ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
19.01.2004
Справа № А-41/225-03
Про визнання недійсним рішення
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого - судді
суддів :
розглянувши у відкритому Державної податкової інспекції у
судовому засіданні Жовтневому районі м. Харкова
касаційну скаргу
на постанову Харківського апеляційного
господарського суду від 06.11.2003
у справі № А-41/225-03
господарського суду Харківської області
за позовом Відкритого акціонерного товариства
"МЗ"
до Державної податкової інспекції у
Жовтневому районі м. Харкова
про визнання недійсним рішення ДПІ,
за участю представників від:
позивача не з'явились
відповідача
ВАТ "МЗ" звернулося до господарського суду з позовом про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 74231535/0 від 04.07.2002.
Рішенням господарського суду Харківської області від 19.02.2003 у справі № А-04/53-03 задоволено позовну заяву ВАТ "МЗ" до ДПІ у Жовтневому районі м. Харкова про визнання недійсним рішення ДПІ про застосування фінансових санкцій в сумі 44 800, 00 грн..
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 22.04.2003 рішення господарського суду Харківської області від 19.02.2003 залишено без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
ДПІ у Жовтневому районі м. Харкова подала до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, за наслідками розгляду якої судом касаційної інстанції прийнято постанову від 23.06.2003, якою касаційну скаргу було задоволено частково: рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів скасовано, а справу передано на новий розгляд до господарського суду Харківської області.
Скасовуючи рішення господарського суду Харківської області від 19.02.2003 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 22.04.2003, Вищий господарський суд України виходив з того, що вимога ст. 7 Декрету ( 15-93 ) має імперативний характер щодо господарчих суб'єктів, а отже, оскільки судами не досліджувалось питання щодо отримання індивідуальної ліцензії, дана справа підлягає передачі на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи № А-41/225-03 (А-04/53-03) господарський суд Харківської області прийняв рішення від 12.09.2003, яким задовольнив позов ВАТ "МЗ".
За результатами розгляду апеляційної скарги ДПІ у Жовтневому районі м. Харкова Харківським апеляційним господарським судом прийнято постанову від 06.11.2003, якою апеляційну скаргу задоволено частково: рішення господарського суду Харківської області від 12.09.2003 змінено. Абзац 2 резолютивної частини рішення викладено у наступній редакції: "Визнати недійсним податкове повідомлення-рішення ДПІ у Жовтневому районі м. Харкова № 74231535/0 від 04.07.2002 про визначення ВАТ "МЗ" податкового зобов'язання у сумі 44 800, 00 грн. штрафних санкцій.". В іншій частині рішення місцевого господарського суду залишено без змін.
Не погоджуючись із прийнятими у справі судовими актами, ДПІ у Жовтневому районі м. Харкова звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Харківської області від 12.09.2003 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 06.11.2003 у даній справі скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити ВАТ "МЗ" у задоволенні позову.
Обґрунтовуючи касаційну скаргу, ДПІ у Жовтневому районі м. Харкова посилається на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, а саме: Закону України "Про державну податкову службу в Україні" ( 509-12 ) від 04.12.1990 (із змінами та доповненнями), Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ), Положення про валютний контроль, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 08.02.2000 № 49 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 04.04.2000 за № 209/4430, ст. 7 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 № 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" ( 15-93 ), Указ Президента України "Про врегулювання порядку одержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів, та застосування штрафних санкцій до порушників валютного законодавства" ( 734/99 ), ст. 83 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) щодо визнання недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству, оскільки, на думку заявника, контракт № 1 від 05.02.2001 укладено між сторонами з недодержанням форми зовнішньоекономічної угоди передбаченої ст. 6 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" ( 959-12 ) та вимог Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів), затвердженого наказом Міністерства зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України" від 05.10.1995 № 75 (яке було чинне на момент укладення угоди).
Таким чином, ДПІ у Жовтневому районі м. Харкова вважає, що спірне податкове повідомлення-рішення прийнято в межах повноважень та у спосіб відповідний законодавству України.
Заслухавши представників податкової інспекції, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, проаналізувавши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України,
ВСТАНОВИЛА:
З матеріалів справи та встановлених обставин вбачається, що за наслідками перевірки ВАТ "МЗ" складено акт № 388123-104 від 01.07.2002, яким зафіксовано порушення вимог валютного законодавства, передбачених Декретом КМ України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" ( 15-93 ) від 19.02.1993 (із змінами та доповненнями).
Перевіркою виявлено та не заперечується сторонами, що ВАТ "МЗ" на підставі контракту від 05.02.2001 № 1, укладеного ВАТ "ДЗ" експортував продукцію на 44 800, 00 грн. (№ 310590, № 310591, № 310592 від 14.04.2001). Виручку за експортований товар (частини розкомплектованого агрегату електричного СК ЗА-6.30 117 НВ - код 851490900), отриману від нерезидента в національній валюті в розмірі 44 800, 00 грн., прийнято в касу товариства (прибутковий касовий ордер від 10.04.2001, запис у касовій книзі за № 266 на аркуші № 33).
Зазначена виручка здана 10.04.2001 товариством до Жовтневого відділення АК ПІБ та зарахована банком на рахунок товариства, як виручка за матеріали (запис у касовій книзі за № 141).
Рішенням ДПІ у Жовтневому районі м. Харкова від 04.07.2001 № 74231535/0 за порушення ст. 7 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" ( 15-93 ) визначено податкове зобов'язання на суму 44 800, 00 грн..
Місцевий господарський суд обґрунтовував свою позицію тим, що ДПІ в Жовтневому районі м. Харкова при проведенні перевірки діяла у спосіб непередбачений законодавством, спосіб, який суперечить законодавству та з перевищенням повноважень, що не було підтримано колегією суддів апеляційного господарського суду. Також суд, посилаючись на Указ Президента України від 07.11.1992 "Про реформу грошової системи України" ( 549/92 ) (зі змінами та доповненнями), а також на Інструктивний лист Національного банку України та Кабінету Міністрів України від 26.04.1993 № 19029/730 "Щодо порядку розрахунків з країнами зони функціонування рубля" зазначив, що посилання відповідача на необхідність отримання позивачем індивідуальної ліценції для здіснення такої операції, є неправомірним на тій підставі, що згідно зазначеного інструктивного листа дане положення не розповсюджується на розрахунки у валюті України між резидентами України та резидентами країн СНД та Балтії, здійснення яких не потребує індивідуальної ліцензії Національного банку України. Згідно з п.1 згаданого інструктивного листа, положення першого абзацу статті 7 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 № 15-93 щодо використання в розрахунках між резидентами і нерезидентами іноземної валюти не розповсюджуються на розрахунки з резидентами країн функціонування рубля, які можуть здійснюватися в українських карбованцях, якщо це передбачено контрактом. Таким чином, місцевий господарський суд дійшов висновку, що в даній господарській операції правомірно застосовано як засіб розрахунку національну валюту України, а також правомірним є здійснення цього розрахунку без ліцензії НБУ.
Також в судових актах зроблено висновок, що порушення ч. 1 ст. 7 Декрету ( 15-93 ) стосовно розрахунків через уповноважений банком не обґрунтоване, оскільки ця частина стосується розрахунків в іноземній валюті, а позивач вів розрахунки в національній валюті (гривні).
Крім того, судом апеляційної інстанції в постанові зазначено, що спірне податкове повідомлення-рішення прийнято з порушенням норм чинного законодавства та при неповному встановленні усіх фактичних обставин справи, оскільки перевіркою встановлено та підтверджено позивачем у судовому засіданні ту обставину, що позивач дійсно не отримував ліцензії Національного Банку України на здійснення розрахунків між резидентами і нерезидентами в межах торгівельного обороту у валюті України, хоча наявність такої ліцензії передбачена названим Декретом. Проте, з матеріалів перевірки та інших, залучених до справи матеріалів не вбачається, чи перевірялося відповідачем у момент здійснення перевірки та перед прийняттям спірного податкового повідомлення-рішення питання стосовно отримання індивідуальної ліцензії на здійснення відповідних розрахунків контрагентом позивача за договором - ВАТ "ДЗ".
Таким чином, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про обґрунтованість позовних вимог.
Втім, колегія суддів Вищого господарського суду України не може погодитись з висновками господарських судів попередніх інстанцій виходячи з наступного.
Висновок податкової інспекції про те, у даному випадку було здійснено розрахунок між резидентом і нерезидентом в межах проведеного торговельного обороту без участі уповноваженого банку, що є порушенням порядку, встановленого ст. 7 Декрету кабінету Міністрів "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" ( 15-93 )), базується на наступних обставинах:
- по-перше, виручку отриману від нерезидента в національній валюті в розмірі 44 800, 00 грн. прийнято в касу ВАТ "МЗ" (прибутковий касовий ордер від 10.04.2001, запис у касовій книзі за № 266 на арк. № 33);
- по-друге, 10.04.2001 виручку в сумі 44 800, 00 грн. ВАТ "МЗ" направлено до Жовтневого відділення АК ПІБ відповідно ордера № 001 від 10.04.2001, як виручку за матеріали (запис у касовій книзі за № 141);
- по-третє, 10.04.2001 сума 44 800, 00 грн. зарахована Жовтневим відділенням АК ПІБ на р/рахунок ВАТ "МЗ".
Разом з цим, господарськими судами попередніх інстанцій не було визначено чи було здійснено зазначений розрахунок за участю уповноваженого банку або було здійснено в інший спосіб, у зв'язку з чим цій обставині не було дано належної правової оцінки в рішенні місцевого та постанові апеляційного господарських судів.
Крім того, судами не було перевірено чи має нерезидент на території України представництва, яким відкрито рахунки типу "Н" або типу "П" у валюті України, оскільки відповідно до абзацу 2 пункту 2.6 Положення про валютний контроль здійснення розрахунків у валюті України, через ці рахунки між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту не потребує індивідуальної ліцензії НБУ.
До того ж, при розгляді даного спору судами не перевірено чи відповідає контракт № 1 від 05.02.2001, укладений між резидентом та нерезидентом, формі зовнішньоекономічної угоди, передбаченої Законом України "Про зовнішньоекономічну діяльність" ( 959-12 ) та Положенням про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів)", затвердженого наказом Міністерства зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України від 05.10.1995 № 75 (яке було чинне на момент укладення угоди).
Аналіз наведених доводів в їх сукупності свідчить про неповне з'ясування судами першої та апеляційної інстанцій фактичних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення спору, а, отже, і порушення вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) щодо всебічного, повного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду першої інстанції.
Оскільки відповідно до ч. 2 ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) касаційна інстанція не наділена повноваженнями щодо встановлення обставин справи, а останні встановлені неповно, справа підлягає передачі на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи господарському суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене, вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного та об'єктивного встановлення обставин справи, прав та обов'язків сторін і, в залежності від встановленого та відповідно до вимог чинного законодавства, вирішити спір.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 3 ч. 1 ст. 111-9, 111-10, 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) Вищий господарський суд України, -
постановив:
1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Харкова від 24.11.2003 № 10664/10/10-015 задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду Харківської області від 12.09.2003 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 06.11.2003 скасувати, а справу № А-41/225-03 передати на новий розгляд до господарського суду Харківської області.