РАДА ЄВРОПИ
ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
РІШЕННЯ
Справа "Ратников проти України"
(Заява N 25664/02)
Страсбург 17 січня 2006 року
Неофіційний переклад.
Стане остаточним відповідно до умов параграфа 2 ст. 44 Конвенції. Текст може зазнати редакторських правок.
У справі "Ратников проти України"
Європейський суд з прав людини (друга секція), засідаючи палатою, після наради за зачиненими дверима 13 грудня 2005 року постановляє таке рішення, винесене в цей день:
Процедура
1. Справу було розпочато за заявою (N 25664/02) проти України, поданою до Суду згідно зі ст. 34 Конвенції про захист прав людини та основних свобод українцем Геннадієм Олександровичем Ратниковим (далі - заявник) 20 червня 2002 року.
2. Український уряд був представлений його уповноваженою особою Валерією Лутковською.
3. 23.11.2004 Суд вирішив передати скаргу урядові-відповідачеві. Згідно з параграфом 3 ст. 29 Конвенції Суд прийняв рішення про одночасний розгляд прийнятності й суті заяви.
Факти
I. Обставини справи
4. Заявник народився в 1962 році. Нині проживає у селі Роздалівка Донецької області.
5. 12.04.2001 Микитівський районний суд м. Горлівки призначив заявникові виплату компенсації за отримане професійне захворювання загальної суми 41992 грн. (6170 євро) у справі проти шахти "Комсомольська" (державне підприємство). Рішення стало остаточним і було надіслане до виконавчої служби для примусового виконання.
6. Відповідно до листа Донецького обласного управління юстиції від 20.12.2001 на перешкоді виконанню рішення став мораторій на примусовий продаж майна державних підприємств, який забороняв відчуження та продаж їхнього майна.
7. 02.02.2003 Міністерство палива та енергетики своїм наказом провело об'єднання шахти з іншими шахтами з метою формування державного підприємства "Артемвугілля" (далі - підприємство).
8. 08.06.2003 виконавча служба звернулася до районного суду з метою зміни боржника у справі заявника.
9. 01.09.2004 виконавча служба припинила процедуру виконання рішення після того, як заявник забрав виконавчий лист. Заявник стверджує, що він зробив це під тиском дій службовців Міністерства палива та енергетики.
10. Гроші були виплачені двома частинами 19.11.2004 та 20.11.2004.
II. Відповідне національне право
11. Відповідне національне право викладене в рішеннях у справах "Ромашов проти України" від 27.07.2004, заява N 67534/01, параграфи 16 - 19; "Дубенко проти України" від 26.04.2005, заява N 74221/01, параграфи 22 - 29 та "Сокур проти України" від 26.04.2005, заява N 29439/02, параграфи 18 та 22.
12. Заявник нарікав на неспроможність державних органів виконати рішення від 12.04.2001, прийнятого на його користь. Він стверджував про порушення параграфа 1 ст. 6 Конвенції, що зазначає таке:
параграф 1 статті 6
Кожна людина має право при визначенні її громадянських прав і обов'язків... на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом".
A. Прийнятність
1. Статус заявника як потерпілого
13. Уряд стверджував, що заявник не може вважатися постраждалим для цілей ст. 34 Конвенції, оскільки 01.09.2004 він забрав свій виконавчий лист і, відповідно, з цього часу держава не несла відповідальності за виконання рішення. Уряд також вказав, що рішення на користь заявника було виконане.
14. Заявник заперечив, наполягаючи, що його змусили забрати виконавчий лист.
15. По-перше, Суд нагадує: те, що заявник забрав з виконавчої служби свій виконавчий лист, саме собою не звільняє державу від обов'язку виплатити кошти, призначені судовим рішенням у справі проти державного органу чи державного підприємства (див. серед іншого рішення у справах "Тетеріни проти Росії" від 30.06.2005, заява N 11931/03, параграфи 43 та 51 і "Чижов проти України" від 17.05.2005, заява N 6962/02, параграф 41. У поточній справі рішення було прийняте проти державної шахти та державного підприємства "Артемвугілля". Як випливає з матеріалів справи (див. параграф 10 вище), борг заявника не зник після того, як він забрав з виконавчої служби виконавчий лист. У багатьох випадках Суд за подібних обставин визнавав Україну безпосередньо відповідальною за борги державних підприємств (див. серед багатьох інших рішення у справі "Чернобривко проти України" від 04.10.2005, заява N 11324/02, параграфи 23 та 24. Таким чином, відкинувши твердження заявника про примус забрати виконавчий лист, обов'язок держави продовжував існувати після формального закриття процедури виконання.
16. Далі Суд нагадує своє прецедентне право стосовно того, що, хоча виконання рішення, прийнятого на користь заявника, компенсує невиконання як таке, воно не може само по собі виправити велику тривалість виконавчої процедури (див. рішення у справі "Сокур проти України"), параграф 27). Таким чином, Суд вважає, що заявник усе ще може претендувати на статус потерпілого стверджуваного порушення прав, гарантованих параграф 1 ст. 6 Конвенції стосовно періоду, впродовж якого рішення на його користь залишалося невиконаним.
17. Уряд стверджував, що заявник не вичерпав національних засобів захисту, як того вимагає параграф 1 ст. 35 Конвенції, оскільки він не оскаржив до національних судів неправомірних дій чи бездіяльності виконавчої служби.
18. Заявник заперечив ці доводи, стверджуючи, що жодний із зазначених засобів не мав жодних перспектив на успіх.
19. Суд нагадує нещодавні прецеденти з цього питання, де було зроблено висновок, що невикористання заявником скарг проти виконавчої служби на зволікання з виконанням рішення, коли це відбувалося з причин, на які виконавча служба не могла вплинути, виправдовується (див. серед багатьох інших рішення у справі "Михайленки та інші проти України", заяви NN 35091/02, 35196/02, 35204/02, 35945/02, 35949/02, 35943/02, 36800/02, 38296/02 та 42814/02, параграфи 38 - 39, ECHR 2004. Суд не вбачає причин для вирізнення поточної заяви із цих попередніх справ.
20. Таким чином, невикористання заявником засобів, на які посилається уряд, виправдовується і узгоджується з вимогами параграф 1 ст. 35 Конвенції.
2. Висновок
21. Суд робить висновок, що заява головним чином не є необгрунтованою в розумінні параграф 3 ст. 35 Конвенції. Далі Суд вказує, що вона не є неприйнятною за будь-яких інших обставин. Отже, вона має бути проголошена прийнятною.
B. Суть
22. Уряд доводив, що виконавча служба вжила всіх необхідних заходів для виконання рішення і вона не може нести відповідальності за зволікання з процедурою виконання. Далі уряд стверджував, що з огляду на виконання рішення порушення параграф 1 ст. 6 Конвенції не було.
23. Заявник не наводив аргументів, які б відрізнялися від попередніх.
24. Суд зауважує, що рішення від 12.04.2001 залишалося невиконаним до 20.11.2004, тобто впродовж періоду понад 3 роки і 7 місяців. Далі Суд зазначає, що рішення було повністю виконане лише після передання заяви уряду-відповідачу.
25. Суд вважає, що своїм зволіканням з виконанням рішення на користь заявника українські владні органи позбавили гарантії параграф 1 ст. 6 Конвенції значної частини їхньої корисної дії. Суд також робить висновок, що уряд не запропонував жодного переконливого виправдання цьому зволіканню (див. серед багатьох інших рішення у справі "Ромашов проти України", параграф 46).
26. Таким чином, сталося порушення параграф 1 ст. 6 Конвенції та ст. 1 Протоколу N 1.
III. Стверджуване порушення ст. 13 конвенції
27. Далі заявник нарікав, що не мав ефективних засобів захисту права за параграфом 1 ст. 6 Конвенції. Він посилався на ст. 13 Конвенції, яка зазначає таке:
"Кожна людина, права і свободи якої, викладені в цій Конвенції, порушуються, має ефективний засіб захисту у відповідному національному органі незалежно від того, що порушення було вчинене особами, котрі діяли як офіційні особи".
28. Суд вказує, що ця скарга пов'язана з питанням, яке розглядалося вище. Отже, вона має вважатися прийнятною.
29. Уряд наполягав, що заявник мав у своєму розпорядженні чітко гарантовані українським законодавством ефективні засоби для оскарження невиконання судового рішення, прийнятого на його користь. Уряд посилався на свої доводи щодо неповного вичерпання національних засобів.
30. Заявник заперечив ці аргументи.
31. Суд посилається на свої висновки вище (параграфи 17 - 20), відхиляючи аргументи уряду щодо національних засобів захисту. З тих самих причин Суд робить висновок, що заявник не мав ефективного засобу захисту, як того вимагає ст. 13 Конвенції, для компенсації шкоди, спричиненої зволіканням у поточній процедурі. Відповідно, сталося порушення цієї гарантії.
IV. Застосування статті 41 конвенції
32. Стаття 41 Конвенції передбачає:
"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє законодавство відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткову сатисфакцію, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".
A. Шкода
33. У своїх досить нечітких викладах заявник залишив питання призначення компенсації моральної та матеріальної шкоди на розгляд Суду.
34. Уряд вважає, що заявник не подав жодної чіткої вимоги щодо справедливої сатисфакції.
35. Суд вважає, що заявник зазнав певної матеріальної та моральної шкоди внаслідок встановлених порушень, які не можуть бути компенсовані одним лише фактом встановлення порушення. Суд, зробивши свою оцінку на справедливій основі, як того вимагає ст. 41 Конвенці, призначає загальну суму 1720 євро компенсації матеріальної та моральної шкоди.
B. Судові витрати
36. Заявник не подав жодної вимоги під цим заголовком у межах відведеного часу; тому Суд не призначає жодної винагороди під цим заголовком.
C. Відсотки в разі несвоєчасної сплати
37. Суд вважає за необхідне, щоб відсотки в разі несвоєчасної сплати грунтувалися на офіційному обмінному курсі Європейського центрального банку, до якого має бути додано 3%.
На цих підставах суд одностайно:
1. Проголошує заяву прийнятною.
2. Постановляє, що було порушено параграф 1 ст. 6 Конвенції.
3. Постановляє, що було порушено ст. 13 Конвенції.
4. Постановляє:
a) держава-відповідач має сплатити заявнику впродовж трьох місяців з дати, коли рішення стає остаточним відповідно до параграфа 2 ст. 44 Конвенції, 1720 (одну тисячу сімсот двадцять) євро матеріальної та моральної шкоди, які мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом, який діє на день винесення цього рішення, та будь-які податки, що можуть вимагатися;
b) після спливу вищезазначених трьох місяців до дати виплати на вказані суми мають сплачуватися відсотки за несвоєчасну сплату плюс 3% за офіційним курсом Європейського центрального банку.
5. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.
Викладено англійською мовою і повідомлено в письмовій формі 17 січня 2006 року згідно з параграфами 2 та 3 Регламенту Суду.
Голова Дж.-П.Коста
Секретар С.Долле