ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
23 березня 2006 року
№ 2-927 2005
Щодо бездіяльністі Державної податкової інспекції міста Ялти
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
головуючого: С.,
суддів: С., К., В., С.
розглянувши у письмовому провадженні у касаційній інстанції адміністративну справу за скаргою гр. Ц. на бездіяльність Державної податкової інспекції міста Ялти (далі – ДПІ м. Ялти), провадження по якій відкрито за касаційною скаргою гр. Ц. на рішення Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 5 березня 2003 року та ухвалу апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 28 липня 2003 року, встановила:
У вересні 2002 року гр. Ц. звернулася в суд зі скаргою на бездіяльність ДПІ м. Ялти щодо не внесення відмітки у паспорт про наявність права через релігійні переконання здійснювати будь-які платежі без ідентифікаційного номера, обґрунтовуючи вимоги тим, що така бездіяльність суперечить положенням Закону України “Про Державний реєстр фізичних осіб – платників податків та інших обов’язкових платежів” (далі – Закон).
Просила визнати вказану бездіяльність неправомірною і зобов’язати ДПІ у м. Ялта внести в її паспорт відмітку про наявність у неї права здійснювати будь-які платежі без ідентифікаційного номера.
Рішенням Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 5 березня 2003 року, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 28 липня 2003 року, в задоволенні скарги відмовлено.
У касаційній скарзі гр. Ц., посилаючись на порушення судами норм матеріального права, просить рішення судів скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення скарги.
Касаційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.
Відмовляючи у скарзі, суди виходили з того, що не встановлений механізм внесення такої відмітки у паспорт та не визначено законодавством державний орган, який повинен цю відмітку поставити.
Такий висновок судів не узгоджується з нормами матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.
Згідно ст. 67 Конституції України кожен зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про державний реєстр фізичних осіб – платників податків та інших обов’язкових платежів” № 1003 від 16 липня 1999 року для осіб, які через свої релігійні або інші переконання відмовляються від прийняття ідентифікаційного номера та офіційно повідомляють про це відповідні державні органи, зберігаються раніше встановлені форми обліку платників податків та інших обов’язкових платежів. У паспортах зазначених осіб робиться відмітка про наявність у них права здійснювати будь-які платежі без ідентифікаційного номера.
Тобто, діючим законодавством визначено право громадян на перераховані умови реєстрації фізичних осіб – платників податків та на відмітку про це у паспорті, яке не може бути порушеним у зв’язку з відсутністю встановленого механізму щодо установлення відмітки у паспорті.
Оскільки частиною восьмою статті 5 Закону визначено, що зміни та уточнення щодо даних, занесених до Державного реєстру під час реєстрації, вносяться державними податковими інспекціями за місцем постійного проживання платників податків та інших обов’язкових платежів, а для осіб, які не мають постійного місця проживання в Україні, – за місцем отримання доходів або за місцезнаходженням іншого об'єкта оподаткування, то до визначення механізму відмітку у паспорті повинна робити податкова інспекція, яка проводить державний реєстр фізичних осіб – платників податків.
За таких обставин висновки судів першої та апеляційної інстанцій про те, що гр. Ц. не має права на звільнення від ідентифікаційного номера та внесення про це відмітки в паспорт є не правильними.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувані рішення судів ухвалені з порушенням норм матеріального права, а тому вони підлягають скасуванню із направленням справи на новий розгляд, в ході якого суду необхідно встановити, який орган в даний час має право на внесення вищезазначеної відмітки у паспорт.
Керуючись ст.ст. 223, 227, 231 КАС України, колегія суддів ухвалила:
Касаційну скаргу гр. Ц. задовольнити частково.
Рішення Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 5 березня 2003 року та ухвалу апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 28 липня 2003 року по даній справі скасувати з направленням справи на новий розгляд.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскарженою за винятковими обставинами до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.
Головуючий
Судді