Особливості визначення вартості програмних продуктів
Внаслідок швидкого розвитку інформаційних технологій суб'єкти господарювання отримали можливість оперативно вирішувати складні завдання в таких сферах господарської діяльності, як бухгалтерський облік, бізнес-планування, економічний аналіз та ін.
Сьогодні неможливо знайти компанію, працівники якої не користувалися б програмними продуктами.
Відповідно до П(С)БО 8 програмні продукти належать до нематеріальних активів.
Згідно з вимогами чинного законодавства факт придбання та процес використання компанією таких активів відбивається у річній фінансовій звітності, а саме у рядку 050 форми № 5 “Примітки до фінансової звітності”.
В той же час звітність деяких суб'єктів господарювання не містить записів, які вказували б на наявність програмних продуктів.
Існує декілька варіантів пояснення відсутності запису щодо придбання компанією програмного продукту:
- використовуються програми, що не є ліцензійними, але це не відображається у звітності через нелегальний спосіб їх придбання;
- використовуються ліцензійні програмні продукти, але спеціалісти компанії прагнуть уникнути ускладнень, пов'язаних з визначенням величини їх вартості та термінів використання.
У першому випадку компанії не лише припускаються дій, що суперечать закону, але й вдаються до операцій, що сприяють поширенню піратства.
Другий варіант свідчить про низьку компетенцію спеціалістів, що ведуть облік.
Розглянуті варіанти дій компаній є незаконними і пов'язані з ризиком виникнення проблем під час перевірок їх діяльності державними органами.
Як визначити вартість програмного продукту, щоб обліковувати та використовувати його на законних підставах? Щоб відповісти на це питання, необхідно розглянути конкретний приклад.
Під час аналізу річної звітності за 2004 рік одного з харківських акціонерних товариств було встановлено, що форма № 5 не містить відомостей про використання вказаним підприємством програмних продуктів. У зв'язку з цим 6 грудня 2005 року головному бухгалтерові від акціонера був надісланий запит, де ставилося питання: чи використовувало в 2004 році підприємство в господарській діяльності ліцензовані комп'ютерні програми для ЕОМ?
Пояснення головного бухгалтера зводилися до того, що відсутність запису у рядку 050 форми № 5 пояснюється включенням вартості ліцензійного програмного забезпечення у склад вартості придбаних заводом комп'ютерів.
Як бачимо, і комп'ютери, і програмні продукти розглядаються підприємством як один об'єкт обліку. Така позиція суперечить чинним нормам діючого законодавства. Наведемо основи і положення, зміст яких дає підстави для того, щоб вважати дії заводу неправомірними.
1. Стаття 4 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” містить принцип повного висвітлення, відповідно до якого фінансова звітність повинна містити повну інформацію про фактичні та потенційні наслідки господарських операцій та подій, що здатні вплинути на рішення, котрі приймаються на її основі*.
2. Відповідно до пункту 5 П(С)БО 8, програмні продукти є окремим об'єктом обліку і відносяться компаніями-користувачами до інших нематеріальних активів*.
3. Згідно з пунктом 4 облікового стандарту П(С)БО 7, основні засоби є матеріальними активами, а відповідно до пункту 4 П(С)БО 8 нематеріальним визнається немонетарний актив, що не має матеріальної форми. Оскільки комп'ютер і програмний продукт належать до різних виді в активів, не можна розглядати їх як складові одного об'єкту обліку*,**.
Можна припустити, що комп'ютери і програмні продукти були придбані одночасно і навіть в одній партії, але це не дає спеціалістам підприємства підстав включати вартість програмних продуктів у склад вартості комп'ютерів. Як вже зазначалося, комп'ютери і програмні продукти є різними об'єктами обліку, належать до різних видів активів, мають різну вартість та відмінні терміни корисного використання.
У разі, якщо програмні продукти були придбані в одній партії з комп'ютерами, спеціалістам підприємства слід виділити вартість комп'ютерних програм з загальної вартості придбання шляхом застосування наступного співвідношення:
Рс = Ра/ Ga х Gc (1),
де: Рс - вартість ліцензійного програмного продукту, що придбаний компанією у певного постачальника;
Ра - вартість такого ж або аналогічного програмного продукту за відомостями, наданими іншими постачальниками програмних продуктів;
Ga - сукупна вартість програмного забезпечення і комп'ютерів за відомостями інших постачальників;
Gc - загальна вартість комп'ютерів та програмного забезпечення, що придбані компанією.
У випадку, коли придбане програмне забезпечення є ліцензійним, дізнатися про його вартість у інших постачальників досить легко. Визначення орієнтовної вартості програм разом з комп'ютерами певної конфігурації теж цілком можливе. Для того, щоб підвищити точність величини вартості програмного продукту, доцільно розрахувати декілька співвідношень Pa/Ga.
Викладений спосіб визначення вартості програмного продукту є цілком правомірним, бо відповідає пункту 16 П(С)БО 8, де, зокрема, наголошується, що первісна вартість окремого об'єкту нематеріальних активів, що сплачені загальною сумою, визначається шляхом розподілення сплаченої суми пропорційно справедливій вартості кожного з придбаних об'єктів*.
Застосування співвідношення (1) в процесі визначення вартості програмних продуктів дозволить вітчизняним компаніям підвищити якість бухгалтерського обліку і уникнути проблем, що виникають під час перевірок їхньої діяльності державними органами.
Література:
* Національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку. Нормативна база. Нова редакція - X.: Курсор, 2004. - 236 с.
** Лист Міністерства фінансів України від 12.08.2005 р. № 31-04200-10-5/17045 // Бухгалтер - 2006, № 1-2. - с. 76-78.
“Вестник бухгалтера и аудитора Украины”, № 5-6, март 2006 г.