КИЇВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД
Судова колегія в цивільних справах
УХВАЛА
01 березня 2000 року
Справа № 625
Щодо виконання зобов’язання
та відшкодування моральної шкоди
Категорія 22
Головуючий в І інстанції К.
Доповідач А.
01 березня 2000 року судова колегія в цивільних справах Київського міського суду в складі:
Головуючого судді П.
Суддів А., Х.
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за касаційною скаргою К. на рішення Печерського районного суду м. Києва від 28 січня 1999 року в справі за її позовом до Кабінету Міністрів України, третя особа Міністерство фінансів України про спонукання виконати зобов’язання та відшкодування моральної шкоди.
Судова колегія встановила:
У вересні 1995 року К. пред’явила позов до Кабінету Міністрів України про виконання зобов’язань, що витікають з Державної цільової безпроцентної позики СРСР 1990 року та про відшкодування моральної шкоди в сумі 3 тис. гривень, посилаючись на те, що в строки, обумовлені Умовами випуску, продажу і погашення державної цільової безпроцентної позики, не надано автомобіль ГАЗ-2410.
Посилаючись на порушення відповідачем, який є правонаступником по зобов’язаннях, строків надання автомобіля, спричинення моральних страждань, просила суд задовольнити позовні вимоги.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 28 січня 1999 року в позові відмовлено.
В касаційній скарзі позивачка просить скасувати рішення, мотивуючи тим, що справа розглянута з порушенням вимог ст. 172 ЦПК України, що при вирішенні спору суд не розглянув позовні вимоги, що застосовував нормативно-правові акти, які суперечать Конституції України.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачка є власником облігації Державної цільової безпроцентної позики СРСР 1990 року на суму 16 000 руб. для придбання автомобіля “Волга” ГАЗ-2410 і заявлені вимоги витікають з Умов випуску, продажу і погашення державної цільової безпроцентної позики колишнього СРСР.
Відповідно до Указу Президента України “Про першочергові заходи щодо компенсації громадянам України втрат від знецінення цінних паперів і грошових заощаджень” від 15.06.1994 р., на території України припинено обіг облігацій державної цільової безпроцентної позики СРСР 1990 року і передбачено їх викуп.
Постановою Кабінету Міністрів України від 31.10.1995 р. № 862 “Про викуп облігацій Державної цільової безпроцентної позики 1990 року” встановлено Порядок викупу облігацій, який установами Ощадбанку України з 9 листопада 1995 року розпочато викуп облігацій Державної цільової безпроцентної позики 1990 року для придбання холодильників "ЗІЛ", "Мінськ", "Бірюса", пральних машин "В'ятка", мікрохвильових печей, мінітракторів із розрахунку 2508000 крб. за 100 рублів номінальної вартості облігації.
Законом України “Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України”, встановлюються зобов'язання держави перед громадянами України, які внаслідок знецінення втратили грошові заощадження, поміщені в період до 2 січня 1992 року в облігації Державної цільової безпроцентної позики 1990 року Ощадного банку СРСР. Встановлюється, що держава зобов'язується забезпечити збереження та відновлення реальної вартості заощаджень громадян і гарантує їх компенсацію у встановленому порядку. Заощадження повертаються поетапно, у межах коштів, передбачених для цього Державним бюджетом України на поточний рік.
Зазначені нормативно-правові акти не визнані такими, що не відповідають вимогам Конституції України, вони визнають право власності, в даному випадку на Державні цільові безпроцентні позики 1990 року Ощадного банку СРСР, гарантують їх компенсацію в межах коштів, передбачених для цього Державним бюджетом України на поточний рік.
За таких обставин, вирішуючи спір, суд правильно встановив характер правовідносин, що виникли між сторонами, і правильно застосував нормативно-правові акти, які регулюють ці правовідносини.
Оскільки Закон України “Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України” і Закони України “Про державний бюджет України”, визнаючи зобов’язання, не передбачають коштів на викуп облігацій Державної цільової безпроцентної позики 1990 року для придбання автомобілів, то суд правильно прийшов до висновку про те, що вимоги про зобов’язання надати автомобіль чи відшкодувати його вартість – не ґрунтуються на законі і відмовив у їх задоволенні та у задоволенні вимог про відшкодування моральної шкоди, з підстав, викладених у судовому рішенні.
Доводи, що викладені в касаційні скарзі, на спростовують висновки суду і з одних лише формальних міркувань не може бути скасоване правильне по суті рішення суду.
Що стосується питання про дотримання судом вимог ст. 172 ЦПК України, то, як вбачається з матеріалів справи, суд повідомляв позивача про судове засідання. Судова повістка повернулася до суду з відміткою поштового відділення про неможливість її вручення. В справі є заява позивачки від 16 листопада 1998 року, в якій висловлюється прохання щодо розгляду справи без її участі з урахуванням віддаленого проживання (м. Херсон).
Судове рішення відповідає вимогам закону, зібраним доказам і підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст. 310-311 ЦПК України, судова колегія ухвалила:
Касаційну скаргу К. залишити без задоволення, а рішення Печерського районного суду м. Києва від 28 січня 1999 року – без змін.
Головуючий
Судді