ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
04.05.2006
Щодо визнання недійсним
податкового повідомлення-рішення
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі: головуючого - судді Мироненка О.В. (суддя - доповідач), суддів - Панченко О.І., Чумаченко Т.А., Горбатюк С.А., Весельська Т.Ф., при секретарі - Х., розглянула касаційні скарги Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова та Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові на постанову господарського суду Харківської області від 14 вересня 2005 року та ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 15 листопада 2005 року за позовом Відкритого акціонерного товариства "Харківський завод "Гідропривід" до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова, Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова від 14 серпня 2001 року N 8.
Встановив:
Державна податкова інспекція у Ленінському районі м. Харкова та Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків у м. Харкові подали касаційні скарги на постанову господарського суду Харківської області від 14 вересня 2005 року та ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 15 листопада 2005 року за позовом Відкритого акціонерного товариства "Харківський завод "Гідропривід" до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова, Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 14 серпня 2001 року N 8.
Постановою господарського суду Харківської області від 14 вересня було задоволено позовні вимоги Позивача.
Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 15 листопада 2005 року апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові залишено без задоволення, а постанову господарського суду Харківської області від 14 вересня 2005 року залишено без змін.
У касаційній скарзі Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків у м. Харкові просить постанову господарського суду Харківської області від 14 вересня 2005 року та ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 15 листопада 2005 року скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування своїх вимог Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків у м. Харкові посилається на неповне з'ясування судами обставин, що мають значення для вирішення справи по суті, - є підставою для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У касаційній скарзі Державна податкова інспекція у Ленінському районі м. Харкова просить постанову господарського суду Харківської області від 14 вересня 2005 року та ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 15 листопада 2005 року скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування своїх вимог Державна податкова інспекція у Ленінському районі м. Харкова посилається на те, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають дійсним обставинам справи та суперечить нормам матеріального та процесуального права, та зазначив, що судами першої та апеляційної інстанцій допущено порушення ст. 14 Закону України "Про систему оподаткування" ( 1251-12 ), ст. 18 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та цільовими фондами" ( 2181-14 ), що є підставою для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У письмових запереченнях Позивач просить розглядати справу за участю представника Відкритого акціонерного товариства "Харківський завод "Гідропривід", в задоволенні касаційних скарг відмовити, рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скаргах доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню.
Постановляючи рішення про задоволення позову, суд виходив з того, що відповідно до п. 18.1 ст. 18 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) було прийнято рішення від 14 серпня 2001 року N 8 про розстрочення податкового боргу Позивача на загальну суму 212079,85 грн., в тому числі по відрахуванню до інноваційного фонду на суму 67246,61 грн. На виконання вказаного вище рішення сторонами було укладено Договір про розстрочення від 14 серпня 2001 року, де сума відрахувань до інноваційного фонду, яка нарахована Позивачу у 2000 році, була розстрочена на 14 періодів, відповідно до додатка N 1 до Договору, від дати укладення даного Договору.
Позивач, направив до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова уточнені декларації про прибуток підприємства за 9 місяців, разом із уточнюючими деклараціями було направлено уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань у зв'язку із виправленням самостійно виявлених помилок, відповідно до якого зайво зараховано витрати при обчисленні витрат попереднього звітного періоду (2000 рік).
Причиною для надання уточнених декларацій є самостійне виправлення підприємством помилки, пов'язаної з нарахуванням збору до інноваційного фонду у 2000 році, оскільки, після ліквідації державного інноваційного фонду (був створений, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 18 лютого 1992 року ( 77-92 ) на виконання статті 24 Закону України "Про основи державної політики у сфері науки і науково-технічної діяльності" ( 1977-12 ). На виконання Указу Президента України від 15 грудня 1999 року ( 1573/99 ) постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2000 року ( 654-2000 ) на базі Державного інноваційного фонду було створено Українську інноваційну компанію, яка відповідно до п. 2 постанови є правонаступником Державного інноваційного фонду та його регіональних відділень в частині майнових прав та обов'язків) всі збори до неіснуючого фонду, на думку Позивача, є незаконними.
Судами, при винесенні рішень, зазначено, що Законами про Державний бюджет України на 1998 - 2000 роки встановлено, що суб'єкти підприємницької діяльності (незалежно від форми власності) сплачують до Державного інноваційного фонду збір у розмірі 1% обсягу реалізації продукції (робіт, послуг) або валового доходу у торговій, посередницькій, постачально-збутовій і страховій сферах діяльності, зменшеного на суму податку на додану вартість і акцизного збору.
Суд касаційної інстанції дійшов вірного висновку, що при вирішенні справи по суті суди першої та апеляційної інстанцій дійшли вірного висновку стосовно неузгодженості податкового зобов'язання із збору до Державного інноваційного фонду України, оскільки, відповідно до п. 1.8 ст. 18 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ), за бажанням платника податку міг бути розстрочений податковий борг, який виник у період з 1 січня 2000 року до 1 січня 2001 року і не був сплачений на день набрання чинності цією статтею.
Відповідно до ст. 14 Закону України "Про систему оподаткування" ( 1251-12 ) збір до Державного інноваційного фонду України віднесено до загальнодержавних податків і зборів обов'язкових платежів.
Згідно п. 1.3 ст. 1 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) визначено, що податковий борг - це податкове зобов'язання, самостійно узгоджене або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене у встановлений термін.
Судами вірно зазначено, що вказаний додаток "Ж-1" не є декларацією, якою платник податків декларує суму, що підлягає сплаті до Державного інноваційного фонду України. Він лише вказує на витрати, які пов'язані із сплатою (нарахуванням) збору до інноваційного фонду, які підлягають віднесенню до валових витрат підприємства. Оскільки додаток "Ж-1" є тільки додатком до декларації по податку на прибуток підприємств, то він може братися до уваги тільки для визначення податку на прибуток і тільки до нього.
Таким чином, орган державної податкової служби не мав права розстрочити суми неіснуючого боргу, оскільки декларація (розрахунок) по інноваційному фонду підприємством не подавалася, податкова інспекція відповідні суми по інноваційному фонду не нараховувала, а суми по сплаті в інноваційний фонд не є узгодженими, то суд дійшов вірного висновку, що це не є податковим боргом.
Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли вірного висновку, що Спеціалізованою податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Харкові не було надано доказів, які б спростували доводи Позивача і тому його вимоги задоволенню не підлягають.
З огляду на викладене, вимоги касаційних скарг задоволенню не підлягають.
Доводи касаційних скарг висновків суду не спростовують.
Судом першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно перевірені надані сторонами докази, дана їм належна оцінка у постанові та ухвалі. Постанова суду першої та ухвала суду апеляційної інстанцій належним чином мотивовані і за своїм змістом та формою відповідають вимогам закону.
Відповідно до ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судові рішення - без змін.
Керуючись ст. ст. 210, 220, 222, 223, 224, 231, ч. 5 ст. 254 КАС України ( 2747-15 ), колегія ухвалила:
Касаційні скарги Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова та Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові залишити без задоволення, постанову господарського суду Харківської області від 14 вересня 2005 року та ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 15 листопада 2005 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.