ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
30.06.2005
Справа N 45/484
Про стягнення суми
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 25.08.2005
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Кочерової Н.О. - головуючого, Мележик Н.І., Черкащенка М.М.
розглянувши матеріали касаційної скарги Державного комітету України з державного матеріального резерву
на постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.03.2005
у справі господарського суду м. Києва
за позовом ВАТ "Севастопольський Маяк"
до Державного комітету України з державного матеріального резерву
про стягнення 16 109,68 грн.,
В засіданні взяли участь представники:
- позивача: Луценко В.Г.,
- відповідача: Зуб Б.В.,
ВСТАНОВИВ:
У жовтні 2004 року ВАТ "Севастопольський Маяк" звернулось до господарського суду з позовом до Державного комітету України з державного матеріального резерву про стягнення 12267,45 грн.
У грудні 2004 року позивач подав до господарського суду заяву про збільшення позовних вимог та просив стягнути 16109,68 грн.
Рішенням господарського суду м. Києва від 21.01.2005 року позов задоволено частково: стягнуто на користь позивача 11420,98 грн. збитків від інфляції за прострочення оплати основного боргу, 2844,62 грн. - 3 % річних, 1153,74 грн. збитків від інфляції за прострочення сплати витрат позивача на юридичні послуги, витрат по сплаті державного мита та інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 154,19 грн. державного мита та 112,94 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.03.2005 року рішення місцевого господарського суду залишено без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.
Не погодившись з ухваленими судовими рішеннями Державний комітет України з державного матеріального резерву звернувся з касаційною скаргою, в якій просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.03.2005 року та рішення господарського суду м. Києва від 21.01.2005 року скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.
В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що судами неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових актів.
Судова колегія, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування норм матеріального та процесуального права вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 35 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Судами попередніх інстанцій у справі N 16/378 між тими ж сторонами було встановлено, що позивач є відповідальним зберігачем матеріальних цінностей матеріального резерву і в 2001 році витрати по збереженню матеріалів мобілізаційного резерву склали 54522,00 грн., які відповідачем не відшкодовані. Також цим рішенням встановлено, що між сторонами існували цивільно-правові відносини, щодо зберігання матеріальних цінностей державного матеріального резерву.
Рішенням господарського суду м. Києва від 10.12.2002 року у справі N 16/378 позовні вимоги задоволені та стягнуто з відповідача 59974,00 грн. основного боргу та 5452,00 грн. витрат на юридичні послуги.
Судова колегія погоджується, що попередні судові інстанції правомірно, при розгляді даної справи, застосували факти встановлені у справі N 16/378 в силу ст. 35 ГПК України ( 1798-12 ).
Відповідно до ст. 214 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.
Оскільки Законом України "Про державний матеріальний резерв" ( 51/97-ВР ) та Постановою Кабінету Міністрів "Про порядок відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву" від 12.04.2002 р. N 532 не врегульовано питання щодо розміру процентів річних та відсутня заборона відносно їх стягнення, тому суди попередніх інстанцій правомірно застосували до спірних правовідносин положення ст. 214 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ).
Відповідно до ст. 216 ЦК УРСР ( 1540-06 ) зобов'язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.
Оскільки відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання, тому суди правомірно стягнули з відповідача 3% річних та збитків від інфляції за весь час прострочення.
На підставі вищевикладеного, судова колегія вважає, що оскаржувана постанова Київського апеляційного господарського суду є повною, законною та обґрунтованою, а доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-13 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Вищий господарський суд України ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.03.2005 року у справі N 45/484 залишити без змін.