ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
05.04.2005
Справа N 27/116-5/41
Про визнання недійсною постанови
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 16.06.2005
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі:
суддя Селіваненко В.П. - головуючий,
судді Бенедисюк І.М. і Джунь В.В.
розглянув касаційну скаргу Антимонопольного комітету України на рішення господарського суду міста Києва від 28.11.2003 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.01.2005 зі справи N 27/116-5/41 за позовом Статутного територіально-галузевого об'єднання "Південна залізниця", м. Харків (далі - СТГО "Південна залізниця") до Антимонопольного комітету України про визнання недійсною постанови Тимчасової адміністративної колегії Антимонопольного комітету України від 01.03.2001 N I-п/ТК "Про порушення антимонопольного законодавства та накладення штрафу". Судове засідання проведено за участю представників:
позивача: Масалова П.І., Федосеєнко В.М., Чичуги Н.В.,
відповідача: Крюк А.Г., Виродової І.Ю., Колораша Є.В.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України встановив:
Справа розглядалася господарськими судами неодноразово. Останнього разу рішенням господарського суду міста Києва від 28.11.2003 (суддя Борисенко І.І.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.01.2005 (колегія суддів у складі: Зеленін В.О. - головуючий, судді Репіна Л.О., Синиця О.Ф.), позов задоволено: визнано недійсною постанову Тимчасової адміністративної колегії Антимонопольного комітету України (далі - Тимчасова колегія) від 01.03.2001 N I-п/ТК "Про порушення антимонопольного законодавства та накладення штрафу" (далі - оспорювана постанова). Зазначені рішення судових інстанцій з посиланням на приписи частини другої статті 19 Конституції України ( 254к/96-ВР ), пункту 2 статті 4 Закону України "Про природні монополії" ( 1682-14 ), статті 7 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" ( 3659-12 ), статті 4 Закону України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності" ( 2132-12 ) мотивовано тим, що:
здійснення державного контролю у сферах природних монополій здійснюється Антимонопольним комітетом України (далі - АМКУ), а тому розгляд справ про порушення антимонопольного законодавства суб'єктами природних монополій не віднесено до повноважень Тимчасової колегії;
Тимчасовою колегією неправильно кваліфіковано договірну практику СТГО "Південна залізниця" як зловживання монопольним становищем на ринку у формі нав'язування таких умов договору, які ставлять контрагентів в нерівне становище, або додаткових умов, що не відносяться до предмета договору, в тому числі нав'язування товару, не потрібного контрагенту.
У касаційній скарзі від 22.02.2005 до Вищого господарського суду України АМКУ просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.01.2005 зі справи та прийняти нове рішення. Скаргу мотивовано порушенням та неправильним застосуванням попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права - статей 9, 42, 92 Конституції України ( 254к/96-ВР ), статті 21 Закону України "Про підприємства в Україні" ( 887-12 ), пункту 3 статті 5 Закону України "Про підприємництво" ( 698-12 ), абзацу другого статті 4 Закону України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності" ( 2132-12 ), статей 1 та 3 Закону України "Про природні монополії" ( 1682-14 ), статей 1, 3, 4, 7-9, 12-14, 23 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" ( 3659-12 ), розділу IV та пункту 2 розділу V Методики визначення монопольного становища суб'єктів господарювання на ринку, затвердженої розпорядженням АМКУ від 10.03.1994 N 1-р (далі - Методика), статей 17, 58, 62 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 N 457, та пунктів 1.2, 2.3 і 3.2 Правил розрахунків за перевезення вантажів (ст. 62 Статуту), затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 N 644 (далі - Правила), та статті 111-12 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), що, на думку скаржника, призвело до невідповідності викладених в оскаржуваній постанові висновків обставинам справи.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Перевіривши на підставі встановлених попередніми інстанціями фактичних обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Судовими інстанціями у справі встановлено, що:
- оспорюваною постановою СТГО "Південна залізниця" визнано таким, що займає монопольне становище на ринку вантажних перевезень у межах Харківської, Полтавської та Сумської областях у межах залізничних колій Південної залізниці із часткою 68 відсотків;
- частку СТГО "Південна залізниця" на ринку вантажних перевезень у цих трьох областях України (68%) визначено простим виведенням проценту перевезених залізницею вантажів від загальної кількості вантажів (тис. тонн), перевезеної у зазначеному регіоні;
- в оспорюваній постанові дії СТГО "Південна залізниця" щодо стягнення 1000 грн. з клієнтів в рахунок майбутніх перевезень під час укладення договорів "Про порядок оплати за транспортні послуги, пов'язані з перевезенням вантажу" оцінено Тимчасовою колегією як передбачене абзацом другим статті 4 Закону України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності" ( 2132-12 ) зловживання монопольним становищем у формі нав'язування таких умов договору, які ставлять контрагентів в нерівне становище, та в зв'язку з цим на СТГО "Південна залізниця" накладено штраф у сумі 25 000 грн. на підставі частини першої статті 19 названого Закону;
- в оспорюваній постанові дії СТГО "Південна залізниця" щодо вибіркового застосування вимоги сплати 1 000 грн. під час укладення договорів "Про порядок оплати за транспортні послуги, пов'язані з перевезенням вантажу" до одних клієнтів та незастосування її до інших також визнано Тимчасовою колегією зловживанням монопольним становищем, що, на думку АМКУ, передбачено абзацом другим статті 4 Закону України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності" ( 2132-12 ), і за це порушення накладено штраф у сумі 15 000 грн.;
- в оспорюваній постанові дії СТГО "Південна залізниця" щодо стягнення з клієнтів суми у розмірі 85,26 грн. за послуги з реєстрації (присвоєння) кодів під час укладення договору "Про порядок оплати за транспортні послуги, пов'язані з перевезенням вантажу" оцінено Тимчасовою колегією як передбачене абзацом другим статті 4 Закону України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності" ( 2132-12 ) зловживання монопольним становищем у формі нав'язування товару, не потрібного контрагенту, та у зв'язку з цим накладено штраф у сумі 60 000 грн. на підставі частини першої статті 19 цього Закону;
- СТГО "Південна залізниця" є суб'єктом природної монополії та належить до загальнодержавної власності, здійснює послуги з вантажних перевезень залізничними коліями на території України та за її межами.
Причиною спору зі справи стали питання про наявність у Тимчасової колегії повноважень на розгляд справ про порушення суб'єктами природних монополій антимонопольного законодавства та про правильність оцінки Тимчасовою колегією практики укладення договорів СТГО "Південна залізниця" зі своїми клієнтами як зловживання монопольним становищем.
Судовими інстанціями на підставі приписів статей 1 та 5 Закону України "Про природні монополії" ( 1682-14 ) та статей 4, 5 та 18 Закону України "Про залізничний транспорт" ( 273/96-ВР ) правильно визначено, що СТГО "Південна залізниця" є суб'єктом природної монополії.
Судові інстанції дійшли помилкового висновку, що оспорювана постанова винесена Тимчасовою колегією на порушення процесуальних засад, визначених антимонопольним законодавством України. Відповідно до частини 2 статті 4 Закону України "Про природні монополії" ( 1682-14 ) (в редакції, що була чинною на час ухвалення оспорюваної постанови) державний контроль за додержанням антимонопольного законодавства у сферах природних монополій здійснюється Антимонопольним комітетом України відповідно до його компетенції. У статтях 7 та 8 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" ( 3659-12 ) визначено повноваження АМКУ. Цей центральний орган виконавчої влади із спеціальним статусом в межах наданої йому компетенції має, зокрема, право визначати межі товарного ринку, а також монопольне становище суб'єктів господарювання на ньому; накладати штрафи, застосовувати інші санкції у випадках, передбачених законом. Відповідно до статті 14 цього ж Закону для розгляду окремих справ про порушення антимонопольного законодавства та інших питань, віднесених до повноважень АМКУ, утворюються постійно діючі та тимчасові адміністративні колегії, які формуються з державних уповноважених та голів територіальних відділень Антимонопольного комітету України в складі не менше трьох осіб. Отже, відповідно до викладених приписів тимчасова адміністративна колегія є органом АМКУ, а у зазначених статтях не міститься заборони на розгляд тимчасовою адміністративною колегією справ про порушення суб'єктами природних монополій вимог антимонопольного законодавства. Цей висновок підтверджується і змістом пунктів 7-9 Тимчасових правил розгляду справ про порушення антимонопольного законодавства України, затверджених розпорядженням АМКУ від 19.04.1994 N 5 в редакції розпорядження АМКУ від 29.06.1998 N 169-р, де також не містилось обмеження компетенції тимчасової адміністративної колегії щодо розгляду справ про порушення суб'єктами природних монополій антимонопольного законодавства.
Водночас попередні судові інстанції дійшли вірного висновку про неправильне застосування Тимчасовою колегією в оспорюваній постанові положення абзацу другого статті 4 Закону України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності" ( 2132-12 ), згідно з яким зловживаннями монопольним становищем вважаються нав'язування таких умов договору, які ставлять контрагентів в нерівне становище, або додаткових умов, що не відносяться до предмета договору, в тому числі нав'язування товару, не потрібного контрагенту.
Стаття 5 Закону України "Про підприємництво" ( 698-12 ), чинного на час виникнення спірних правовідносин, передбачала здійснення підприємництва на основі, зокрема, самостійного формування програм діяльності та вибору постачальників і споживачів вироблюваної продукції, встановлення цін відповідно до законодавства. Згідно із статтею 21 Закону України "Про підприємства в Україні" ( 887-12 ), також чинного на час виникнення спірних правовідносин, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями і громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, будь-яких інших умов господарських відносин, що не суперечать законодавству України.
З установлених судовими інстанціями обставин справи та з доводів касаційної скарги, в тому числі пов'язаних з посиланням на Правила розрахунків та перевезення вантажів, не вбачається нав'язування з боку СТГО "Південна залізниця" таких умов договору, які ставлять контрагентів в нерівне становище, або додаткових умов, що не відносяться до предмета договору під час укладення договорів про порядок оплати за транспортні послуги, з перевезення вантажу. Зокрема, як з'ясовано названими судовими інстанціями, матеріали справи та пояснення відповідача не містять фактичних даних, які свідчили б про незгоду клієнтів СТГО "Південна залізниця" із запропонованими нею умовами договорів, тобто сторони у цих договорах дійшли взаємної згоди щодо їх умов. Між тим саме нав'язування умов договору, наведених в абзаці другому статті 4 Закону України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності" ( 2132-12 ), є неодмінною умовою кваліфікації дій СТГО "Південна залізниця" за цією нормою. У даному разі наявність такої умови не можна вважати встановленою.
Викладене стосується також і кваліфікації АМКУ фактів включення до зазначених договорів умови щодо сплати клієнтами СТГО "Південна залізниця" суми 82,26 грн. за послуги з реєстрації (присвоєння) кодів як "нав'язування товару, не потрібного контрагенту". Попередніми судовими інстанціями правильно застосовано у вирішенні спору приписи статті 62 Статуту залізниць ( 457-98 ) та Правил розрахунків за перевезення вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 N 644. Надання відповідних послуг, спрямованих на додержання зазначених приписів, узгоджувалося з інтересами як СТГО "Південна залізниця", так і її клієнтів, тобто свідчило про досягнення ними згоди з договірних умов, а не про нав'язування непотрібного товару.
Доводи касаційної скарги про те, що "вступаючи у договірні відносини із позивачем, суб'єкти господарювання, з метою запобігання конфліктних ситуацій, не зверталися до суду, не бажаючи настання негативних наслідків для їх господарської діяльності", мають характер не встановленого факту, а припущення, яке не може бути покладено в основу судового рішення. Зазначення у касаційній скарзі про "отримання скарг від суб'єктів господарювання на дії суб'єктів господарювання, що займають монопольне становище на певному товарному ринку", не знаходить підтвердження за встановленими судовими інстанціями обставинами справи та доводами АМКУ. Водночас касаційна інстанція згідно із статтею 111-7 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права та не вправі встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
З огляду на викладене Вищий господарський суд України погоджується з висновками попередніх судових інстанцій щодо відсутності підстав для кваліфікації дій СТГО "Південна залізниця" як порушення антимонопольного законодавства.
У зв'язку з цим зазначені в даній постанові помилки попередніх судових інстанцій у застосуванні норм Закону України "Про Антимонопольний комітет України" ( 3659-12 ) та Тимчасових правил розгляду справ про порушення антимонопольного законодавства України не вплинули на правильність резолютивних частин оскаржуваних судових рішень, а тому підстав для їх скасування не вбачається.
Названими судовими інстанціями з достатньою повнотою встановлено обставини, що входять до предмету доказування в даній справі, отже, немає підстав вважати порушеними приписи норм процесуального права, в тому числі статті 111-12 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ).
Керуючись статтями 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Вищий господарський суд України постановив:
Рішення господарського суду міста Києва від 28.11.2003 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.01.2005 зі справи N 27/116-5/41 залишити без змін, а касаційну скаргу Антимонопольного комітету України - без задоволення.