ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
22.03.2005
Справа N 2/90-03
Про визнання договору недійсним
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 02.06.2005
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
головуючого судді - Кузьменка М.В.,
суддів: Васищака І.М., Палій В.М.,
розглянувши касаційну скаргу Акціонерного товариства закритого типу "Торговий дім Україна-Тюмень"
на постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 02.09.2004 року
у справі N 2/90-03 господарського суду Вінницької області
за позовом Акціонерного товариства закритого типу "Торговий дім Україна-Тюмень"
до відповідача Управління містобудування та архітектури Вінницької обласної державної адміністрації
третя особа Акціонерне товариство закритого типу "Немирівський комбікормовий завод"
про визнання договору недійсним, стягнення 55 756,74 грн.
за участю представників:
АТЗТ "Торговий дім Україна-Тюмень" - Управління містобудування та архітектури Вінницької облдержадміністрації - Острянко М.М., Сташкевич М.Ф.;
АТЗТ "Немирівський комбікормовий завод" - Вітер В.Б., Щєрбата Н.М.,
ВСТАНОВИЛА:
Акціонерне товариство закритого типу "Торговий дім Україна-Тюмень" звернулося до господарського суду Вінницької області з позовом та просило суд:
- зобов'язати відповідача звільнити передане товариству в оренду приміщення від майна третіх осіб;
- визнати недійсним акт прийому-передачі основних засобів від 19.12.99 р.;
- стягнути з Управління містобудування та архітектури Вінницької обласної державної адміністрації 55 756,74 грн. в рахунок повернення сплачених орендних платежів.
В обгрунтування заявлених вимог, позивач посилається на те, що не має можливості користуватись, переданим йому відповідно до укладеного з відповідачем договору N 21 від 16.12.99 р., приміщенням, у зв'язку з незадовільним його технічним станом та наявністю у приміщенні майна третіх осіб (а.с.2-4).
До прийняття рішення по суті заявлених вимог, позивач звернувся до суду з заявою, змінив предмет та підстави заявленого позову. Відповідно до поданої заяви, позивач просить:
- визнати недійсним на підставі ст. 48 ЦК УРСР ( 1540-06 ) охоронно-орендний договір N 21 від 16.12.99 р., укладений сторонами;
- стягнути з відповідача 55 756,74 грн. в рахунок повернення безпідставно отриманих відповідачем грошових коштів (а.с.104-105).
Вважаючи спірний договір недійсним, позивач посилається на те, що відповідач не є тим органом, що може бути орендодавцем державного майна за змістом норм Закону України "Про оренду державного та комунального майна" ( 2269-12 ).
Ухвалою господарського суду Вінницької області від 05.08.2003 р. до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, залучене АТЗТ "Немирівський комбікормовий завод" (а.с.100-101).
Рішенням господарського суду Вінницької області від 09.09.2003 р. позов задоволено. Відповідно до рішення суду:
- визнано недійсним охоронно-орендний договір від 16.12.99 р. N 21 "Про використання пам'ятки містобудування та архітектури - комплекс споруд "Електростанція та млин";
- зобов'язано позивача в строк до 01.10.2003 р. передати відповідачу орендований об'єкт;
- з відповідача на користь позивача в рахунок повернення коштів, сплачених в якості орендної плати стягнуто 55 756,74 грн. (а.с.111-117).
Рішення суду мотивовано тим, що спірний договір не відповідає чинному законодавству, оскільки об'єкт оренди - Комплекс споруд "Електростанція та млин" на момент укладення спірного договору мав статус пам'ятки республіканського значення, у зв'язку з чим відповідач за змістом ст. 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" ( 2269-12 ) не мав повноважень на передачу зазначеного об'єкта в оренду.
Постановою Житомирського апеляційного господарського суду від 04.12.2003 р. рішення господарського суду Вінницької області від 09.09.2003 р. скасовано, у позові відмовлено (а.с.177-178).
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи нове рішення щодо відмови у позові, суд апеляційної інстанції виходив з того, що об'єкт оренди є пам'яткою містобудування і архітектури та переданий на баланс відповідачу Вінницькою обласною державною адміністрацією, у зв'язку з чим відповідач, згідно з нормами Закону Української РСР "Про охорону і використання пам'яток історії та культури" ( 3600-09 ), який діяв на момент укладення спірного договору, мав повноваження на передачу його у користування за погодженням з спеціально уповноваженим органом охорони пам'яток.
Постановою Вищого господарського суду України від 29.04.2004 р. постанова Житомирського апеляційного господарського суду від 04.12.2003 р. скасована, а справа передана на новий розгляд до Житомирського апеляційного господарського суду (а.с.204-207).
За результатами нового апеляційного перегляду, постановою Житомирського апеляційного господарського суду від 02.09.2004 р. рішення господарського суду Вінницької області від 09.09.2003 р. скасовано, а у позові відмовлено (а.с.239-240).
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи нове рішення щодо відмови у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що заявлені вимоги в частині визнання спірного договору недійсним не підлягають задоволенню, оскільки:
- договір не суперечить ст. 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" ( 2269-12 ), т.я. на момент укладення спірного договору передача у користування пам'яток історії і культури була врегульована нормами спеціального законодавства, а саме нормами Закону Української РСР "Про охорону і використання пам'яток історії і культури" ( 3600-09 );
- відповідно до Закону Української РСР "Про охорону і використання пам'яток історії і культури" ( 3600-09 ), пам'ятки історії і культури надаються у користування виконавчими комітетами обласних, міських (міст республіканського підпорядкування) Рад народних депутатів за погодженням з спеціально уповноваженим органом охорони пам'яток;
- позивачем пропущено строк позовної давності.
Не погоджуючись з постановою Житомирського апеляційного господарського суду від 02.09.2004 р., АТЗТ "Торговий дім Україна-Тюмень" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та просить його скасувати, залишивши в силі рішення господарського суду Вінницької області від 09.09.2003 р.
У поданій касаційній скарзі АТЗТ "Торговий дім Україна-Тюмень" посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Так, скаржник вказує на те, що судом апеляційної інстанції:
- неправильно застосовані норми, що визначають строк позовної давності, оскільки до вимог про визнання угоди недійсною не можуть застосовуватись строки позовної давності;
- невірно віднесено об'єкт оренди до комунального майна;
- безпідставно не застосовано ст. 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" ( 2269-12 );
- неправильно застосовані до взаємовідносин сторін норми Закону Українського РСР "Про охорону і використання пам'яток історії та культури" ( 3600-09 ), оскільки норм останнього суперечили Конституції України.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваного судового акту, знаходить касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як встановлено судами, 16.12.99 р. між сторонами у справі - Управлінням містобудування та архітектури Вінницької обласної державної адміністрації та АТЗТ "Торговий дім Україна-Тюмень" укладено охоронно-орендний договір N 21 про використання пам'ятки містобудування та архітектури.
Даний договір укладено на підставі розпорядження Вінницької обласної державної адміністрації від 17.11.99 р. N 439 "Про надання в орендне користування комплексу споруд пам'ятки архітектури", відповідно до якого визначено надати у орендне користування пам'ятку архітектури - комплекс споруд "Електростанція та млин" (електростанція, млин, склад, крупорушка) в с. Сокілець Немирівського району АТЗТ "Торговий дім Україна-Тюмень". Пунктом 2 даного розпорядження, укладення такого договору покладалось на відповідача у даній справі.
Дійсність даного договору є предметом розгляду у даній справі.
Відповідно до ч. 1 ст. 48 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (чинній на момент прийняття рішення судом першої інстанції, звернення з позовом та виникнення спірних правовідносин), недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону.
Оспорюючи дійсність вищевказаного договору, позивач посилався на невідповідність його ст. 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" ( 2269-12 ).
Відповідно до цієї норми визначено осіб, що є орендодавцями щодо майна, яке перебуває у комунальній власності. Зокрема, орендодавцями відносно майна, яке перебуває у комунальній власності, є органи місцевого самоврядування.
На момент укладення спірного договору, особливості передачі у користування майна, яке є пам'яткою та культури, визначались нормами Закону Української РСР "Про охорону і використання пам'яток історії та культури" ( 3600-09 ). При цьому, відповідно до ст. 6 Закону, до пам'яток історії та культури належать також пам'ятки архітектури та містобудування.
Відповідно до ст. 21 зазначеного Закону ( 3600-09 ), будинки і споруди, віднесені до пам'яток історії та культури, надаються в користування державним, кооперативним, іншим громадським підприємствам, організаціям, установам, а також іншим організаціям і особам виконавчими комітетами обласних, міських (міст республіканського підпорядкування) Рад народних депутатів за погодженням з спеціально уповноваженими державними органами охорони пам'яток. При цьому, відповідно до ст. 7 Закону, спеціально уповноваженими державними органами охорони пам'яток історії та культури в Українській РСР є Міністерство культури Української РСР, Державний комітет Ради Міністрів Української РСР у справах будівництва, Головне архівне управління при Раді Міністрів Української РСР та їх органи на місцях, а також інші державні органи, до компетенції яких законодавством Союзу РСР і Української РСР віднесено здійснення зазначених функцій.
Об'єкт, який за умовами спірного договору передавався позивачу в оренду є пам'яткою архітектури і містобудування місцевого значення. Отже, його передача у користування мала відбуватись відповідно до норм чинного на той час Закону України "Про охорону і використання пам'яток історії і культури" ( 3600-09 ), що вірно встановив суд апеляційної інстанції, які є спеціальними по відношенню до норм Закону України "Про оренду державного та комунального майна" ( 2269-12 ).
Вінницька обласна державна адміністрація, розпорядженням якої відповідача уповноважено укласти відповідний договір, є правонаступником виконавчого комітету відповідної Ради щодо її зобов'язань, прав та обов'язків, що визначено п. 3 Указом Президента України від 24.07.95 р. N 640/95 "Про обласні, Київську та Севастопольську міські, районні, районні у містах Києві та Севастополі державні адміністрації".
Враховуючи зазначене, суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку щодо необґрунтованості заявлених вимог в частині визнання спірного договору недійсним та похідної від цієї вимоги - повернення безпідставно отриманих коштів.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-11 ГПК України ( 1798-12 ), колегія суддів, ПОСТАНОВИЛА:
постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 02.09.2004 р. у справі N 2/90-03 залишити без змін, а касаційну скаргу Акціонерного товариства закритого типу "Торговий дім Україна-Тюмень"- без задоволення.