ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
23.12.2003
Справа N 21/405
( Скасовано постановою Верховного суду України від 27.04.2004 р.)
Про визнання недійсним
податкового повідомлення
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: головуючого судді (доповідача у справі), суддів;
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ч-ському районі м. Н-ська
на постанову Н-ського апеляційного господарського суду від
23.10.2003 р.
у справі № X5
господарського суду м. Н-ська
за позовом Приватного підприємства "XXX"
до Державної податкової інспекції у Ч-ському районі
м. Н-ська
про визнання недійсним податкового повідомлення -
рішення,
за участю представників від:
позивача - присутні, відповідача - не з'явились;
встановив:
Позивачем заявлено позов про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень ДПІ у Ч-ському районі м. Н-ська від 13.11.2002 № 0001072301/0 і від 25.04.2003 № 001072301/3 про донарахування ПП "XXX" податкового зобов'язання в сумі 4 126 121, 00 грн., в т.ч. основний платіж (ПДВ) 3 313 172, 00 грн. і штрафні санкції 812 949, 00 грн., а також визнання висновків акта документальної перевірки ДПІ у Ч-ському районі м. Н-ська № 2301-087 від 4.11.2002, як таких, що прийняті з порушенням чинного законодавства.
Рішенням господарського суду м. Н-ська від 18.07.2003 (суддя А.А.А.) позов задоволено частково: визнано недійсним податкове повідомлення-рішення ДПІ у Ч-ському районі м. Н-ська № 001072301/3 від 25.03.2003, а в іншій частині провадження у справі припинено.
Постановою Н-ського апеляційного господарського суду від 23.10.2003 (головуючий-суддя Б.Б.Б., судді В.В.В., Г.Г.Г.) рішення місцевого господарського суду залишене без змін.
Рішення та постанова мотивовані тим, що ПП "XXX" в договірних відносинах з покупцями та постачальниками використовувало векселі в якості розрахункового документа для здійснення розрахунків за отримані товари та послуги, отже висновок ДПІ у Ч-ському районі м. Н-ська, що міститься в акті перевірки від 04.11.2002 № 2301-082, податковому повідомленні-рішенні від 13.11.2002 № 0001072301/0 та податковому повідомленні-рішенні від 25.04.2003 № 001072301/3 про донарахування ПП "XXX" податкового зобов'язання в сумі 4 126 121, 00 грн. документально не підтверджений.
В частині визнання недійсним податкового повідомлення-рішення ДПІ у Ч-ському районі м. Н-ська № 0001072301/0 від 13.11.2003 провадженням у справі припинено, оскільки наведене рішення скасоване рішенням ДПА України від 11.04.2003.
В частині визнання висновків акта документальної перевірки ДПІ у Ч-ському районі м. Н-ська від 04.11.2002 № 2301-087 припинено з мотивів того, що спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.
В касаційній скарзі податкової інспекції ставиться питання про скасування постанови Н-ського апеляційного господарського суду від 23.10.2003 у справі № X5 в частині визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 25.04.2003 № 0001072301/3 та постановити рішення про відмову в задоволенні позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що в судових актах неправильно застосовані норми Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.1993 № 15-93, пп. 3.2.4 п. 3.2 ст. 3 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ), п. 1.6 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) від 28.12.1994 та пп. 7.4.3 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ).
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що ДПІ у Ч-ському районі м. Н-ська була проведена перевірка дотримання вимог законодавства про оподаткування приватним підприємством "XXX" за період з 30.10.1998 по 01.07.2002, за результатами якої був складений акт від 04.11.2002 № 2301-087. Перевіркою встановлено, що підприємством було порушено пп. 3.1.1 ст. 3 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) від 03.04.1997, а отже зменшено податкові зобов'язання на 3 309 ,1 тис. грн., що призвело до заниження частки суми зобов'язання з ПДВ з позитивним значенням на 2 765, 3 тис. грн., завищенням чистої суми зобов'язання з ПДВ з від'ємним значенням на 543, 8 тис. грн..
Також, за висновками перевірки, підприємство в порушення пп. 7.4.3 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) не проводило розподіл податкового кредиту по оподаткованих та неоподаткованих операціях відповідно відсотку обсягу операцій з продажу за грошові кошти цінних паперів, обліку цінних паперів, емісії цінних паперів в загальному обсягу продажу, що призвело до заниження суми податкових зобов'язань з ПДВ на 4 060 грн..
Отже, за результатами перевірки підприємству було донараховано податок на додану вартість на загальну суму 3 313 172, 00 грн., в т.ч. донараховано суму зобов'язань з ПДВ в розмірі 2 766 261 грн., зменшено заявлене до відшкодування ПДВ з від'ємним значенням на суму 546 911 грн..
На підставі акту перевірки, податковою інспекцією 13.11.2002 прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001072301/0 та податкове повідомлення-рішення від 25.04.2003 № 001072301/3, яким позивачу донараховано податкове зобов'язання в сумі 3 313 172,00 грн. і штрафні (фінансові) санкції 812 949, 00 грн.
Аналіз матеріалів справи свідчить, що підприємством "XXX" протягом 2000-2002 рр. було укладено договори купівлі-продажу, по яких розрахунок за отримані товари (послуги) передбачено у грошовій формі.
Сторонами були укладені додаткові угоди про зміну порядку розрахунків за отримані товари, відповідно до яких розрахунок повинен проводитись не грошовими коштами, а шляхом передачі векселів емітованими третіми особами.
На підставі зазначених угод в оплату отриманих товарів підприємством "XXX" здійснювалась передача векселів, яка оформлювалась актами прийому-передачі векселів.
Отже, ПП "XXX" в договірних відносинах з покупцями та постачальниками використовувало векселі в якості розрахункового документу для здійснення розрахунків за отримані товари та послуги.
Згідно з пунктом 1.6 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) від 28.12.1994 (в редакції Закону України від 22.05.1997 ( 283/97-ВР )) товари - матеріальні та нематеріальні активи, а також цінні папери та деривативи, що використовуються у будь-яких операціях, крім операцій з їх випуску емісії) та погашення.
Відповідно до пункту 1.4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) продаж товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатним наданням товарів. Оскільки операції з передачі векселів у розрахунок за придбані товарноматеріальні цінності передбачають передачу прав власності на такі векселі від покупця товарів їх продавцю, для цілей оподаткування такі операції визнаються операціями з продажу товарів.
Згідно з підпунктом 3.1.1 пункту 3.1 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) операції з продажу товарів є об'єктом оподаткування ПДВ.
Пунктом 3.2 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) встановлено перелік операцій, що не є об'єктом оподаткування ПДВ незалежно від того, чи мають такі операції ознаки об'єкту оподаткування відповідно до його загального визначення, встановленого пунктом 3.1 Закону ( 168/97-ВР ).
Відповідно до пункту 1.19 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) бартер (товарний обмін) є господарською операцією, яка передбачає проведення розрахунків за товари (роботи, послуги) у будь-якій формі, іншій, ніж грошова, включаючи будь-які види заліку та погашення взаємної заборгованості, в результаті яких не передбачається зарахування коштів на рахунки продавця для компенсації вартості таких товарів (робіт, послуг). Враховуючи те, що кошти на розрахунковий рахунок шахти у результаті операцій з використанням векселів не надійшли, відповідачем зроблено висновок про те, що названі операції є бартерними та підлягають оподаткуванню податком на додану вартість за ставкою 20 відсотків.
Відповідно до частини першої статті 21 Закону України "Про цінні папери і фондову біржу" ( 1201-12 ) вексель - це цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю).
Відповідно до пункту 6 Інструкції № 7 Національного банку України "Про безготівкові розрахунки в господарському обороті України", затвердженої постановою Правління Національного банку України від 02.08.1996 № 204 (із подальшими змінами і доповненнями) вексель є розрахунковим документом, за яким здійснюються безготівкові розрахунки.
Колегія суддів вважає, що слід погодитись з висновками в судових актах проте, що у названих операціях вексель виконував функції розрахункового документа.
За таких обставин нарахування державною податковою інспекцією податку на додану вартість та застосування фінансових санкцій є необґрунтованим.
У той же час, відповідач у касаційній скарзі не навів заперечень та обґрунтованих доводів, що вексель використовувався не в якості розрахункового документа, а виступав як товар.
В рішенні та постанові апеляційного суду щодо операцій з продажу цінних паперів (векселів), за грошові кошти, емісію векселів та обмін на інші векселі зроблено висновок про безпідставність розподілу операцій на оподатковані та неоподатковані з мотивів того, що продаж цінних паперів (векселів) за грошові кошти здійснювались підприємством із залученням торговців цінними паперами.
Отже, висновки суду про безпідставність розподілу податкового кредиту на оподатковані і неоподатковані податкові операції.
У зв'язку з наведеним, спірне рішення відповідача не відповідає вимогам законодавства. Тому постанова апеляційного господарського суду підлягає залишенню без змін, а касаційна скарга без задоволення.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 1 ч. 1 ст. 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Вищий господарський суд України, -
постановив:
Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Ч-ському районі м. Н-ська від 23.10.2003 залишити без задоволення, а постанову Н-ського апеляційного господарського суду від 23.10.2003 у справі № X5 - без змін.