ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
31.03.2005
Справа N 29/600
Щодо касаційної скарги СДПІ у м. Києві
по роботі з великими платниками податків
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 19.05.2005
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України в складі колегії
головуючого Усенко Є.А.
суддів: Бакуліної С.В., Глос О.I.
розглянувши касаційну скаргу СДПІ у м. Києві по роботі з великими платниками податків
на постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.07.2004 р.
у справі N 29/600 господарського суду м. Києва
за позовом Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"
до СДПІ у м. Києві по роботі з великими платниками податків
про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень
за участю представників сторін:
від позивача Білана О.П., Бондаря М.П.
від відповідача Мельник Н.I., Васенович О.А., Згоннік А.Л., Саввіна С.С., Денисюк Л.О.
встановив:
Рішенням господарського суду м. Києва від 19.03.2004 р. (суддя Усатенко I.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.07.2004 р. (судді Шипко В.В., Нечитайло О.М., Дикунська С.Я.), позов задоволено та визнані недійсними податкові повідомлення-рішення СДПІ у м. Києві по роботі з великими платниками податків:
- N 0000151604/0 від 27.01.2003 р. про визначення ДП "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" податкового зобов'язання за платежем з ПДВ в сумі 1179399,51 грн., в тому числі 904522,28 грн. - основний платіж і 274877,23 грн. - штрафні санкції, накладені на підставі підпункту 17.1.3 пункту 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (далі за текстом - Закон України від 21.12.2000 р. N 2181-III;
- N 0000171604/0 від 27.01.2003 р., N 0000181604/0 від 27.01.2003 р., N 0000191604/0 від 27.01.2003 р., N 0000201604/0 від 27.01.2003 р., N 0000211604/0 від 27.01.2003 р. та N 0000221604/0 від 27.01.2003 р. про визначення ДП "Національна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" податкових зобов'язань за платежем із штрафу, накладеного на підставі підпункту 17.1.7 пункту 17.1 ст. 17 Закону України від 21.12.2000 р. N 2181-III, в сумах відповідно 475190,00 грн., 3203031,66 грн., 52213296,00 грн., 742102,47 грн., 1060219,97 грн., 2014362,00 грн.
Судові рішення вмотивовані тим, що припинення зобов'язань ВАТ "Дніпропетровський металургійний завод ім. Петровського", ЗАТ "Запорізький масложиркомбінат", ВАТ "Орджонікідзевський гірничо-збагачувальний комбінат", ВАТ "Суха балка" та ВАТ "Сумихімпром" перед позивачем за придбану в грудні 1999 року електроенергію шляхом заліку зустрічних грошових вимог із ЗАТ СП "Укрелектроват", поручителем зазначених підприємств згідно договору поруки від 12.01.2000 р. N 22/05-НАЕК, та шляхом передачі векселя, емітованого ВАТ "Сумихімпром" підприємству "Укрмашконверсія" в рахунок вартості обладнання, поставленого останнім по договору поставки від 29.06.1999 р. N 884-НАЕК, не вплинуло на розмір податкових зобов'язань позивача за операціями з продажу електроенергії, визначених із застосуванням ставки ПДВ 0%.
Висновок судів попередніх інстанцій про неправомірність накладення на позивача штрафів на підставі підпункту 17.1.7 пункту 17.1 ст. 17 Закону України від 21.12.2000 р. N 2181-III обгрунтований тим, що штрафи накладені без врахування таких обставин, як введення судом по відношенню до грошових зобов'язань позивача мораторію у зв'язку з порушенням провадження про визнання його банкрутом та укладення між позивачем і ДПІ у Печерському районі м. Києва договору N 12 від 20.06.2001 р. про розстрочення податкового боргу, у зв'язку з порушенням строків сплати якого до позивача застосовані штрафні санкції згідно оспорюваних податкових повідомлень-рішень.
В касаційній скарзі СДПІ у м. Києві по роботі з великими платниками податків просить скасувати постановлені у справі судові рішення та прийняти нове рішення про відмову в позові, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права. В судовому засіданні суду касаційної інстанції, призначеному на 10.02.2005 р. о 9 год. 45 хв., оголошувалась перерва до 11 год. 15 хв. 31.03.2005 р.
Заслухавши представників сторін, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові суду апеляційної інстанції, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що в квітні 1999 року позивач продав електроенергію ВАТ "Сумихімпром" на суму 2433190,00 грн., а в грудні 1999 року ЗАТ "Дніпропетровський металургійний завод ім. Петровського" на суму 1835641,88 грн., ЗАТ "Запорізький масложиркомбінат" на суму 225000,00 грн., ВАТ "Орджонікідзевський ГЗК" на суму 1789015,50 грн., ВО "Придніпровський хімзавод" на суму 538020,28 грн., ВАТ "Суха балка" на суму 746463,68 грн.
На вказані суми поставки позивач видав покупцям податкові накладні відповідно від 30.04.1999 р. N 161, (коригуюча до неї податкова накладна від 27.10.1999 р. N 534 про зменшення бази оподаткування на 963480,00 грн.), від 31.12.1999 р. N 748, від 31.12.1999 р. N 767, від 31.12.1999 р. N 745, від 31.12.1999 р. N 752 та від 31.12.1999 р. N 751.
В зазначених податкових накладних сума ПДВ була визначена як 0,00 грн. із застосуванням ставки податку 0%.
Згідно акту прийому-передачі векселів ЗАТ СП "Укрелектроват", як поручитель ЗАТ "Дніпропетровський металургійний завод ім. Петровського", ЗАТ "Запорізький масложиркомбінат", ВАТ "Орджонікідзевський ГЗК", ВО "Придніпровський хімзавод" та ВАТ "Суха балка" відповідно до договору поруки від 12.01.2000 р. N 22/05-НАЕК, передав позивачу прості векселі власної емісії на загальну суму 3436322,94 грн. в розрахунок за придбану вказаними підприємствами електроенергію.
На підставі заяви про залік зустрічних однорідних вимог від 13.12.2000 р. N 115 ДП НАЕК "Енергоатом" та ЗАТ СП "Укрелектроват", до якого згідно договору від 11.12.2000 р. N 37/К, укладеного між цим підприємством та фірмою "АС Energy Holding LLC LTD" (Швейцарія), перейшло право вимоги до позивача виконати грошове зобов'язання, здійснили залік на суму 9082981,44 грн., в тому числі заборгованості ЗАТ СП "Укрелектроват" по переданих позивачу векселях, на підтвердження чого актом прийому-передачі від 29.12.2000 р. N 231/в/13 позивач повернув зазначені векселі векселедавцю.
Актом прийому-передачі векселя від 07.12.1999 р. ВАТ "Сумихімпром" передав позивачу вексель власної емісії на суму 1469710,00 грн. в розрахунок за придбану в квітні 1999 року електроенергію. Вказаний вексель позивач використав в розрахунок з підприємством "Укрмашконверсія" за поставлене в травні 2000 року до централізованого запасу обладнання відповідно до договору поставки від 29.06.1999 р. N 884-НАЕК.
Відповідно до пункту 11.6 ст. 11 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) до 1 січня 2000 року діяли положення цього Закону, які стосуються встановлення нульової ставки податку на додану вартість з продажу електроенергії.
Відповідно до абзацу 4 пункту 11.11 ст. 11 цього Закону ( 168/97-ВР ) в редакції Закону України від 15.07.1999 р. N 946-XIV, діючій до набрання чинності Законом України від 11.07.2001 р. N 2649-III, до 1 січня 2001 року платники податку, які продають електричну енергію застосовують спосіб податкового обліку, за яким датою виникнення податкових зобов'язань з продажу цього товару є дата зарахування коштів на банківський рахунок або у касу такого платника податку або отримання інших видів компенсації вартості електроенергії.
Абзацом 8 цього пункту ( 168/97-ВР ) застережено, що це правило не розповсюджується на продаж чи купівлю товару в межах бартерних (товарообмінних) операцій.
Відповідно до підпункту 7.3.4 пункту 7.3 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) датою виникнення податкових зобов'язань під час здійснення бартерних (товарообмінних) операцій вважається будь-яка з подій, що настала раніше: або дата відвантаження платником податку товарів (робіт, послуг), або дата оприбуткування платником податку товарів (робіт, послуг).
За визначенням пункту 1.19 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ), яке в силу пункту 1.11 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) поширюється і на порядок сплати податку на додану вартість, бартер (товарний обмін) - господарська операція, яка передбачає проведення розрахунків за товари (роботи, послуги) у будь-якій формі, іншій, ніж грошова, включаючи будь-які види заліку та погашення взаємної заборгованості, в результаті яких не передбачається зарахування коштів на рахунки продавця для компенсації вартості таких товарів.
Абзацом другим ст. 12 Указу Президента України "Про деякі зміни в оподаткуванні" від 07.08.1998 р. N 857/98, прийнятим відповідно до пункту 4 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України ( 254к/96-ВР ), встановлено, що під час здійснення бартерних (товарообмінних) операцій на території України податок справляється за повною ставкою, у тому числі під час обміну товарами (роботами, послугами), операції з продажу яких звільняються від оподаткування або оподатковуються за нульовою ставкою. Право на отримання податкового кредиту під час здійснення таких операцій виникає у дату здійснення кожної з частин заключної (балансуючої) операції в сумі, пропорційній таким частинам.
Встановивши, що за продану позивачем електроенергію розрахунок був здійснений не в грошовій формі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, внаслідок неправильного застосування пункту 1.19 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) помилково вважав, що операції з продажу електроенергії не є бартерними, а отже дійшов неправильного висновку про наявність підстав для визначення позивачем суми податкових зобов'язань за цими операціями із застосуванням ставки податку 0%.
З огляду на зазначене контролюючим органом правомірно донараховано позивачу податкові зобов'язання з ПДВ в сумі 904522,28 грн. та накладені штрафні санкції за вказане порушення податкового законодавства в сумі 274877,23 грн., що відповідає підпункту 17.1.3 пункту 17.1 ст. 17 Закону України від 21.12.2000 р. ( 2181-14 ) в редакції, чинній на дату закінчення перевірки позивача, результати якої оформлені актом від 23.01.2003 р.
У зв'язку з цим постановлені у справі судові рішення в частині визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 27.01.2003 р. N 0000151604/0 підлягають скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в позові в цій частині з наведених вище підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно пункту 18.1 ст. 18 Закону України від 21.12.2000 р. N 2181-III та договору N 12 від 20.06.2001 р., укладеного між ДПІ у Печерському районі м. Києва та ДП "НАЕК "Енергоатом", розстрочено сплату позивачем податкового боргу на загальну суму 321219079,00 грн., в тому числі з ПДВ в сумі 275811543,00 грн. та з податку на прибуток в сумі 45388848,00 грн.
Ухвалами господарського суду м. Києва від 21.09.200 р., від 12.03.2002 р., від 21.05.2002 р., від 11.10.2002 р. та від 07.02.2003 р. були порушені провадження у справах про визнання ДП НАЕК "Енергоатом" банкрутом з введенням мораторію на задоволення вимог кредиторів.
Згідно підпункту 18.1.2 пункту 18.1 ст. 18 Закону України від 21.12.2000 р. N 2181-III податковий борг, який виник у період з 01.01.2000 р. до 01.01.2001 р. і не сплачений на день набрання чинності цією статтею, може бути за бажанням платника розстрочений на умовах, визначених цим підпунктом.
Абзацом сьомим цього підпункту встановлено, що керівник податкового органу (його заступник) зобов'язаний прийняти рішення про дострокове розірвання договору про розстрочення, що тягне за собою обов'язок платника податків сплатити невнесену суму розстроченого податкового боргу, а також процентів, нарахованих відповідно до підпункту "в" підпункту 18.1.2 цього пункту на таку розстрочену суму податкового боргу, у разі коли платник податків, який уклав договір про розстрочення, до закінчення такого договору накопичує новий борг або не сплачує чергову частку реструктурованого податкового боргу протягом двох податкових періодів, наступних за податковим періодом виникнення такого нового податкового боргу, або податковим періодом, за який сплачується чергова частка реструктурованого податкового боргу.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" ( 2343-12 ) мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), строк виконання яких настав до дня введення мораторію, та зупинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.
Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, зокрема, не нараховуються неустойка (штраф, пеня), інші фінансові (економічні) санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).
Висновок судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для відповідальності платника податків, передбаченої підпунктом 17.1.7 пункту 17.1 ст. 17 Закону України від 21.12.2000 р. N 2181-III, в разі порушення платником строків сплати розстроченого податкового боргу, встановлених договором про розстрочення податкового боргу, а також в разі порушення строків сплати сум узгоджених податкових зобов'язань, встановлених підпунктом 5.3.1 пункту 5.3 ст. 5 цього Закону, в період дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, введеного судом в провадженні про банкрутство, відповідає правильному застосуванню вище зазначених норм матеріального права.
Відповідно до ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) касаційна інстанція діє як перевіряюча інстанція правильності застосування місцевим та апеляційним господарськими судами норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених цими судами обставин справи.
Враховуючи зазначене, постанова суду апеляційної інстанції в частині визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 27.01.2003 р. N 0000171604/0, N 0000181604/0, N 0000191604/0, N 0000201604/0, N 0000211604/0 та N 0000221604/0 підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 1, 2 ст. 111-9, ч. 1 ст. 111-10, ст. 111-11 ГПК України ( 1798-12 ), Вищий господарський суд України постановив:
Касаційну скаргу СДПІ у м. Києві по роботі з великими платниками податків задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.07.2004 р. та рішення господарського суду м. Києва від 19.03.2004 р. скасувати в частині задоволення позову про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення СДПІ у м. Києві по роботі з великими платниками податків від 27.01.2003 р. N 0000151604/0.
В позові ДП НАЕК "Енергоатом" в цій частині відмовити.
В іншій частині постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.07.2004 р. залишити без змін.