перекваліфікувавши його дії з ч. 1 ст. 121 КК ( 2341-14 ) на ст. 124 цього Кодексу і призначивши йому покарання у виді двох років обмеження волі, та на підставі ст. 75 КК звільнила від відбування покарання з випробуванням із іспитовим строком один рік.