ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
03.03.2005
Справа N 33/606
Про зобов'язання вчинити дії
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 21.04.2005
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі: головуючого: Першикова Є.В.,суддів: Савенко Г.В., Ходаківської I.П. розглянула касаційну скаргу Регіонального управління департаменту з питань адміністрування акцизного збору і контролю за виробництвом та обігом підакцизних товарів у Київській області (надалі Управління) на постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.12.04 у справі N 33/606 господарського суду міста Києва за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Тетерів" (надалі Товариство) до Управління про зобов'язання вчинити дії.
В засіданні взяли участь представники
- позивача: Кулинич В.П. (за дов. б/н від 10.01.05);
- відповідача:
Коваленко Т.В. (за дов. N 74/04 від 20.01.05);
Кривошея О.Г. (за дов. N 77/04 від 20.01.05).
Відводів складу колегії суддів не заявлено.
За згодою сторін, відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), у судовому засіданні 03.03.05 було оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови Вищого господарського суду України.
Рішенням від 03.12.04 господарського суду міста Києва (суддя Лосєв А.М.) позовні вимоги Товариства задоволено.
Управління зобов'язано протягом п'яти днів з дати набрання рішенням господарського суду законної сили передати Товариству 2 960 000 штук марок акцизного збору типу ЛГП для тари місткістю 0,5 літрів. добровільного відселення.
З Управління на користь Товариство стягнуто 1 450,00 грн. судових витрат.
Вказане рішення було мотивоване правомірним застосуванням Товариством звільнення від сплати акцизного збору в силу статті 7 Закону України "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" ( 791а-12 ) так як воно розташовано на території зони гарантованого.
Постановою від 27.12.04 Київського апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: головуючого Шипка В.В., суддів Нечитайла О.М., Дикунської С.Я.) апеляційну скаргу Управління залишено без задоволення.
Не погоджуючись з рішеннями попередніх судових інстанцій, Управління звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову від 27.12.04 Київського апеляційного господарського суду скасувати повністю, та прийняти по справі нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Товариства відмовити.
Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що оскаржена постанова не ґрунтується на нормах спеціального законодавства, яке регулює відносини, що є предметом спору, а саме: ст. 67 Конституції України ( 254к/96-ВР ), ст. 14 Закону України "Про систему оподаткування" ( 1251-12 ), ст. 11 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів" ( 481/95-ВР ), ст.ст. 1, 2, п.20 ст. 7 Закону України "Про акцизний збір на алкогольні напої та тютюнові вироби" ( 329/95-ВР ), п.17 Порядку видачі та погашення податкових векселів, що підтверджують зобов'язання із сплати суми акцизного збору і видаються суб'єктами підприємницької діяльності у разі отримання спирту етилового неденатурованого, призначеного для переробки на іншу підакцизну продукцію, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України N 275 від 27.02.99, п.8 Постанови Кабінету Міністрів України "Про запровадження марок акцизного збору нового зразка з голографічними захисними елементами для маркування алкогольних напоїв та тютюнових виробів" N 567 від 23.04.03, у зв'язку з чим Управління вважає, що судовою інстанцією було допущено порушення вимог норм матеріального права.
Крім того, Управлінням одночасно з касаційною скаргою було подано заяву N 33/21-04-17ю від 12.01.05 про зупинення виконання рішення від 03.12.04 господарського суду міста Києва у даній справі, аргументоване тим, що не може виконати рішення суду, оскільки має діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією ( 254к/96-ВР ) та законами України.
Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що статтею 121-1 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) передбачено, що суд касаційної інстанції за заявою сторони чи поданням прокурора або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскарженого рішення господарського суду до закінчення його перегляду в порядку касації, про що виноситься відповідна ухвала. Таким чином, за змістом вказаної статті вбачається право, а не обов'язок суду касаційної інстанції щодо зупинення виконання оскаржених рішень.
Колегія суддів Вищого господарського суду України звертає увагу скаржника, на те, що статтею 111-8 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) встановлено двомісячний строк розгляду касаційної скарги з дня надходження справи разом із касаційною скаргою (поданням) до Вищого господарського суду України.
Водночас, розгляд касаційної скарги Управління N 34/21-04-1710 від 12.01.05 здійснено у межах місячного строку, у зв'язку з чим, колегія суддів Вищого господарського суду України не знайшла за доцільне зупиняти виконання рішення від 03.12.04 по справі та у задоволенні заяви Управління N 33/21-04/17ю віл 12.01.05 відмовила.
У своєму відзиві на касаційну скаргу Товариство щодо доводів скаржника заперечує, вважаючи їх безпідставними, у зв'язку з чим просить залишити її без задоволення, а постанову від 27.12.04 без змін.
Колегія суддів Вищого господарського суду України, розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, уточнення до неї, відзив на касаційну скаргу, додані до них документи, заслухавши пояснення представників сторін, суддю-доповідача, встановила наступне.
Як встановлено попередніми судовими інстанціями, Товариством з метою отримання марок акцизного збору було подано до Управління наступні документи: попередню заявку-розрахунок про потребу в марках акцизного збору на жовтень 2004 року в кількості 3 600 000 штук; платіжне доручення N 1188 від 05.08.04 про оплату акцизних марок в сумі 133 200,00 грн.; заявку-розрахунок про купівлю марок акцизного збору на жовтень 2004 року в кількості 3 600 000 штук; розрахунок потужності виробництва горілчаних напоїв Товариства; обсяг можливого (планового) виробництва та реалізації алкогольних напоїв на жовтень 2004 року; копію ліцензії на виробництво алкогольних напоїв N 15 від 14.12.01.
На підставі матеріалів справи судовими інстанціями також встановлено, що за результатами розгляду зазначених документів, Управлінням на адресу Товариства було направлено лист N 2649/21-02-17 від 04.10.04, в якому зазначалося, що відповідно до п.17 Постанови Кабінету Міністрів України від 27.02.99 N 275 "Про затвердження порядку видачі та погашення податкових векселів, що підтверджують зобов'язання із сплати суми акцизного збору і видаються суб'єктами підприємницької діяльності у разі отримання спирту етилового не денатурованого, призначеного для переробки на іншу підакцизну продукцію" з моменту видачі векселедавцем першого податкового векселя податковий орган здійснює разовий продаж акцизних марок без сплати акцизного збору виходячи з місячної потреби підприємства у маркуванні готової продукції, але не більше за його місячну виробничу потужність без врахування технологічного обладнання по розливу алкогольних напоїв, яке перебуває у власності платника акцизного збору. Крім того, Управління вказало, що у подальшому продаж марок здійснюється лише виходячи з розрахунку суми акцизного збору, фактично сплаченої до бюджету в рахунок погашення виданих податкових векселів і розрахованої за ставками акцизного збору на готову продукцію. На підставі викладеного, Управління підсумувало щодо відсутності легітимних підстав для видачі акцизних марок.
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає правомірним висновок суду першої та апеляційної інстанцій щодо того, що така відмова Управління у видачі марок акцизного збору Товариству є необґрунтованою, виходячи з наступного.
Зокрема, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає підставним врахування судовими інстанціями при прийнятті рішення, що відповідно до ст. 2 Закону України "Про акцизний збір на алкогольні напої та тютюнові вироби" від 15.09.95 N 329/95-ВР (далі Закон) платниками акцизного збору на алкогольні напої та тютюнові вироби є: суб'єкти підприємницької діяльності - українські виробники алкогольних напоїв та тютюнових виробів, а також замовники, за дорученням яких виготовляється ця продукція на давальницьких умовах; суб'єкти підприємницької діяльності, включаючи підприємства з іноземними інвестиціями, незалежно від дати їх реєстрації, та громадяни, що займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи, які ввозять алкогольні напої та тютюнові вироби на митну територію України як для власних, так і для виробничих потреб з метою продажу або реалізації на умовах комісії та реекспорту; фізичні особи, які ввозять на митну територію України алкогольні напої та тютюнові вироби в обсягах, що підлягають обкладенню ввізним (імпортним) митом; юридичні та фізичні особи, міжнародні організації, їх філії, відділення та інші відокремлені підрозділи, які здійснюють реалізацію алкогольних напоїв та тютюнових виробів на митній території України, включаючи операції щодо ввезення (імпорту) в Україну алкогольних напоїв та тютюнових виробів, якщо їх реалізація на території України здійснюється зазначеними суб'єктами через постійні представництва, розташовані на території України.
Колегія суддів Вищого господарського суду України бере до уваги, що як встановлено судовими інстанціями, Товариство є виробником алкогольних напоїв, а отже відповідно до ст. 2 Закону ( 329/95-ВР ) є платником акцизного збору.
Також, колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що п.1 ст. 7 Закону ( 329/95-ВР ) передбачено, що виробники алкогольних напоїв та тютюнових виробів проводять маркування кожної пляшки (упаковки) алкогольних напоїв та кожної пачки (упаковки) тютюнових виробів у такий спосіб, щоб марка розривалася під час відкупорювання (розкривання) товару відповідно до Положення про виробництво, зберігання, продаж марок акцизного збору, маркування алкогольних напоїв та тютюнових виробів. Марки акцизного збору виготовляються, зберігаються та продаються відповідно до Положення про виробництво, зберігання, продаж марок акцизного збору, маркування алкогольних напоїв та тютюнових виробів, затвердженого Кабінетом Міністрів України.
Положення про виробництво, зберігання, продаж марок акцизного збору нового зразка з голографічними захисними елементами і маркування алкогольних напоїв та тютюнових виробів (далі Положення) затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.03 N 567.
Пунктом 8 Положення передбачено, що марки продаються суб'єктам підприємницької діяльності, які відповідно до законодавства є платниками акцизного збору з алкогольних напоїв та тютюнових виробів.
Продаж марок українським виробникам алкогольних напоїв та тютюнових виробів проводиться виходячи з планових щомісячних обсягів їх виробництва (реалізації) відповідно до заявки-розрахунку на необхідну кількість марок.
Для одержання марок вітчизняні виробники відповідно до п.10 Положення подають такі документи: заявку-розрахунок на придбання марок за формою, затвердженою Державною податковою адміністрацією, у двох примірниках, один з яких залишається у продавця марок, другий (з відміткою продавця) - у виробника; розрахунок потужності підприємства-виробника з визначенням можливого обсягу виробництва та реалізації алкогольних напоїв і тютюнових виробів; платіжний документ з відміткою установи банку, що підтверджує внесення плати за марки; оригінал і копію ліцензії, що підтверджує право підприємства-виробника на виробництво продукції.
Відповідно до п.10 ст. 7 Закону ( 329/95-ВР ) сума акцизного збору визначається платниками (імпортерами) самостійно виходячи з вартості імпортованих алкогольних напоїв та тютюнових виробів, діючих ставок ввізного мита і митних зборів та встановлених ставок акцизного збору і сплачується до Державного бюджету України.
Також, колегія суддів Вищого господарського суду України бере до уваги, що п.9 ст. 2 Закону України "Про державний бюджет на 2004 рік" від 27.11.03 N 1344-IV акцизний збір з вироблених в Україні товарів (крім акцизного збору з вироблених в Україні товарів, що сплачується платниками, які зареєстровані в Автономній Республіці Крим, 80 відсотків акцизного збору з вироблених в Україні нафтопродуктів і транспортних засобів) належить до доходів загального фонду Державного бюджету України на 2004 рік.
Попередніми судовими інстанціями на підставі установчих документів та свідоцтва про державну реєстрацію Товариства встановлено місцезнаходження Товариства за адресою Київська область, смт. Іванків, вул. Фрунзе, 49.
Постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.91 N 106 "Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" та "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" затверджено Перелік населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи (надалі Перелік).
Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що згідно Переліку, смт. Іванків Іванівського району Київської області віднесено до зони гарантованого добровільного відселення, а тому, враховуючи те, що Товариство розташовано в зоні гарантованого добровільного відселення, є виробником алкогольних напоїв, а не імпортером, а також те, що акцизний збір сплачується до Державного бюджету України, а значить, Товариство на підставі ст. 7 Закону України "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" ( 791а-12 ) є таким, що звільнено від оподаткування акцизним збором.
Крім того, колегія суддів Вищого господарського суду України бере до уваги, що Преамбулою Закону України "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" ( 791а-12 ) передбачено, що Закон регулює питання поділу території на відповідні зони, режим їх використання та охорони, умови проживання та роботи населення, господарську, науково-дослідну та іншу діяльність у цих зонах. Закон закріплює і гарантує забезпечення режиму використання та охорони вказаних територій із метою зменшення дії радіоактивного опромінення на здоров'я людини та на екологічні системи.
Тобто, Закон ( 791а-12 ) не встановлює пільги, а визначає правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи. У Законі наведено перелік заходів щодо забезпечення господарської діяльності у зонах гарантованого добровільного відселення та посиленого радіоекологічного контролю, і одним із таких заходів є звільнення господарюючих суб'єктів від оподаткування, крім платежів і відрахувань до місцевих бюджетів.
Зокрема, згідно з ст. 7 Закону України "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" ( 791а-12 ) підприємства, об'єднання та організації, колгоспи, радгоспи, розташовані у зонах гарантованого добровільного відселення та посиленого радіоекологічного контролю, звільняються від оподаткування, крім платежів і відрахувань до місцевих бюджетів. Для них Кабінетом Міністрів України встановлюються пільгові умови фінансування, гарантоване матеріальнотехнічне забезпечення.
З наведеного вбачається, що акцизний збір не є платежем або відрахуванням до місцевих бюджетів в розумінні ст. 7 Закону України "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" ( 791а-12 ).
Таким чином, суди дійшли обґрунтованого висновку, що Товариство звільнено від сплати акцизного збору, та у нього не виникає обов'язку щодо видачі податкового векселя, що підтверджує його зобов'язання сплатити суму акцизного збору.
Оскільки, Товариство є платником акцизного збору, але в силу ст. 7 Закону України "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" ( 791а-12 ) звільнено від його сплати, то воно має право на отримання марок акцизного збору для маркування алкогольної продукції, що ним виробляється.
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає помилковим посилання Управління на п. 17 Постанови Кабінету Міністрів України від 27.02.99 N 275 "Про затвердження порядку видачі та погашення податкових векселів, що підтверджують зобов'язання із сплати суми акцизного збору і видаються суб'єктами підприємницької діяльності у разі отримання спирту етилового неденатурованого, призначеного для переробки на іншу підакцизну продукцію" виходячи з наступного.
Пунктом 20 статті 7 Закону ( 791а-12 ) передбачено, що при отриманні суб'єктами підприємницької діяльності спирту етилового неденатурованого, призначеного для переробки на іншу підакцизну продукцію, такі платники зобов'язані видати органу державної податкової служби України податковий вексель, авальований банком, або надати іншу банківську гарантію, які підтверджують зобов'язання платника податку у термін до 90 календарних днів починаючи від дня видачі векселя або надання іншої банківської гарантії сплатити суму акцизного збору, яка розрахована за ставками для цієї продукції.
З правового аналізу даної норми Закону ( 791а-12 ) вбачається, що податкові векселі видаються для підтвердження зобов'язання платника акцизного збору сплатити суму акцизного збору з підакцизної продукції, яка буде вироблена останнім з отриманого спирту.
Як встановлено судовими інстанціями, Товариство є платником акцизного збору, але звільнений від його сплати.
Пунктом 1 Порядку видачі та погашення податкових векселів, що підтверджують зобов'язання із сплати суми акцизного збору і видаються суб'єктами підприємницької діяльності у разі отримання спирту етилового неденатурованого, призначеного для переробки на іншу підакцизну продукцію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.02.99 N 275 визначено, що Порядком встановлюються правила видачі, обліку та погашення податкових векселів, що підтверджують зобов'язання платника податку сплатити протягом 90 календарних днів (починаючи від дня отримання спирту етилового неденатурованого) суму акцизного збору і видаються суб'єктами підприємницької діяльності у разі отримання ними спирту етилового неденатурованого (далі спирт етиловий), призначеного для переробки на іншу підакцизну продукцію.
Згідно п.2 Порядку видачі та погашення податкових векселів, що підтверджують зобов'язання із сплати суми акцизного збору і видаються суб'єктами підприємницької діяльності у разі отримання спирту етилового неденатурованого, призначеного для переробки на іншу підакцизну продукцію податковий вексель це простий вексель, авальований банком, що видається суб'єктом підприємницької діяльності - виробником підакцизної продукції у разі отримання спирту етилового і підтверджує його зобов'язання сплатити своєчасно суму акцизного збору.
Отже, враховуючи те, що Товариство звільнено від сплати акцизного збору на підставі ст. 7 Закону ( 791а-12 ), у нього не виникає обов'язку щодо видачі податкового векселя, що підтверджує його зобов'язання сплатити суму акцизного збору.
На підставі викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла до висновку, що судом апеляційної інстанцій було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку та винесено постанову з дотриманням норм матеріального і процесуального права, що дає підстави для залишення її без змін.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), колегія суддів постановила:
Касаційну скаргу Регіонального управління департаменту з питань адміністрування акцизного збору і контролю за виробництвом та обігом підакцизних товарів у Київській області N 34/21-04-1710 від 12.01.05 залишити без задоволення.
Постанову від 27.12.04 Київського апеляційного господарського суду у справі N 33/606 господарського суду міста Києва залишити без змін.