ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
21.01.2003
Справа N 05/2306
( Скасовано постановою Верховного суду України
від 22.04.2003 р. )
Про визнання недійсними рішень
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого присутній,
суддів : присутні,
за участю представників:
позивача присутні,
відповідачів присутні,
Генеральної
прокуратури України присутній,
розглянувши
касаційну скаргу ЧО
на постанову від 30.09.2002
Київського апеляційного господарського суду
у справі
за позовом ЧО
до ЧМ,
ТОВ "ТЗБО",
ТОВ "УТВК",
ДП "С" ТОВ "УТВК",
ТОВ "УТВК "С"
про визнання недійсними рішень Черкаського
міськвиконкому № 216 від 28.02.2001,
№ 80 від 09.02.2001, № 81 від 09.02.2001,
№ 215 від 28.02.2001, № 1184 від 18.10.2001,
№ 1494 від 18.12.2001, № 156 від 06.03.2002,
№ 1182 від 18.10.2001, № 1493 від 18.12.2001,
№ 158 від 06.03.2002
встановив:
Рішенням від 26.04.2002 господарського суду Черкаської області в позові відмовлено у зв'язку з відповідністю чинному законодавству оспорюваних рішень щодо оформлення за відповідачами права власності на приміщення магазину "К" та комплекс будівель в м.Черкаси.
Постановою від 30.09.2002 Київського апеляційного господарського суду рішення залишено без змін з тих же підстав.
Черкаська олспоживспілка у поданій касаційній скарзі просить рішення та постанову скасувати, прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог та зобов'язати першого відповідача оформити право власності Черкаської облспоживспілки на приміщення магазину "К" по та комплекс будівель в м.Черкаси, оскільки вважає, що факт належності зазначеного майна позивачу на праві власності підтверджується рішенням Черкаського міськвиконкому № 73 від 21.01.1954 р., № 978/25-4 від 29.12.1976 р. та № 649 від 10.10.1979 р., які стосувалися виділення земельних ділянок під будівництво спірних об'єктів нерухомості, а також актом приймання в експлуатацію державною приймальною комісією закінченого будівництвом об'єкта від 30.07.1982 р. № 445, які не враховано судом першої та апеляційної інстанцій. Окрім того, скаржник вказує на укладення договору оренди виробничих приміщень від 04.08.92 між Черкаською облспоживспілкою та торговельно-закупівельною базою Черкаської облспоживспілки як орендарем, в цьому договорі помилково згадується організація орендарів, а правовідносини щодо оренди спірного нерухомого майна між Черкаською облспоживспілкою та орендним підприємством "ТБО" не виникали.
Колегія суддів, перевіривши наявні матеріали (фактичні обставини) справи на предмет правильності їх юридичної оцінки судами першої і апеляційної інстанцій та заслухавши пояснення присутніх у засіданні представників сторін, дійшла висновку, що оскаржувані рішення та постанова підлягають залишенню без змін, а касаційна скарга позивача - відхиленню з наступних підстав.
На спірні правовідносини оформлення першим відповідачем права власності на об'єкти нерухомості в м.Черкаси поширюється дія ст.19 Конституції України, п. 10 ст. 30 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" ( 280/97-ВР ) та Інструкції Держбуду України № 121 від 09.06.98 "Про порядок державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб", чим спростовуються посилання скаржника в обгрунтування своїх заперечень на договір оренди виробничих приміщень від 04.08.92, яким врегульовано правовідносини оренди приміщень та який не стосується предмету даного немайнового господарського спору.
Відповідно до ч. 2 ст.19 Конституції України ( 254к/96-ВР ) органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з п. 10 ст. 30 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" ( 280/97-ВР ) місквиконкому делеговано повноваження щодо обліку та реєстрації відповідно до закону об'єктів нерухомого майна в межах міста незалежно від форм власності.
Оспорюваними рішеннями Черкаського міськвиконкому дозволено суб'єктам підприємницької діяльності - іншим відповідачам оформити право власності на комплекс будівель і приміщення магазину "К" в м.Черкаси та доручено органам БТІ здійснити реєстрацію згаданих об'єктів нерухомості.
Враховуючи це, судом першої та апеляційної інстанцій на підставі ретельної правової оцінки поданих сторонами доказів по справі встановлено прийняття Черкаським міськвиконкомом спорюваних рішень в межах наданих йому повноважень та у спосіб, що передбачені законами України, а також відсутність порушення при прийнятті цих рішень прав та охоронюваних законом інтересів позивача.
При цьому судом на підставі ст.ст. 33, 34 ГПК України ( 1798-12 ) правомірно відхилено як неналежні докази представлені позивачем рішення Черкаського міськовиконкому № 73 від 21.01.1954 р., № 978/25-4 від 29.12.1976 р., № 649 від 10.10.1979 р. та акт приймання в експлуатацію державною приймальною комісією закінченого будівництвом об'єкта від 30.07.1982 р. № 445, оскільки Черкаською облспоживспілкою не було подано до органів місцевої виконавчої влади чи місцевого самоврядування відповідних правовстановлюючих документів, на підставі яких проводиться реєстрація права власності на об'єкти нерухомого майна, та вичерпний перелік яких встановлено додатком № 1 до Інструкції Держбуду України № 121 від 09.06.98 "Про порядок державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб".
Окрім того, посилання скаржника на зазначені письмові докази по суті є запереченнями щодо оцінки судом першої та апеляційної інстанцій доказів по справі, однак згідно імперативних вимог ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази чи додатково перевіряти наявні у справі докази.
У зв'язку з цим порушені скаржником питання щодо неврахування судом при прийнятті рішення та постанови певних доказів відхиляються як такі, що виходять за рамки юрисдикції касаційної інстанції.
Адже, згідно зі ст.ст. 111-5, 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) судова колегія не вправі в касаційному провадженні піддавати сумніву правильність оцінки доказових матеріалів в їх сукупності, встановленої судом першої інстанції та підтвердженої судом апеляційної інстанції.
Окрім того, відповідно до вимог ч. 3 ст.111-7 ГПК України ( 1798-12 ) відхиляються викладені в касаційній скарзі додаткові позовні вимоги про зобов'язання Черкаського міськвиконкому оформити право власності на приміщення магазину "К" та комплекс будівель в м.Черкаси, оскільки в касаційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Зважаючи на викладене, колегія дійшла висновку про правомірність застосування судом першої та апеляційної інстанцій до спірних правовідносин норм чинного законодавства та відсутність будь-яких підстав вважати, що судом помилково застосоване матеріальне чи процесуальне право в розрізі даного спору.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.111-5, 111-7-111-9, 111-11 ГПК України ( 1798-12 ), суд постановив:
Рішення від 26.04.2002 господарського суду Черкаської області та постанову від 30.09.2002 Київського апеляційного господарського суду у справі № 5 залишити без змін, а касаційну скаргу Черкаської облспоживспілки - без задоволення.
Пункт 3 резолютивної частини ухвали Вищого господарського суду України від 23.12.2002 у даній справі вважати таким, що втратив чинність.
Головуючий
Судді