ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
13.01.2004
Справа N 11/416
Про стягнення з міської ради збитків
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Є. Борденюк
суддів: М. Остапенка, В. Харченка
розглянув у відкритому
судовому засіданні
касаційну скаргу ВАТ "ХХХ"
на постанову від 26.09.2003
Запорізького апеляційного господарського суду
у справі № 11/416
за позовом ВАТ "ХХХ"
до Н-ської міської ради
Виконавчого комітету Н-ської міської ради
Управління державного казначейства Н-ської
області
3-тя особа Кабінет Міністрів України
про стягнення 19139272,24 грн.
в судове засідання прибули представники сторін:
позивача - А.А.А. (дов. від 01.12.2003), Б.Б.Б. (дов. від 01.12. 2003)
відповідача - В.В.В. (дов. від 23.12.2003)
3-ої особи - Г.Г.Г. (дов. від 29.10.2003)
Заслухавши доповідь судді Є. Борденюк, пояснення представників сторін та перевіривши матеріали справи, Вищий господарський суд України встановив:
27.03.2003 ВАТ "ХХХ" звернулося з позовом про стягнення з Н-ської міської ради збитків, заподіяних підприємству перевезенням пільгових категорій пасажирів у 1999-2002 рр. у сумі 19139272 грн. 24 коп., у зв'язку з чим порушене провадження у справі.
Ухвалою від 25.04.2003 за клопотанням позивача до участі у справі як відповідачі залучені Виконавчий комітет Н-ської міської ради, Управління державного казначейства, а також як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів залучений Кабінет Міністрів України.
Рішенням господарського суду Запорізької області від 15.07.2003 (суддя С. Гончаренко) у позові відмовлено.
Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 26.09.2003 (колегія суддів: О. Радченко, Н. Коробка, О. Юхименко) рішення у справі залишене без зміни.
Рішення та постанова суду мотивовані тим, що право перевізника на компенсацію збитків від перевезення пільгових категорій пасажирів, закріплене Законом України від 05.04.2001 "Про автомобільний транспорт" ( 2344-14 ). Зокрема, статтею 40 Закону ( 2344-14 ) визначено, що збитки пасажирського перевізника від пільгових перевезень та від перевезень за регульованими збитковими тарифами повністю компенсуються за рахунок коштів відповідних бюджетів. Зважаючи на набуття чинності Закону ( 2344-14 ) (квітень 2001) і на те, що Закон зворотньої сили не має, посилання позивача на зазначену норму як на підставу стягнення збитків за період з 1999 - березень 2001 є безпідставним. Відповідно до п. 32 Правил надання послуг пасажирським автомобільним транспортом ( 176-97 ), затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.1997 № 176 у редакції від 29.01.2003, підприємства транспорту зобов'язані забезпечувати права на пільги громадян щодо користування транспортом, і пасажирський перевізник має право вимагати від замовника перевезень компенсації збитків від перевезень пасажирів, яким відповідно до законодавства надані пільги на здійснення оплати проїзду. Положення цієї постанови також не мають зворотньої сили.
За позивачем, як за перевізником пасажирів, закріплені постійні автобусні маршрути міста Н-ська за результатами проведення конкурсу на перевезення пасажирів автомобільним транспортом, які затверджені рішенням виконавчого комітету Н-ської міської ради від 29.06.1999. Згідно зі ст. 5 Закону України "Про транспорт" ( 232/94-ВР ), яка регулювала відносини між підприємствами транспорту загального користування з органами державної влади і місцевого самоврядування, відносини підприємств транспорту загального користування з центральними та місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування будуються на основі податків, податкових пільг, встановлених нормативів та інших аналогічних засобів відповідно до чинного законодавства України. Таким чином, відносини між перевізником пасажирів, у тому числі їх пільгових категорій, та замовником перевезень повинні були будуватися на договірній основі. З квітня 2001 року це правило підтверджене Законом України "Про автомобільний транспорт" (ст. 41 Закону ( 2344-14 )). Договори між позивачем та замовником перевезень не укладалися.
Відповідно до Закону України "Про бюджетну систему" ( 512-12 ) та виданих у відповідності підзаконних актів, відшкодування пільг, наданих громадянам згідно з чинним законодавством України, у тому числі і пільг по проїзду у транспорті загального користування, проводиться за рахунок субвенцій з державного бюджету, на підставі кошторису доходів і видатків, який затверджується міською радою.
Кошториси по відшкодуванню вартості пільгового перевезення громадян позивачем на 1999-2002 рр. затверджувалися за поданням самого позивача, на підставі його розрахункових показників. Компенсаційні виплати були перераховані позивачу у повному обсязі.
Бюджетним кодексом України, який набув чинності у спірний період, також передбачено, що видатки бюджету міста на компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян фінансуються за рахунок субвенцій з Державного бюджету.
Крім того, за період з січня 1999 по квітень 2000 позивачем пропущений строк позовної давності для захисту свого права (ст. 71 Цивільного кодексу ( 1540-06 )).
Звертаючись до суду з касаційною скаргою, позивач посилається на неправильне застосування судами при вирішенні спору норм матеріального права та порушення ст. 16 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) про виключну підсудність справ, зважаючи на участь у справі як третьої особи Кабінету Міністрів України.
Перевіряючи юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та їх повноту, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що підстав для задоволення касаційної скарги не вбачається, виходячи з такого.
Позовні вимоги про стягнення збитків від перевезень пасажирів, яким відповідно до законодавства надані пільги на здійснення оплати проїзду, заявлене за 1999-2002 рр. та у розмірах понад кошторис, затверджений державним (міським) бюджетом як компенсація позивачу затрат з надання таких послуг. Розрахункові показники кошторису компенсації затрат на перевезення пасажирів, яким надані пільги з оплати проїзду, подані на затвердження у міському бюджеті самим позивачем. Заявлені до стягнення суми збитків понад затверджений кошторис пояснюються тим, що кількість безкоштовно перевезених пасажирів вирахувана відповідно до Інструкції про порядок обліку пасажирів, що перевозяться громадським транспортом є більшою, ані ж заявлено у розрахунках кошторису, а тому, на думку позивача, така кількість є фактичною.
Стосовно правового регулювання спірних правовідносин слід зазначити таке. Відповідно до ст. 7 Закону України "Про транспорт" ( 232/94-ВР ) від 10.11.1994 відшкодування збитків від безоплатних перевезень пільгових категорій громадян регулюється нормативними актами Кабінету Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України № 176 від 18.02.1997 затверджені Правила надання послуг пасажирського автомобільного транспорту ( 176-97 ). Затверджені Правила ( 176-97 ) не містять норми щодо відшкодування збитків від безоплатних перевезень пільгових категорій громадян. Постановою Кабінету Міністрів України № 141 від 29.01.2003 викладена нова редакція Правил, пунктом 32 яких визначено, що пасажирський перевізник має право вимагати від замовника перевезень компенсації збитків від перевезень за регульованими збитковими тарифами та від перевезень пасажирів, яким згідно з законодавством надано пільги на здійснення оплати поїздки.
Прийнятий 05.04.2001 Закон України "Про автомобільний транспорт" визначає (ст. 40 Закону ( 2344-14 )), що збитки пасажирського перевізника від пільгових перевезень та від перевезень за регульованими збитковими тарифами повністю компенсуються за рахунок коштів відповідних бюджетів.
Зважаючи на те, що Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" ( 280/97-ВР ) відносить до відання виконавчих органів міських рад, зокрема, затвердження маршрутів і графіків руху місцевого пасажирського транспорту та залучення на договірних засадах підприємств, установ, організацій, що не належать до комунальної власності відповідних територіальних громад, до участі в обслуговуванні населення засобами транспорту (п.п.10, 12, ч.1 ст. 30 Закону ( 280/97-ВР )), слід дійти висновку, що з дня набуття чинності цього Закону - 12.06.1997, відшкодування спірних збитків не може регулюватися нормативними актами Кабінету Міністрів України. Умови здійснення перевізником перевезення пасажирів визначаються між перевізником та замовником шляхом укладення договору з урахуванням норм законів.
Рішенням виконавчого комітету Н-ської міської ради від 29.06.1999 № 290 за результатами проведення конкурсу на перевезення пасажирів автомобільним транспортом за позивачем закріплені постійні автобусні маршрути у м. Н-ську. Надання позивачем послуг з перевезення на виконання зазначеного рішення підтверджує укладення між сторонами договору перевезення. Однак, враховуючи, що лише Закон України "Про автомобільний транспорт" ( 2344-14 ) визначив повну компенсацію збитків перевізнику від пільгових перевезень, то до його набуття чинності компенсація збитків обумовлювалася сторонами у договорі. Як витікає із матеріалів справи, компенсація збитків перевізнику від пільгових перевезень громадян здійснювалась міським бюджетом шляхом ухвалення у ньому планових витрат (що також розцінюється як форма укладення договору), розрахунок кошторису якого подавав сам перевізник. Враховуючи специфіку бюджетних відносин, зміна їх можлива лише в межах бюджетного року.
Крім того, вираховуючи додаткові збитки від пільгових перевезень, позивач посилається на положення Інструкції про порядок обліку пасажирів, що перевозяться громадським транспортом, затвердженої наказом Міністерства статистики України від 27.05.1996.
Зазначена Інструкція була чинною у періоди розробки перевізником кошторису та затвердження бюджету міста, а тому її положення не можуть бути обставиною зміни перевізником розміру збитків.
Виходячи з наведеного, Вищий господарський суд України погоджується з судовими рішеннями у справі про відсутність підстав для задоволення позову.
Позов про відшкодування збитків від перевезення громадян, які мають пільги з оплати проїзду, є цивільно-правовим спором, а тому захист цивільного права має межі позовної давності. Посилання скаржника на те, що зазначені правовідносини сторін є бюджетними, помилкове, оскільки не лежать у площині виконання бюджету.
При зверненні з касаційною скаргою, позивач посилається на порушення судами виключної підсудності справ, визначеної ст. 16 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ).
У зв'язку з тим, що залучений ухвалою суду за клопотанням позивача до участі у справі Кабінет Міністрів України як третя особа на стороні відповідачів, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, то такий спір, на думку скаржника, розглядається господарським судом міста Києва. Зважаючи на те, що справи у спорах, у яких, зокрема, відповідачем є вищий орган виконавчої влади розглядаються господарським судом м. Києва, а Кабінет Міністрів України не є відповідачем у справі, підстав для зміни підсудності справи не вбачається.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-12 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Вищий господарський суд України постановив:
Касаційну скаргу ВАТ "ХХХ" залишити без задоволення.
Постанову від 26.09.2003 Запорізького апеляційного господарського суду у справі № 11/416 залишити без зміни.
Головуючий Є. Борденюк
Судді:
М. Остапенко
В. Харченко