ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
04.04.2006
N 30/221
Про визнання договору недійсним
Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:
головуючого: Барбари В.П.,
суддів: Карпечкіна П.Ф., Колесника П.І., Новікової Т.О., Потильчака О.І., Черногуза Ф.Ф.,
за участі представників:
позивача - Шкуто Ю.Г.,
відповідача - Сафонова В.І.,
розглянувши касаційну скаргу акціонерного банку "Південний" па постанову Вищого господарського суду України від 19 січня 2006 року у справі N 30/221 за позовом відкритого акціонерного товариства "Кривбасрудоремонт" до акціонерного банку "Південний", третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Співдружність" про визнання договору недійсним, ВСТАНОВИЛА:
У травні 2005 року відкрите акціонерне товариство "Кривбасрудоремонт" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом про визнання недійсним договору застави N КРР-206 від 17 травня 2001 року. Вказуючи, що головою правління відкритого акціонерного товариства "Кривбасрудоремонт" в забезпечення зобов'язань по кредитному договору з товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Співдружність", укладено договір застави з акціонерним банком "Південний". Оскільки передане в заставу майно перебувало під арештом за ухвалою арбітражного суду Дніпропетровської області від 13 квітня 2001 року по справі N Б15/212/98, просили про задоволення позовних вимог.
Заперечуючи проти позову акціонерний банк "Південний" (далі - Банк) посилався на те, що дії керівника відкритого акціонерного товариства "Кривбасрудоремонт" (далі - Товариство) не порушують вимог закону та ухвали арбітражного суду про арешт майна, у якій точно не визначено які саме дії забороняється вчиняти із цим майном. Посилаючись на невідповідність договору застави статті 48 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) позивач не надає доказів того у чому конкретно полягає невідповідність договору вимогам закону. Крім того, Банк вказував на пропуск Товариством строку позовної давності.
"Агрофірма "Співдружність" (далі - Агрофірма) вважала позовні вимоги правомірними і такими, що підлягають до задоволення.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 10 червня 2005 року позов задоволено повністю. У рішенні йдеться про обґрунтованість клопотання про поновлення строку позовної давності для звернення з позовом до суду та порушення заборони суду розпоряджатися арештованим майном при укладенні договору застави.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 6 вересня 2005 року зазначене рішення скасовано, при цьому у задоволенні позову відмовлено. Постанова апеляційного господарського суду мотивована тим, що у господарського суду не було підстав для поновлення строку позовної давності та задоволення позову з доводів вказаних Товариством.
Оскаржуваною постановою Вищого господарського суду України постанову апеляційного господарського суду скасовано, рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10 червня 2005 року залишено без змін. Постанову мотивовано тим, що у суду першої інстанції були всі підстави до задоволення клопотання про поновлення строків позовної давності і визнання причин їх пропуску поважними.
2 березня 2006 року колегією суддів Верховного Суду України за касаційною скаргою Банку порушено провадження з перегляду у касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України від 19 січня 2006 року. У касаційній скарзі ставиться питання про скасування оскарженої постанови і залишення без змін постанови суду апеляційної інстанції. В обґрунтування касаційної скарги зроблено посилання на порушення судом касаційної інстанції норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції та залишаючи без змін рішення господарського суду першої інстанції Вищий господарський суд України виходив з того, що позивач фактично дізнався про наявність договору застави лише у 2004 році під час розгляду справи N 25/355 і такі причини пропуску строку позовної давності є поважними.
Проте такий висновок не ґрунтується на матеріалах справи та вимогах закону. Згідно з пунктом 1 статті 29 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ), який діяв на час виникнення правовідносин, юридична особа набуває цивільних прав і бере на себе цивільні обов'язки через свої органи, що діють у межах прав, наданих їм за законом або статутом (положенням).
Як встановлено судом апеляційної інстанції голова правління Товариства уклав спірний договір за письмовою згодою правомочного складу Ради акціонерного товариства, що підтверджується протоколом N 14 від 15 травня 2001 року.
Наявність вказаного протоколу не заперечувалась Товариством. Згідно статуту Рада та Правління є органами управління акціонерного товариства "Кривбасрудоремонт".
Відповідно до пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України ( 435-15 ), до позовів про визнання заперечуваного правочину недійсним, право на пред'явлення якого виникло до 1 січня 2004 року, застосовується позовна давність, встановлена для відповідних позовів законодавством, що діяло раніше.
За правилами статті 71 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) до позовів про визнання угод недійсними застосовується загальний строк позовної давності - три роки.
Згідно статті 80 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові. Аналогічне положення міститься і у статті 267 чинного Цивільного кодексу України ( 435-15 ).
За таких обставин суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок, що органам управління товариства про укладення договору застави було відомо з моменту його підписання у травні 2001 року і саме з цього часу починається перебіг строку позовної давності.
Враховуючи викладене, у Вищого господарського суду України не було підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції. Тому оскаржена постанова підлягає скасуванню, а законна і обґрунтована постанова суду апеляційної інстанції - залишенню в силі.
Виходячи з викладеного та керуючись статтями 111-17 - 111-20 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Судова палата у господарських справах Верховного Суду України постановила:
Касаційну скаргу акціонерного банку "Південний" задовольнити, постанову Вищого господарського суду України від 19 січня 2006 року скасувати.
Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 6 вересня 2005 року залишити в силі.
Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.