ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
02.03.2005
Справа N 4/1190-9/127
Про стягнення коштів за поставлений природній газ
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 05.05.2005
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Михайлюка М.В., Невдашенко Л.П., Дунаєвської Н.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну скаргу Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" на рішення господарського суду Львівської області від 13 серпня 2004 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 3 листопада 2004 року у справі N 4/1190-9/127 господарського суду Львівської області за позовом Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", м. Київ, до Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Львівгаз", м. Львів, про стягнення 3691479 грн. 74 коп., за участю представників: позивача - Забави С.В. (дов. N 22/10 від 12.01.2005), відповідача - Войсовича Ю.В. (дов. N 06-1972 від 15.04.2004), встановив:
У травні 2004 року позивач ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" пред'явив у господарському суді позов до відповідача ВАТ "Львівгаз" про стягнення 3691479 грн. 74 коп.
Вказував, що 25 грудня 2000 року між ним та відповідачем був укладений договір N 10/16-1419 на постачання природного газу, відповідно до умов якого він, позивач, поставив протягом січня-грудня 2001 року природний газ в об'ємі 109696.191 куб. м на загальну суму 17339443 грн. 69 коп., відповідачем оплачено 14360227 грн. 14 коп.
Посилаючись на несплату відповідачем у повному обсязі поставленого газу просив стягнути 2979216 грн. 55 коп. заборгованості за договором, 298184 грн. 13 коп. інфляційних нарахувань, 204723 грн. 40 коп. трьох процентів річних, 209355 грн. 66 коп. пені, а всього 3691479 грн. 74 коп.
Рішенням господарського суду Львівської області від 13 серпня 2004 року (суддя: Данко Л.С.) в задоволенні позову Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" відмовлено з тих підстав, що розрахунки за природний газ, що поставляється установам і організаціям, що фінансуються з державного або місцевих бюджетів, здійснюються у відповідності з алгоритмом розподілу грошових коштів. Відповідач не є розпорядником коштів, що надходять на розподільний рахунок, тому позбавлений права визначати порядок та розміри розрахунків з Позивачем.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 3 листопада 2004 року (судді: Мельник Г.I. - головуючий, Новосад Д.Ф., Михалюк О.В.) рішення господарського суду Львівської області від 13.08.2004 залишено без змін з тих мотивів, що порядок розрахунків за спожитий природний газ встановлено імперативними нормами чинного законодавства, тому відповідач не вправі самостійно розпоряджатися коштами, що поступають на розподільний рахунок.
У касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення господарського суду Львівської області від 13 серпня 2004 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 3 листопада 2004 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм ст.ст. 161, 162 ЦК УРСР ( 1540-06 ), ст.ст. 525, 526 ЦК України ( 435-15 ), постанови НКРЕ N 759 від 12.07.2000, та задовольнити вимоги ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України".
Заслухавши доповідача, представників сторін, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, судова колегія Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені в п. 1 постанови від 29.12.76 року N 11 "Про судове рішення", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Постанова суду апеляційної інстанції та рішення місцевого суду зазначеним вимогам відповідають, оскільки ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.
Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій між ДК "Торговий дім "Газ України" (правонаступником якої є Позивач у даній справі - ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України") та відповідачем був укладений договір N 10/16-1419 від 25.12.2000 р. на постачання природного газу.
За умовами договору ДК "Торговий дім "Газ України" брала на себе зобов'язання передати відповідачу у 2001 році природний газ для потреб установ і організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, в об'ємі, встановленому договором; відповідач в свою чергу зобов'язувався прийняти та оплатити його.
Пунктом 5.1 договору кошти, що надходять на рахунок покупця, на підставі його платіжних доручень того самого дня перераховуються уповноваженим банком в частині вартості газу на консолідований розподільний рахунок постачальника; остаточний розрахунок за спожитий газ здійснюється до 10 числа наступного за звітним місяцем (а.с. 44).
Пунктом 10.1 договору встановлено, що даний договір набуває чинності з 1 січня 2001 року і діє в частині поставки газу до 31 грудня 2001 року, а в частині проведення розрахунків за газ - до їх повного здійснення.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що протягом січня - грудня 2001 року ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" було поставлено 109697,191 тис. м куб газу на загальну суму 17339443 грн. 69 коп., відповідач розрахувався за поставлений газ частково в сумі 14360227 грн. 14 коп.
Разом з цим, суд зазначив, що порядок проведення розрахунків між сторонами визначався не тільки умовами договору, але й нормами чинного законодавства та відповідними актами нормативного характеру, зокрема, постановою Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 13.11.98 р. N 1785 "Про вдосконалення розрахунків за спожитий природний газ" з подальшими змінами, якою визначено порядок зарахування коштів, які надійшли від споживачів природного газу на розподільні рахунки газозбутових підприємств, одним з яких є відповідач по справі. Даною постановою визначено, що кошти, які надійшли на такі розподільні рахунки, розподіляються не безпосередньо газозбутовими підприємствами, а установами банків згідно з алгоритмом розподілу коштів та перераховуються на консолідований розподільний рахунок.
Алгоритм розподілу коштів розробляється НАК "Нафтогаз України", дочірньою компанією якої є позивач, та затверджується Національною комісією регулювання електроенергетики за погодженням з Державною податковою адміністрацією і доводиться до установ банків не пізніше як за 5 днів до початку його використання.
Постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України N 759 від 12.07.2000 р. було затверджено алгоритм розподілу коштів, що надходять на розподільні рахунки газозбутових підприємств НАК "Нафтогаз України" за поставлений природний газ. Згідно з його преамбулою алгоритм визначає послідовність дій підприємств та банків, що їх обслуговують, при надходженні коштів на розподільні рахунки підприємств за поставлений природний газ.
Відповідно до п. 5 алгоритму кошти, які надходять на розподільні, рахунки газозбутових підприємств того ж дня перераховуються уповноваженими банками: на поточні рахунки газозбутових підприємств в частині оплати за надані послуги з транспортування та постачання газу споживачем відповідно до тарифів, затверджених у встановленому порядку.
Відповідно до п. 5, 8 Порядку розподілу коштів, що надходять позивачу за використаний природний газ на розподільні та консолідований розподільний рахунки, відкриті газозбутовим та газотранспортним підприємствам НАК "Нафтогаз України" та дочірній компанії "Торговий дім "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", кошти того самого дня перераховуються уповноваженими банками на консолідований розподільний рахунок відповідача, при цьому базою розподілу коштів є рівень сплат грошима за газ, використаний усіма категоріями споживачів, за попередній місяць. Рівень сплат визначається шляхом співставлення належних до сплати сум та фактично отриманих грошей.
Тобто, розрахунки із відповідачем за поставлений газ мають здійснюватись шляхом щоденного перерахування банками отриманих від споживачів у якості сплати за поставлений газ грошових сум. Дата остаточного розрахунку за фактично спожитий газ пов'язується із датою, коли від споживачів надійшли на розподільний рахунок позивача грошові кошти у повному обсязі.
Зазначеними вище положеннями не передбачено можливість зміни учасниками відносин встановленого чинним законодавством порядку проведення розрахунків між сторонами, в тому числі і порядку проведення остаточного розрахунку за фактично спожитий газ і тому апеляційний суд вважає обґрунтованим висновок місцевого суду про те, що у зв'язку з встановленням вищезазначеними нормативними актами порядку розподілу коштів відповідач був позбавлений можливості здійснювати інший вид розрахунку з позивачем, оскільки не був розпорядником коштів, що надходили на розподільчий рахунок і, відповідно, платником.
Крім того, як зазначив суд апеляційної інстанції, розрахунки поза механізмом розподілу коштів, встановленого постановою НКРЕ N 759 від 12.07.2000, були неможливі зі сторони відповідача ще і тому, що відбувались на виконання постанов Кабінету Міністрів України N 2062 від 05.11.99 та N 893 від 05.06.2000.
Таким чином, суди правомірно дійшли висновку про необґрунтованість заявлених вимог.
Згідно ст.ст. 111-5, 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх.
Відповідно до імперативних вимог ч. 1 ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) касаційна інстанція лише на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.
Посилання касаційної скарги на визначення строку остаточного розрахунку п. 5.1 Договору N 10/16-1419 від 25.12.2000 не заслуговують на увагу, оскільки не відповідають його змісту, яким визначений загальний порядок та умови проведення розрахунків. Як встановлено судом, внесення платежів за спожитий природний газ визначено спільною постановою Кабінету Міністрів України та Національного банку України від 13.11.98 р. N 1785, що і застосовується до даних правовідносин.
Зважаючи на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення господарського суду Львівської області від 13 серпня 2004 року та постанова Львівського апеляційного господарського суду від 3 листопада 2004 року є обґрунтованими, відповідають чинному законодавству, тому підстав до їх скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Вищий господарський суд України постановив:
Касаційну скаргу дочірньої компанії "Газ України" НАК "Нафтогаз України" залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Львівської області від 13 серпня 2004 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 3 листопада 2004 року у справі за N 4/1190-9/127 залишити без змін.