КОНСУЛЬТУЄ МІНІСТЕРСТВО ПРАЦІ ТА СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ
Про перерахунок розміру
відшкодування шкоди потерпілим на виробництві
ПИТАННЯ: На підприємство звернувся колишній працівник з вимогою переглянути розмір відшкодування шкоди, заподіяної йому під час виконання службових обов’язків унаслідок нещасного випадку на виробництві, та передати йому нову довідку до Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві. Як правильно зробити перерахунок, якщо втрату професійної працездатності у зв’язку з цим нещасним випадком йому встановлено ще в 1990 р.?
ВІДПОВІДЬ: Перерахунок провадять за вимогами нормативно-правових актів, що були чинними в період, за який мали провадити нарахування та перерахунок розміру відшкодування шкоди, без обмеження будь-яким терміном давності. При цьому важливим є урахування внесення змін та доповнень до нормативно-правових актів та набрання ними чинності.
Уперше перерахунок раніше призначених сум відшкодування шкоди для потерпілих, яким втрату професійної працездатності встановлено до 1992 р. і які вже не працюють за професією, з котрою пов'язано ушкодження здоров'я, було передбачено з 1 січня 1992 р. постановою Кабінету Міністрів України від 31.12.91 р. № 391 виходячи із середньомісячного заробітку за четвертий квартал (жовтень-грудень) 1991 р. за професією відповідного розряду або посадою виробничого підрозділу (дільниці, цеху), де потерпілий працював до професійного захворювання або каліцтва. Для цього слід урахувати заробіток усіх працівників за відповідною професією (посадою). Якщо на дільниці, в цеху відсутня професія та розряд потерпілого, враховують заробіток відповідних працівників на підприємстві.
Визначений відповідно до ступеня втрати професійної працездатності розмір відшкодування шкоди підвищують на фактичний коефіцієнт підвищення тарифних ставок, що склався з 1 грудня 1991 р. На деяких підприємствах підвищення тарифних ставок провадили з 1 січня 1992 р. у зв'язку з підвищенням мінімальної заробітної плати з 1 грудня 1991 р. У такому разі розмір відшкодування шкоди треба збільшувати на цей коефіцієнт.
Перераховану таким чином суму відшкодування шкоди мали виплачувати в новому розмірі до 1 травня 1992 р.
Визначальним для названої категорії потерпілих мав бути перерахунок з 1 травня 1992 р. за постановою Кабінету Міністрів України від 26.05.92 р. № 276 (далі - постанова № 276), виходячи із середньомісячного заробітку відповідних працівників за січень-квітень 1992 р., відкоригованого на величину фактичного підвищення тарифних ставок і посадових окладів.
Якщо потерпілий працював у зазначений період за професією та розрядом, з якими пов'язано ушкодження здоров'я, для розрахунків беруть його середньомісячний заробіток.
У період за січень-квітень 1992 р. були чинними Правила відшкодування підприємствами, установами, організаціями шкоди, заподіяної робітникам і службовцям каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ними трудових обов'язків, затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 03.07.84 р. № 690 (далі - Правила № 690). Згідно з п. 14 Правил № 690 до заробітку для обчислення розміру відшкодування шкоди враховують всі види оплати праці, на які за чинними правилами нараховують внески на соціальне страхування, враховуючи винагороди за загальними підсумками роботи організації за рік, що виплачуються з фонду матеріального заохочення, відсоткові надбавки та щорічну винагороду за вислугу років, доплати за суміщення професій (посад), у тому числі за виконання обов'язків тимчасово відсутнього працівника, за розширення зон обслуговування або збільшення обсягу роботи, що виконуються впродовж установленої законодавством тривалості робочого дня (зміни).
Не враховують у зазначеному заробітку: оплату за роботу в надурочний час і за сумісництвом, різні виплати одноразового характеру, доплату за роботу, що не належить до обов'язків працівника за основною роботою.
Відповідно до абзацу 1 п. 19 Інструкції щодо порядку застосування Правил № 690, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР і Президії ВЦРПС від 13.02.85 р. № 50/П-2 (далі - Інструкція № 50/П-2), премії та щорічні винагороди включаються в заробіток того місяця, в якому їх нараховано за розрахунковими документами. Проте, оскільки середньомісячний заробіток обчислюється за чотири місяці, має бути враховано відповідну до цього періоду частину винагород. Відповідно до п. 15 Інструкції № 50/П-2 середньомісячний заробіток обчислюють за повні місяці роботи. Постановою Кабінету Міністрів України від 26.05.92 р. № 276 визначено період, за який слід обчислювати середньомісячний заробіток для перерахунку розміру відшкодування шкоди для виплати з 1 травня 1992 р. Унаслідок чого, якщо відповідний працівник у січні-квітні 1992 р. відпрацював неповні місяці, заробіток за такий місяць роботи слід перераховувати на повний місяць відповідно до графіку його роботи: заробіток за відпрацьований цього місяця час поділити на кількість відпрацьованих днів і помножити на кількість днів згідно з графіком роботи. Якщо такий графік не зберігся, то аналогічно до норм зазначеного пункту треба множити на кількість днів, обчислену в середньому за рік (25,4 та 21,2 - за шестиденного і п'ятиденного робочого тижня відповідно).
При цьому слід мати на увазі, що відповідно до п. 38 Інструкції № 50/П-2 за періоди тимчасової непрацездатності за бажанням потерпілого замість заробітку можна брати допомогу із соціального страхування.
Якщо за січень-квітень 1992 р. на підприємстві підвищували тарифні ставки відповідним працівникам, їхній заробіток слід відкоригувати на коефіцієнт підвищення, що випливає з вимог постанови № 276.
Коригування провадять множенням заробітку за відповідний період перед підвищенням тарифних ставок на коефіцієнт підвищення. Наприклад, якщо тарифні ставки підвищили з 1 лютого в два рази, заробіток за січень треба помножити на 2 і лише потім обчислювати середньомісячний заробіток.
Відповідно до п. 5 Роз'яснення Мінпраці від 17.06.92 р. № 15-2206 "Про деякі питання застосування пункту 4 абзацу 2 постанови Кабінету Міністрів України від 26.05.92 р. № 276 ...", якщо середня заробітна плата, обчислена для перерахування розмірів відшкодування шкоди або для визначення розмірів відшкодування шкоди внаслідок трудового каліцтва чи профзахворювання після 1 травня 1992 р., менша за тарифні ставки (посадові оклади), її розмір визначається в порядку, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України від 21.03.92 р. № 140, тобто виходячи з розміру тарифної ставки (посадового окладу) з урахуванням надбавок і доплат.
Обчислений середньомісячний заробіток за січень-квітень 1992 р. множать на фактичний коефіцієнт підвищення тарифної ставки відповідного працівника з 1 травня 1992 р. і відповідно до ступеня втрати професійної працездатності потерпілого визначають базовий розмір відшкодування шкоди (втраченого заробітку).
До 1 листопада 1992 р. відповідно до листа Міністерства праці та Федерації профспілок України від 01.05.93 р. № 06-2100 та № 16-23-699 перерахування розміру відшкодування шкоди провадиться із середньомісячного заробітку, який не може бути меншим від середньомісячного заробітку відповідних працівників.
Починаючи з 1 листопада 1992 р. відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 03.12.92 р. № 676, 26.01.93 р. № 46, 02.06.93 р. № 392, 30.08.93 р. № 671, 02.12.93 р. № 974, 20.10.94 р. № 720, 08.02.95 р. № 102 і абзацу 5 п. 28 Правил № 472 розмір утраченого потерпілим заробітку перераховують за кожного підвищення тарифних ставок (посадових окладів) відповідних працівників на підприємстві. Перерахунок провадять множенням розміру відшкодування шкоди на фактичні коефіцієнти (цю вимогу зазначено в названих постановах) підвищення тарифних ставок (посадових окладів) відповідним працівникам на підприємстві. Госпрозрахункові підприємства, виходячи із своїх фінансових можливостей, самостійно визначають зростання (коефіцієнт) тарифних ставок (посадових окладів) та строки їхнього введення.
Також відповідно до абзацу 5 п. 28 Правил № 472 (в редакції до 1997 р.) розмір утраченого потерпілим заробітку перераховують у разі підвищення заробітної плати відповідно до колективного договору.
Тобто за вимогами абзацу 5 п. 28 Правил № 472 в названій редакції визначений розмір утраченого заробітку мали перераховувати так: на коефіцієнти підвищення тарифних ставок (окладів) працівників підприємства в разі кожного їхнього зростання незалежно від того, чи призвело зростання тарифу до зростання заробітної плати конкретного працівника; на коефіцієнти підвищення заробітної плати, якщо умови такого перерахунку встановлено колективним договором.
Перевірити правильність визначення коефіцієнтів фактичного зростання тарифних ставок можливо лише за наявності розміру тарифних ставок (годинних, місячних), тобто наказів про підвищення заробітної плати для проведення відповідного розрахунку недостатньо. Коефіцієнт підвищення тарифних ставок (посадових окладів) визначають діленням розміру тарифної ставки (окладу) за місяць, в якому відбулося її підвищення, на розмір тарифної ставки (окладу) в місяці до підвищення.
Розмір годинної тарифної ставки за професією, оплата праці за якою провадиться за відрядною формою оплати праці, має бути зазначено в особовому рахунку відповідних працівників з нарахування та виплати заробітної плати. Якщо розмір не зазначено, розраховують з величини відрядних розцінок за виконані обсяги робіт (виробленої продукції).
У разі відсутності відрядних розцінок, які б дозволяли визначити розмір тарифних ставок відповідних працівників, для перерахунку може бути застосовано коефіцієнти підвищення тарифних ставок працівників певної категорії, працю яких оплачують за погодинною системою. Величину (коефіцієнт) зростання тарифної ставки (посадового окладу) для працівників, що працюють за погодинною формою оплати праці (в тому числі й тих, оплата праці яким здійснюється за посадовими окладами), можна визначити за даними особових рахунків таких працівників за період з 1992 до 2001 р.
Так, приміром, розмір годинної тарифної ставки за травень 1992 р. можна визначити діленням нарахованої заробітної плати за статтею "погодинно" на кількість відпрацьованих годин за цей місяць. Проведенням відповідних розрахунків за кожний місяць окремо можна визначити місяці, в яких відбулося зростання тарифних ставок певної категорії працівників, потім - на підставі цих даних - коефіцієнти фактичного зростання тарифних ставок, з урахуванням яких обов'язково має проводитися перерахунок розміру втраченого потерпілим на виробництві заробітку. Для підтвердження застосування підприємством усіх коефіцієнтів зростання тарифних ставок під час перерахунку розмірів відшкодування шкоди слід провести відповідний розрахунок таких коефіцієнтів за період з 1 січня 1992 до квітня 2001 р. у порядку, наведеному вище.
З цією самою метою потрібно обчислити загальний коефіцієнт зростання тарифних ставок за розрахунковий період діленням тарифної ставки відповідного працівника за березень 2001 р. на тарифну ставку цієї самої категорії працівників за квітень 1992 р. Якщо визначений таким чином загальний коефіцієнт зростання тарифних ставок збігається з добутком фактично застосованих під час перерахунку розмірів відшкодування шкоди коефіцієнтів зростання тарифних ставок - застосовують всі коефіцієнти підвищення.
Слід зазначити, що з 1 травня 1992 р. відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.07.92 р. № 433 інвалідам унаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання, котрі одержують пенсію за віком і на інших підставах, не пов'язаних з цим ушкодженням здоров'я, відшкодування шкоди провадиться без зарахування розміру пенсії по інвалідності, на яку вони мають право.
З набранням чинності Закону України "Про охорону праці" від 14.10.92 р. № 2694-ХІІ, тобто з 24 листопада 1992 р. шкода потерпілим унаслідок трудового каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, пов'язаного з виконанням трудових обов'язків, виплачується власником у повному розмірі, тобто без урахування розміру пенсії по інвалідності, а також незалежно від інших видів пенсій, заробітку (доходу) і стипендії, які одержує потерпілий.
Розмір відшкодування шкоди перераховують у гривні згідно з Указом Президента України "Про грошову реформу в Україні" № 762/96 від 25.08.96 р., а саме: розмір відшкодування шкоди, визначений на 2 вересня 1996 р. у карбованцях, ділять на 100000, який і надалі перераховують під час кожного зростання тарифних ставок.
Норми п. 28 Правил № 472 були чинними до ухвалення постанови Кабінету Міністрів України від 03.10.97 р. № 1100. Після 24 жовтня 1997 р., тобто з набранням чинності названою постановою, якою внесено зміни і доповнення до Правил № 472, у разі перерахунку розміру втраченого заробітку у зв'язку з підвищенням тарифних ставок слід дотримуватися вимог нового абзацу 6 п. 28, згідно з яким перерахований розмір утраченого заробітку в перерахунку на 100% утрати професійної працездатності не може бути більшим від середньомісячного заробітку відповідного працівника (після підвищення тарифних ставок) за умови його роботи впродовж повного календарного місяця або в перерахунку на повний календарний місяць роботи.
При цьому вимоги щодо перерахунку мають виконуватися тільки під час підвищення тарифних ставок (посадових окладів) відповідних працівників.
Перерахований розмір утраченого заробітку порівнюють із середньомісячним заробітком відповідного працівника, до якого включається заробітна плата за видами оплати праці, на котрі нараховують страхові внески за той місяць, в якому проводилося підвищення тарифних ставок (посадових окладів) за відповідною професією (посадою), а також 1/12 річних винагород (за підсумками роботи за рік, вислугу років тощо) за попередній календарний рік.
Водночас у всіх випадках перерахунку розміру відшкодування, а також у разі неритмічної роботи підприємства визначений розмір утраченого заробітку коригуванню в бік зменшення не підлягає (п. 9 Правил), тобто підприємство не має права зменшувати розмір втраченого заробітку, який склався на час підвищення тарифних ставок (посадових окладів), навіть якщо в перерахунку на 100% утрати працездатності він перевищує середньомісячний заробіток відповідного працівника. Розмір утраченого заробітку має залишатися без змін до чергового підвищення тарифних ставок та перегляду його у зв'язку з цим, ураховуючи вимоги абзацу 6 п. 28 Правил № 472.
Розглянемо кілька прикладів перерахунку. Потерпілому, якому МСЕК установлено 40% утрати професійної працездатності, власник підприємства відшкодовує шкоду. З 1 липня 2000 р. на підприємстві було підвищено тарифні ставки (посадові оклади) в два рази. Середньомісячний заробіток відповідного працівника за цей місяць (після підвищення тарифних ставок та окладів і з урахуванням 1/12 річних винагород) становить 400 грн.
Приклад 1. На час підвищення тарифних ставок (окладів) потерпілому відшкодовують шкоду в розмірі 60 грн. Збільшений на коефіцієнт підвищення тарифних ставок у два рази розмір утраченого заробітку становить 120 грн., а в перерахунку на 100% утрати працездатності - 300 грн. (120 грн. х 100 : 40). У цьому випадку вимоги абзацу 6 п. 28 Правил № 472 не порушуються і потерпілому з 1 липня 200,0 р. мають виплачувати 120 грн.
Приклад 2. До 1 липня 2000 р. потерпілий одержував на відшкодування шкоди 90 грн. Збільшений у два рази розмір відшкодування - 180 грн., у перерахунку на 100% утрати працездатності - 450 грн. (180 грн. х 100 : 40), що перевищує середньомісячний заробіток відповідного працівника. Тому розмір утраченого потерпілим заробітку визначають із середньомісячного заробітку працівника: 400 грн. х 40 : 100 = 160 грн.
Приклад 3. Розмір утраченого заробітку потерпілого до 1 липня 2000 р. - 180 грн., збільшений у два рази - 360 грн., у перерахунку на 100% - 900 грн. (360 грн. х 100 : 40). У цьому випадку розмір відшкодування також має дорівнювати 160 грн. (40% від 400 грн.). Проте за вимогами п. 9 Правил розмір не може бути зменшено і тому він залишається без змін, тобто 180 грн. до чергового підвищення тарифних ставок (окладів).
У разі встановлення потерпілому медико-соціальною експертною комісією (МСЕК) іншого ступеня втрати професійної працездатності, ніж було встановлено під час попереднього огляду, перерахунок розміру втраченого заробітку проводиться пропорційно до нового ступеня.
Наприклад, потерпілому в разі втрати працездатності 50% відшкодовували втрачений заробіток у розмірі 80 грн. Під час чергового огляду йому встановлено МСЕК 70% утрати працездатності, отже, розмір утраченого заробітку становитиме 112 грн. (80 грн.: 50% х 70%).
Під час перерахунку у зв'язку зі зміною ступеня втрати професійної працездатності вимоги абзацу 6 п. 28 Правил № 472 не застосовують, оскільки його вимоги мають виконуватися тільки в разі підвищення тарифних ставок (посадових окладів) відповідних працівників.
Крім цього, слід зазначити, що відповідно до п. 10 Правил № 690, якщо трудове каліцтво настало не тільки з вини підприємства, а й внаслідок необережності потерпілого, розмір відшкодування шкоди має бути зменшено залежно від ступеня вини потерпілого. Вина потерпілого враховувалася й відповідно до Правил № 472.
Лише після внесення змін і доповнень за постановою Кабінету Міністрів України від 18.07.94 р. № 492 до Правил № 472 не передбачається зменшення втраченого потерпілим заробітку через його вину в нещасному випадку.
П. 20 Правил № 472, за яким передбачалося врахування під час визначення розміру втраченого заробітку ступеня вини потерпілого через порушення правил безпеки, виключено постановою № 492, оскільки зазначене суперечить ст. 11 Закону № 2694-ХІІ та ст. 456 Цивільного кодексу України, згідно з якими власник зобов'язаний відшкодовувати працівнику втрачений заробіток у повному розмірі. Тому особа, якій на підставі чинних до цієї дати норм Правил № 472 розмір відшкодування втраченого заробітку визначено з урахуванням ступеня вини потерпілого, має право вимагати визначення розміру цього відшкодування (за період починаючи з 18.07.94 р.) не за правилами змішаної відповідальності, а без урахування її вини, тобто розмір підлягає перегляду.
У наведеному вище порядку потрібно було робити перерахунок розміру відшкодування шкоди (втраченого заробітку) до 1 квітня 2001 р. і довідку з цим розміром передати до робочого органу Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.
Насамкінець, якщо й після 1 квітня 2001 р. власник продовжує відшкодовувати потерпілому шкоду і на підприємстві підвищують тарифні ставки, перерахунок розміру втраченого заробітку не проводять з таких причин. За вимогами п. 2 розділу XI Прикінцевих положень Закону № 1105-ХІV до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом законодавчі та інші нормативно-правові акти застосовують у частині, що не суперечить цьому Закону.
Абзац 5 п. 28 Правил № 472, за яким перерахунок треба проводити в разі підвищення тарифних ставок (окладів) на підприємстві, суперечить ст. 29 Закону № 1105-ХІV, оскільки за цією статтею передбачено проводити перерахунок розміру щомісячних страхових виплат у разі зростання в попередньому календарному році середньої заробітної плати в галузях національної економіки за даними центрального органу виконавчої влади з питань статистики, який провадиться з 1 березня наступного року.
На підставі зазначеного до 1 квітня 2001 р. потерпілим на виробництві слід провадити перерахунок розміру втраченого заробітку у зв'язку з підвищенням тарифних ставок (окладів) на підприємстві. Після цієї дати такий перерахунок не провадиться. У таких випадках підприємство за погодженням з Фондом зобов'язано було перераховувати ці виплати щороку 1 березня відповідного року в разі зростання в попередньому календарному році середньої заробітної плати в галузях національної економіки.
У разі проведення підприємством перерахунку відповідно до п. 28 Правил № 472 після 1 квітня 2001 р. відділення Фонду на підставі ст. 40 Закону № 1105-ХІV може переглянути розмір страхових виплат та утримати зайво виплачені кошти.
В. Данилова
Начальник відділу контролю за
додержанням прав застрахованих у
сфері праці Держнаглядпраці
“Праця і зарплата” № 35 (519), вересень 2006 р.
Передплатний індекс: 30214